Запитання та завдання

1. Яка структура металургійного комплексу?

2. Назвіть чинники формування районів чорної металургії в Україні.

3. Які існують способи виплавки чавуну та сталі?

4. Охарактеризуйте особливості сировинної бази металургійного комплексу України.

5. Назвіть і охарактеризуйте райони кольорової та чорної металургії України.

6. Проблеми й перспективи розвитку металургійного комплексу

Тема 3.5. Машинобудівний комплекс

3.5.1. Роль машинобудування в економічному розвитку країни.

3.5.2. Особливості машинобудування як галузі та чинники розміщення.

3.5.3. Галузева й територіальна структура машинобудівного комплексу в Україні.

3.5.4. Проблеми й перспективи розвитку галузі.

Рекомендована література: 5, 14, 16, 20, 22, 23, 25, 27, 28, 54, 55, 56, 65, 66, 67, 68, 75.

3.5.1. Машинобудування – пріоритетна галузь промисловості кожної держави.

Економічні успіхи ФРН, Японії та інших високорозвинених держав пов’язані з розвитком його найсучасніших галузей. Створюючи найбільш активну частину основних виробничих фондів (знаряддя праці), галузь істотно впливає на темпи і напрями науково- технічного прогресу в різних галузях народного господарства, зростання продуктивності праці тощо. Особливо важлива роль у цьому зв’язку належить верстатобудуванню, виробництву обчислювальної техніки та електротехнічній промисловості.

На сьогодні характерними рисами галузі є: ускладнення виробництва машин, устаткування та приладів; створення комплексу машин для обслуговування окремих технологічних процесів; широке врахування територіального технологічного рівня при виробництві устаткування; поєднання “гігантоманії” та мініатюризації.

В Україні машинобудівний комплекс – один із найрозвиненіших. З 1940 по 1990 рік обсяг його продукції виріс у 95 разів. З кінця 70-х років машинобудування стає провідною галуззю промисловості. На нього припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва. Частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції становить 29%.

Роль машинобудування в економічному розвитку країни визначає його обслуговуюча функція в усіх міжгалузевих комплексах – паливно-енергетичному, агропромисловому, будівельному, лісовиробничому тощо; участь у територіальному поділі праці (внутрішньодержавному та міждержавному). Саме від частки машинобудівної продукції в експортному секторі залежить, багато в чому, статус країни, її місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. У 1990 р. Україна виготовляла 95-100% роторних екскаваторів, вугільних, кукурудзо- та бурякозбиральних комбайнів, 40% доменного та сталеплавильного устаткування, майже 50% силових трансформаторів та 30% екскаваторів тощо. Проте, на сьогодні, обсяги цієї галузі у структурі експорту значно знизились. Так, у 1998 р. (у 5 разів до 1990р.) вагонів вироблялось 10%, екскаваторів і бульдозерів – 2,6%, тепловозів – 0,5%, комбайнів: зернозбиральних –1,4%, кукурудзозбиральних- 0,2%, бурякозбиральних-1%.

3.5.2. Машинобудування має ряд особливостей:

1. Галузь наукоємка, її розвиток може бути швидким і ефективним при умові впровадження у виробництво наукових досягнень. Для цього потрібна інтеграція науково-дослідних інститутів з конструкторськими бюро й заводами.

2. Галузь трудоємка – потребує трудових ресурсів високої кваліфікації.

3. Галузь металоємка – споживає велику кількість чорних і кольорових металів.

4. В галузі широко розвинута спеціалізація й кооперація.

Функціонально будь-який машинобудівний комплекс може бути розчленований за стадіями технологічного процесу на заготівлю, механічну обробку й складання.

Багатогалузева структура машинобудування й металообробки, його техніко-економічні особливості (конструкційна складність машин, широкий розвиток процесів спеціалізації та кооперування, метало - і трудоємність, малотранспортабельність тощо) зумовлюють специфіку розміщення різних галузей. Вирішальне значення при їх розміщенні мають такі фактори, як споживчий, сировинний, трудовий, науковий і, особливо, зручне транспортно- географічне положення або поєднання всіх зазначених факторів. За своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування можна згрупувати таким чином:

• галузі, що характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування) доцільно розташовувати у районах металургійних баз;

• галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних, шляхових і сільськогосподарських машин) розташовують у районах споживання продукції;

• галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю (автомобілебудування, тракторобудування, устаткування для легкої, харчової та поліграфічної промисловості) у центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;

• галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, наукоємкі (робототехніка, електротехніка) розміщують у великих містах.

3.5.3. Характерною особливістю територіальної організації машинобудування є формування локальних машинобудівних комплексів на основі кооперування виробництва.

