Запитання та завдання

1. Яка галузева структура машинобудівного комплексу?

2. Назвіть особливості галузі.

3. Які фактори розміщення машинобудівного комплексу вам відомі?

4. Виділіть галузеві економічні райони, які спеціалізуються на машинобудуванні.

5. Які напрямки реструктуризації машинобудівного комплексу вам відомі.

Тема 3.6. Хімічний комплекс України

3.6.1. Хімічний комплекс – авангардна ланка виробництва України.

3.6.2. Особливості та структура розміщення галузей хімічної індустрії.

3.6.3. Розміщення підгалузей хімічної промисловості.

3.6.4. Проблеми розвитку хімічного комплексу.

Рекомендована література: 20, 26, 27, 54, 55, 56, 65, 66, 67, 75.

3.6.1. Частка хімічного комплексу у промисловому виробництві України становить: із випуску продукції-7,3%, чисельності промислово-виробничого персоналу –5,2%, вартості помислово-виробничих фондів –9,2%. Галузі хімічної промисловості є основою хімізації народного господарства – процесу широкого застосування хімічних технологій, синтетичних матеріалів у різних його галузях. У цінні промислові продукти перетворюються великі маси хімічної мінеральної сировини. На базі хімічної технології залучаються до переробки нові види сировини, замінюється дорога дефіцитна харчова сировина деревною і мінеральною, поглиблюється комплексна переробка продуктів органічного синтезу, утилізуються відходи чорної і кольорової металургії, легкої й харчової промисловості.

Найбільш відомі види сировини: апатити, фосфорити, калійні солі, мірабіліт, кухонні солі, сірка, барити, вапняки, гіпси та ін. Крім хімічної мінеральної сировини, хімія використовує для переробки велику кількість органічного палива – нафти, газу, вугілля, а також деревини та іншої сировини рослинного походження.

3.6.2. Особливості хімічної промисловості:

• практично необмежена сировинна база;

• можливість створювати нові матеріали із заданими властивостями;

• висока матеріалоємність і фондоємність;

• великі можливості комбінування (коксохімія, нафтохімія, сланцехімія);

• відносно невисокі затрати живої праці.

Хімічний комплекс має складну структуру, яка включає:

• хімічну промисловість, у тому числі: гірничохімічну (добування мінеральної сировини), основну хімію (одержання солей, кислот, мінеральних добрив), промисловість хімічних волокон і тканин, промисловість синтетичних смол і пластмас, лакофарбову промисловість, промисловість синтетичних барвників;

• нафтохімічну промисловість, у тому числі: виробництво продуктів органічного синтезу, шинну промисловість, гумово- азбестову;

• хіміко-фармацевтичну промисловість.

У товарній продукції комплексу на хімічну промисловість припадає 69%, нафтохімічну - 23,3%, хіміко-фармацевтичну –7,7%. Фактично в кожній області розташовані підприємства хімічного комплексу. За обсягами виробництва продукції провідне місце в Україні посідають області: Дніпропетровська – 17,6%; Луганська – 13,6%; Київська – 9,7%; Одеська – 9,2%; м. Київ – 6,8%; Донецька – 6,6,8%; Івано-Франківська – 6,7%; Чернігівська – 5,9%.

Оцінюючи фактори розміщення галузей і виробництв хімії, необхідно звернути увагу на витрати сировини, палива й енергії, а також на обсяг споживання продукції. Сировина для хімічної промисловості має особливе значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%. Так, витрати сировини на виробництво 1 т ацетилену або аміаку з коксу сягають близько 5 т.

Хімічна промисловість більше ніж інші галузі потребує води. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну.

У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва фосфору потрібно до 20 тис. квт. год. на одну тонну продукції. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтуються лише на паливно – енергетичний фактор. Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив та сірчаної кислоти.

Дуже важливим фактором, який має враховуватись при розміщенні хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів, тому екологічний фактор особливо враховується при розміщенні підприємств хімічного комплексу України. Зокрема, багато відходів у гірничій хімії. Проте хімічна промисловість є не лише одним із найбільших забруднювачів природи, але, водночас, ця галузь відзначається високим рівнем комплексного використання сировини й утилізує виробничі відходи.

