Запитання та завдання

1. Визначіть сутність АПК.

2. Охарактеризуйте галузеву структуру комплексу.

3. Розкрийте структуру продовольчого комплексу України.

4. Які форми агропромислової інтеграції виділяються в АПК України?

5. Які фактори впливають на розміщення галузей рослинництва і тваринництва?

6. Дайте характеристику сільського господарства України.

7. Що ви розумієте під територіальною структурою АПК.

8. Розкрийте основні напрями спеціалізації зональних агропромислових територіальних комплексів.

9. Назвіть основні проблеми розвитку АПК.

Тема 3.10 Комплекс з виробництва непродовольчих товарів народного споживання

3.10.1. Склад комплексу та його роль.

3.10.2. Легка промисловість.

3.10.3. Проблеми і перспективи розвитку легкої промисловості.

Рекомендована література: 5, 14, 16, 20, 25, 27, 54, 55, 56, 65, 66, 67, 75.

3.10.1. Комплекс забезпечує матеріальні умови життя населення. Товари народного споживання випускає легка промисловість і важка (виробництво легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів і велосипедів, радіоприймачів і радіоелектронної апаратури, телевізорів, побутової техніки та запасних частин до неї, мікроелектроніки, мікропроцесорних засобів, касетних відеомагнітофонів, холодильників і морозильників, швейних, в’язальних і пральних машин, пилососів, меблів, автоматичних посудомийних машин, фото- і кіноматеріалів, фармацевтичних препаратів, лакофарбових матеріалів та ін.). До його складу входять також наступні галузеві комплекси: житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування, пасажирського транспорту, зв’язку та ін.

Виробництво основних видів непродовольчих товарів народного споживання катастрофічно знизилося. Це сталося через гостру нестачу сировини й матеріалів, порушення господарських зв’язків між підприємствами-партнерами та відсутність валютних коштів для закупівлі сировини за кордоном.

У структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць належить легкій промисловості. В умовах соціальної переорієнтації економіки галузям легкої промисловості належить провідна роль у підвищенні життєвого рівня населення. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.).

3.10.2. Легка промисловість – галузь, підприємства якої виробляють товари народного споживання. Це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей. До галузі належить первинна обробка льону-довгунця та інших луб’яних культур, конопле-джутове, сітков’язальне, трикотажне, швейне, валяльноповстяне, шовкомотальне, лляне, вовняне, шовкове виробництва. Вона охоплює виробництво взуття, випуск нетканих матеріалів, натуральних і штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів.

Ефективність галузі залежить від багатьох економічних факторів та раціонального розміщення її підприємств. Для легкої промисловості характерна менш виражена, порівняно з іншими галузями, територіальна спеціалізація, бо практично в кожній області є ті чи інші її підприємства.

Фактори розміщення підприємств даного комплексу різноманітні, проте головні наступні:

• сировинний, який впливає на розміщення підприємств з первинної переробки сировини. Так, льонопереробні фабрики розміщені в районах вирощування льону, вовномиючі підприємства – в районах вівчарства, підприємства з первинної обробки шкіри - біля м’ясокомбінатів;

• споживчий;

• трудоресурсного забезпечення, який передбачає наявність професійно підготовлених трудових ресурсів, бо всі галузі легкої промисловості працеємні.

На розміщення легкої промисловості великий вплив справляє науково- технічний прогрес. Це відбивається, перш за все, на концентрації текстильного виробництва, зміні його сировинної бази. Натуральні волокна поступово витісняються хімічними. Велика кількість тканин виробляється із сумішей натуральних і хімічних волокон.

Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво, орієнтується на сировину і споживача, взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.

Однією з головних підгалузей легкої промисловості є текстильна. На неї припадає майже третина чисельності промислово-виробничого персоналу і більше половини вартості основних виробничих фондів. Провідне місце у текстильному виробництві належить бавовняній промисловості. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно- ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Основна сировина для більшості видів тканин – бавовна з домішкою синтетичних і штучних волокон. Працюють два великих бавовняних комбінати (у Херсоні і Тернополі), бавовнопрядильний комбінат у Донецьку, бавовняна фабрика у Нововолинську, прядильна фабрика у Полтаві, ватно-ткацька фабрика у Києві, ткацькі фабрики у Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі та ниткова фабрика у Нікополі.

Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі. Вона виробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Підприємства цієї галузі розміщені у Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчузі, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах.

Великого поширення набуло виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон. Підприємства розміщені у Києві, Богуславі, Черкасах та в ряді міських поселень Прикарпаття (Косів, Криворівня, Коломия) і Закарпаття.

Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України, Вона пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які майже витіснили природний шовк-сирець. На базі натуральної сировини діє комбінат у Києві. Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини із синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість випускає 7,3% тканин країни. В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону, працює понад 30 льонозаводів. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці у Коростені. Україна експортує льоноволокно і лляні тканини.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джгуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію підгалузі випускають Одеська джгутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України та експортуючи частину.

Трикотажне виробництво випускає в’язані вироби з різних пряж і, орієнтуючись на споживача та трудові ресурси, розміщується у великих містах. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу. За виробництвом трикотажних виробів виділяються Донецька, Київська, Полтавська, Луганська, Запорізька області (понад 50% від загального виробництва в Україні). Головні центри панчішно-шкарпеткових виробів розміщені у Львівській, Житомирській, Чернівецькій, Харківській областях та в АР Крим.

Друге місце в структурі легкої промисловості займає швейна промисловість, яка дає 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості. Вона розміщена у районах споживання, у великих і середніх, і навіть малих населених пунктах. У галузі зайнята майже половина працівників легкої промисловості. Фактор трудових ресурсів відіграє провідну роль. До найбільших підприємств галузі належать фабрики у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Миколаєві та в інших містах. Ряд підприємств швейної промисловості функціонують як виробничі об’єднання і фірми з основним виробництвом і філіалами.

Шкіряно-взуттєва промисловість дає 8% товарної продукції комплексу. Сировиною для неї є шкіра свійських, диких і морських тварин, а також широко використовуються нові синтетичні матеріали (штучні шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття). Крім того зі шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галентерейні вироби. Найбільші центри промисловості: Харків, Київ, Львів, Васильків, Бердичів, Запоріжжя, Тернопіль, Одеса.

Взуттєва промисловість представлена 16 шкіряними і 33 взуттєвими виробничими об’єднаннями і підприємствами. Найбільші об’єднання взуттєвої промисловості розміщені у Луганську, Львові, Харкові, Києві, Хмельницькому.

Хутрова промисловість спеціалізується на переробці хутра зі шкір диких звірів, звірів кліткового утримання та домашніх тварин. Використовують хутро лисиці, куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри овець, ховрахів, хом’яків, водяних щурів, сріблясто-чорної лисиці, кролика.

Натуральне хутро переробляють підприємства у Харкові, Балті, Краснограді (Харківська область), Львові, Одесі, Жмеринці.

Штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об’єднання, фабрики у Жовтих Водах і Ясині (Закарпатська область).

До складу легкої промисловості входить також галантерейне виробництво, яке в Україні добре розвинене.

3.10.3. На сьогодні ефективність підприємств галузі досить низька: товари, які випускають підприємства легкої промисловості України, значно поступаються за якістю і кількістю продукції розвинених країн; порівняно низька продуктивність праці; вищі в галузі, порівняно зі світовим рівнем, затрати на виробництво продукції. Галузь губить свої позиції на вітчизняному ринку, що робить її реформування необхідним. Разом з тим легка промисловість відноситься до найбільш мобільних галузей господарства, яка в найкоротший строк спроможна при невеликих капіталовкладеннях розширити виробництво, повернути інвестовані кошти і надати поштовх розвитку іншим важливим галузям. Тому розвиток галузі у перспективі має базуватись на впровадженні цілеспрямованої протекціоністської державної політики, спрямованої на інвестовані виробництва, розвиток діючих та створення середніх і малих підприємств усіх форм власності. У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості. Доцільним є відновлення посівів бавовни на півдні України; виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробка на штучні волокна і нитки; розгортання виробництва дубильних речовин; організація виробництва досі імпортованих поліуретанових композицій для взуттєвої галузі. Важливими проблемами є підвищення конкурентоспроможності галузі на основі вдосконалення виробничих відносин, впровадження сучасних технологій, підвищення технічного рівня, продуктивності праці тощо.