Машинобудування й металообробка – надзвичайно складна комплексна галузь промисловості. Його численні підгалузі й виробництва певною мірою об’єднує спільність сировини, технологій, що застосовуються, призначення кінцевої продукції.

Розглядаючи машинобудівний комплекс як складне міжгалузеве утворення, необхідно дотримуватися класифікації всіх галузей за особливостями їх розміщення й ступенем розчленування технологічного процесу. Виділяють такі групи об’єднаних галузей: важке машинобудування; загальне машинобудування; середнє машинобудування; виробництво точних машин, механізмів, приладів і інструментів; виробництво металічних виробів і заготовок; ремонт машин і устаткування. У найбільш узагальненому вигляді машинобудування поділяється, перш за все, за металоємністю на важке, загальне, середнє та точне. Кожна з цих груп має певне призначення та специфічні принципи розміщення.

Важке машинобудування – це сукупність галузей машинобудівного комплексу, які випускають великогабаритні та металоємні машини, обладнання для енергетики, металургії, гірничодобувної та хімічної промисловості. Воно об’єднує виробництво металургійного, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для такого машинобудування характерними рисами є: випуск продукції невеликими серіями; розташування поблизу сировинних (металургійних) баз і споживача. 85% усієї продукції важкого машинобудування України випускається у Донецькому, Придніпровському та Північно-Східному районах.

Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5%) зосереджено в Донецькому й Придніпровському економічних районах. Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Новокраматорський машинобудівниий завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани, важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйовано Старокраматорський машинобудівний завод. Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцевський машинобудівний завод, Кадіївський ливарно-механічний завод, Маріупольський завод важкого машинобудування, а також заводи міст Дніпропетровська, Кривого Рогу, Марганця.

Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів – вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров’я, районів видобутку нафти й газу. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках, Дніпропетровську, середні – у Слов’янську, Золотонші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.).

Металоємним, але й орієнтованим на висококваліфіковані кадри є енергетичне машинобудування. Воно спеціалізується на виробництві парових гідравлічних турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устаткування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю. Центрами енергетичного устаткування є Харків (40% усього енергетичного устаткування України), Запоріжжя, Київ, Дніпропетровськ, Мелітополь, Львів, Тернопіль, Полтава, Нова Каховка, Токмак, Одеса.

Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Марганець.

Галузі загального машинобудування характеризуються середньою металоємністю, невисокою працеємністю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й деяких галузей хімічної промисловості; будівельних, шляхових, транспортних і сільськогосподарських машин). Вони розміщуються, як правило, у районах споживання продукції.

Машини та обладнання для хімічної промисловості виробляють у Сумах, Полтаві, Сніжному; залізничне машинобудування, зокрема, тепловози, виробляють у Луганську, вагони – в Дніпродзержинську, Кременчуці й Стаханові, цистерни – в Маріуполі. Суднобудування розвинене в Миколаєві, Херсоні, Києві.

Найбільшими центрами сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ, Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (зернові і кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (тракторні плуги). Заводи з випуску різних сільськогосподарських машин і запчастин є в Києві, Миколаєві, Бердянську, Чернівцях та інших машинобудівних центрах.

Галузі середнього машинобудування випускають продукцію з високою праце- й фондоємністю (транспортне машинобудування, тракторобудування, устаткування для легкої, харчової, комбікормової та поліграфічної промисловості) розміщуються в центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів.

Автомобільні заводи України випускають великовантажні автомобілі (Кременчук), автобуси та автонавантажувачі (Львів), легкові автомобілі (Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь), мікроавтобуси (Сімферополь).

Авіаційна промисловість виробляє літаки та вузли, прилади й запчастини до них. Найбільшого розвитку вона набула у Києві та Харкові, де виробляють пасажирські й транспортні літаки, у тому числі один із найбільших у світі – АН-225. Останнім часом у зв’язку з конверсією виробництва ця промисловість стала випускати багато продукції широкого вжитку.

Тракторобудування у своєму розміщенні орієнтується на споживача. Найважливішим його центром є Харків, де діють заводи: тракторний, тракторних самохідних шасі, моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці. Ряд великих підприємств із виробництва деталей і запасних частин для тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Церкві, Луганську, Одесі.

Верстатобудування зосереджене у великих містах (Києві, Харкові, Краматорську, Одесі, Запоріжжі, Львові, Житомирі).

Машинобудування для легкої та харчової промисловості орієнтується на споживача. Ці підприємства розосереджені на території і розміщені як у великих (Київ, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ, Одеса), так і малих (Сміла і Кам’янка, Черкаська обл.; Калинівка, Вінницька обл.; Васильків, Київська обл.) містах.

Четверту групу складають галузі точного і наукоємного машинобудування. До них належать: електронна, радіотехнічна, приладобудівна галузі, виробництво комп’ютерної й космічної техніки тощо. Їм властива дуже висока працеємність, мала металоємність, підвищена фондоємність. Вони розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути. Найбільшими центрами такого машинобудування, зокрема, виробництва телевізорів, є Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-обчислювальних машин – Київ; приладобудування та інструментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів.