Великий вплив на вибір району розміщення хімічних виробництв має науково- технічний прогрес. Він змінює значення сировинного й енергетичного фактора, поступово зменшується їх лімітовий вплив. Але хімічній промисловості зараз притаманні застарілі технології, низький технічний рівень, досить висока залежність від імпортної сировини.

3.6..3. Добуванням і збагаченням сировини займається гірничо-хімічна промисловість.

Один із найбільших районів гірничої хімії – Прикарпатський (видобуток нафти, газу, озокериту, природної сірки). На базі розвіданих родовищ самородної сірки тут працюють два великі сірчані комбінати у Роздолі та Новояворівську (Львівська область). Промислові запаси калійних солей зосереджені у Калушському й Стебниківському родовищах, кухонної солі у Солотвині, соляних розчинів - в Івано-Франківській області;

Важливим районом гірничо-хімічної промисловості був і залишається Донбас, в межах якого залягають кам’яні солі (Артемівське, Слов’янське та Новокарфагенське) тощо. На базі цих родовищ працюють потужні комбінати у Слов’янську (об’єднання “Хімпром”), Лисичанську (содовий завод). Випускається кальцинована та каустична сода, бікарбонат натрію.

В Присивашші розвинуто видобуток хімічних сполук із ропи Сивашу, газу, в перспективі – нафти.

Основна хімія розвивається в місцях видобування сировини та в районах споживання готової продукції. Вона представлена виробництвом мінеральних добрив, неорганічних кислот, лугів, соди. Виробництво азотних добрив зосереджено в центрах коксохімічної промисловості – у Донбасі (Горлівка, Северодонецьк, Лисичанськ, Алчевськ) та Придніпров’ї (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). В районах споживання розміщені окремі заводи, які використовують як сировину природний газ (Черкаси, Рівне).

Виробництво калійних добрив зосереджено в Івано-Франківській та Львівській областях (Калуш, Стебник).

Виробництво фосфатних добрив тяжіє до районів споживання (бурякосіючі райони лісостепової зони). Це Вінниця, Суми, Костянтинівка та Одеса. Для виробництва фосфатних добрив використовується довізний апатитовий концентрат, місцеві фосфорити та відходи промислових підприємств.

Однією з найстаріших галузей в Україні є сірчанокислотна. Сірчана кислота застосовується у виробництві мінеральних добрив, у металургійній, нафтопереробній, текстильній, харчовій та інших галузях. Для виробництва сірчаної кислоти використовується сірчаний колчедан, сірчисті гази, що виділяються при переробці руд кольорових металів, а також при хімічній переробці нафти і природного газу. У країні використовують самородну сірку з придністровських родовищ Львівської області. Оскільки сірчану кислоту транспортувати небезпечно її виробництво орієнтується на споживача. Найбільші центри: Костянтинівка, Сумське об’єднання “Хімпром”, а також підприємства у м. Рівному, Новому Роздолі, Дніпродзержинську.

Традиційна галузь в Україні – виробництво соди, споживачами якої є скляна, текстильна, миловарна, нафтопереробна, харчова, фармацевтична галузі. Це матеріаломістка галузь (для виробництва 1 т кальцинованої соди витрачається 1,5 т кухонної солі,1,5 т вапняку і 1,7 т умовного палива), тому найбільші підприємства розміщені у Донбасі, де є достатня кількість сировини й палива (Слов’янськ, Лисичанськ). У Красноперекопську використовується ропа Сиваша та високоякісні вапняки.

Промисловість органічного синтезу представлена виробництвом полімерних матеріалів (синтетичних смол, пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку і ниток). ЇЇ розвиток базується на використанні продуктів переважно нафтопереробної, газової, коксохімічної галузей. Тому заводи, що виробляють смоли й пластмаси тяжіють до районів видобування кам’яного вугілля і коксохімічного виробництва, до центрів нафтопереробки та газопереробки. Виробництво готових пластмас розміщується також у районах споживання. Найбільші підприємства зосереджені у Донецькому та Придніпровському районах. Центрами виробництва є Донецьк (поліхлорвінілові смоли й пластмаси) і Сєверодонецьк (склопластики, пластмасові вироби, сировина для виробництва синтетичних волокон); Запоріжжя (кремнійорганічні сполуки, синтетичні смоли); Дніпропетровськ (переробка фенольних смол). Виробництво полімерів налагоджено у Горлівці, Дніпродзержинську, Первомайську, Калуші, Одесі, Києві та інших центрах.