На космічний комплекс в Україні працює 40 підприємств. Головні з них – КБ “Південне”, “Південмаш”, “Моноліт” та “Комунар” (Харків), Київський радіозавод і ВО “Київприлад”, Чернігівський завод радіоприладів та Сумський “Оріон”. Галузь працює в тісному зв’язку з російським космічним комплексом.

Військово-промисловий комплекс України на час розпаду СРСР нараховував 3594 підприємства з 3 млн. зайнятих. На підприємствах України будувалася майже половина військово-морського флоту, стартових ракет, танків та вироблялося радіоелектронне обладнання. З 1992 року обсяги виробництва скоротилися майже утричі. Почалася конверсія.

Найбільш перспективними є підприємства, що виробляють авіаційні двигуни, попит на які на світовому ринку зростає. Популярні модернізовані танки, які випускає Харківський завод ім. Малишева. Велике значення може мати продаж запасних частин до зброї й техніки, яка є в інших країнах світу. До конкурентноспроможної продукції відносять акселерометри, датчики тиску та джерела живлення, головки самонаведення ракет класу “земля-повітря”, авіаційні радіобуї Севастопольського концерну “Мусон”, радіолокаційні відповідачі, пасивні станції радіотехнічного контролю, комплекси заглушування радіозв’язку оперативної й тактичної ланки.

За відповідних умов, на думку експертів, Україна в найближчі роки могла б продати військової продукції на 8 млрд. доларів і увійти до п’ятірки світових її експортерів.

Підприємства машинобудівного комплексу територіально зосереджені в усіх областях. Особливо виділяються вісім великих машинобудівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ. На основі дії закону територіальної спеціалізації та комплексного розвитку в Україні сформувалося сім машинобудівних районів:

1. Харківський (основні центри – Харків, Полтава, Кременчук, Суми) зі спеціалізацією на енергетичному, транспортному, тракторному, сільськогосподарському машинобудуванні та випуску електротехніки й приладів;

2. Придніпровський (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Мелітополь, Кіровоград) з провідними галузями важкого й середнього машинобудування, верстатів, транспортних, енергетичних, електротехнічних і сільськогосподарських машин; наукоємної космічної техніки;

3. Донецький (Донецьк, Краматорськ, Луганськ, Маріуполь, Горлівка, Дружківка) із виготовленням переважно металоємного обладнання: машин і устаткування для вуглевидобутку та чорної металургії, транспортних засобів;

4. Центральноукраїнський (Київ, Житомир, Бердичів, Коростень, Чернігів, Черкаси) з випуском верстатів, устаткування для хімічної й будівельної індустрії, транспортних засобів, електротехнічних машин, приладів, ЕОМ;

5. Подільський (Вінниця, Хмельницький, Тернопіль) із розвитком сільськогосподарського й електротехнічного машинобудування, верстатів і приладобудування;

6. Західноукраїнський (Львів, Луцьк, Рівне, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Мукачево, Дрогобич, Стрий) із приладобудуванням, виробництвом телевізорів, верстатів, підйомно-транспортних машин, автобусів, вантажних несучих конвеєрів, вантажопасажирських автомобілів, товарів електроніки, сільськогосподарських машин;

7. Південний (Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Керч), що спеціалізується на випуску суден, верстатів, сільськогосподарських машин, кранів, приладів, кіноапаратів.

3.5.4. У зв’язку із загальною економічною кризою, різким підвищенням вартості енергоносіїв, скороченням інвестицій у цю галузь багато підприємств знаходяться на межі банкрутства.

Перспективи розвитку машинобудування пов’язані зі стратегією економічного розвитку країни. В першу чергу це підвищення ефективності самого машинобудування шляхом:

- структурної перебудови галузі зі збільшенням наукоємних виробництв;

- створення сучасного технологічного оснащення для всіх галузей машинобудівного комплексу з метою зниження енерго-, ресурсо- та працеємності виробництва й підвищення конкурентоспроможності його продукції;

- орієнтації продукції на потреби внутрішнього ринку та можливості входження у світовий ринок;

- екологізації виробництва, що передбачає випуск ресурсозберігаючих та природоохоронних видів техніки.

Впровадження найновіших технологій дасть змогу збільшити експортні можливості комплексу, а також підвищити рівень самозабезпеченості України власною продукцією, на яку існує внутрішній попит. Перспективним вважається розвиток галузей, у яких Україна має значні науково-технічні досягнення: - авіа-, ракето -, космічний комплекс, окремі галузі ВПК; галузей, які виробляють різні транспортні засоби; сільськогосподарське машинобудування.