Лакофарбова промисловість представлена більш ніж 30 великими підприємствами. Найбільші з них – Львівський і Одеський лакофарбові заводи, Криворізький суриковий завод та інші.

Виробництво хімічних волокон зосереджено у центрах із наявністю водних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів. Це Чернігів (об’єднання “Хімволокно”), Київ, Черкаси, Сокаль (Львівська область), Житомир. Хімічні волокна використовуються для виробництва автомобільних шин корд), технічних і побутових тканин, трикотажу.

Нафтохімічна і гумоазбестова промисловість розвивається на базі переробки нафти і природного газу і використовує каучук (синтетичний і натуральний). Нафтохімія поєднується з нафтопереробкою (Лисичанськ, Кременчук, Херсон, Борислав, Бердянськ). Підприємства гумової промисловості випускають широкий асортимент продукції: автомобільні, тракторні, мотоциклетні шини, гумові шланги, транспортерні стрічки, різні предмети широкого вжитку. Найбільші підприємства: Дніпропетровський шинний завод, виробниче об’єднання “Білоцерківщина”, Лисичанський завод гумотехнічних виробів, Київський завод “Червоний гумовик”, Горлівка, Суми, Харків, Львів, Одеса, Бердянськ, Запоріжжя, Ніжин та інші.

Виробництво продуктів органічного синтезу – синтетичних миючих засобів, жирних кислот, замінників харчових жирів – тяжіє до споживача і розміщується в Бердянську, Запоріжжі, Києві.

Хіміко-фармацевтична промисловість розвинена недостатньо. Розвиток її стримує не тільки технологічна і сировинна криза (80% ліків виготовляється з імпортної сировини), але і низька купівельна спроможність населення та лікувальних закладів. Найбільші підприємства даної промисловості розташовані в Києві, Житомирі, Одесі, Луганську, Полтаві, Донецьку, Львові.

В територіальному аспекті можна виділити три райони хімічної промисловості: Донецький, Придніпровський та Прикарпатський.

Донецький район добре забезпечений паливом і різноманітною хімічною сировиною. Тут розвинені майже всі хімічні виробництва, що пов’язані з металургією, машинобудуванням, скляною, текстильною галузями. На базі використання відходів чорної й кольорової металургії та природної хімічної сировини сформувалися найбільші вузли хімічної промисловості: Слов’янсько-Артемівський, Лисичансько - Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський.

Придніпровський район відзначається розвитком коксохімії, виробництвом азотних добрив, автомобільних шин, лаків і фарб, широкою гамою товарів побутової хімії. Виробництво хімічної продукції зосереджено у Дніпропетровсько-Дніпродзержинському, Запорізькому та Криворізькому промислових вузлах.

У Прикарпатському районі сформувались Дрогобицько-Роздільський та Калусько-Долинський промислові вузли. Вони спеціалізуються на виробництві природної сірки, калійних добрив, металічного магнію, сажі газової, виробництві органічних напівпродуктів з нафти.

3.6.4. Підприємства хімічного комплексу останні роки працюють у складних умовах неплатоспроможності споживачів продукції, нестачі обігових коштів, обмеження в постачанні енергоносіїв, різкого спаду інвестиційної діяльності, що призвело до обвального падіння обсягів продукції. Головні проблеми розвитку комплексу:

• відсутність або недостатність важливих сировинних ресурсів ;

• загальний спад промислового виробництва;

• низький технічний та технологічний рівень виробництва, хронічне недовантаження виробничих потужностей і не конкурентоспроможність продукції більшості підгалузей комплексу;

• висока матеріало- та енергоємність при майже монопольній залежності від імпорту енергоносіїв;

• неефективна галузева структура: переважають фондо- та енергоємні виробництва, дуже низький рівень наукоємних технологій і виробництв, відсутність завершених технологічних циклів продукції кінцевого споживання;

• дуже негативний вплив на природне середовище в районах високої концентрації хімічних і нафтохімічних виробництв.