106. Мета і характер планування завдань для проведення аудиту ефективності.

Аудит ефективності (АЕ) - це форма державного фінансового контролю, яка спрямована на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. АЕ здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.

Метою АЕ є оцінка повноти досягнення запланованих цілей, виявлення проблем у виконанні бюджетної програми та розробка пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних ресурсів.

Тривалість аудиту не може перевищувати 90 календарних днів.

Основні завдання аудиту ефективності:

• Оцінка виконання заданих параметрів програми - порівняння результативних звітних показників виконання програми із заданими параметрами, у т. ч. в паспорті бюджетної програми.

• Виявлення упущень і недоліків організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру, які перешкоджають своєчасному і повному виконанню бюджетної програми.

• Визначення рівня впливу виявлених упущень і недоліків на якість виконання бюджетної програми (ефективність використання державних ресурсів).

• Розробка пропозицій щодо вдосконалення організації виконання бюджетної програми, висновків про доцільність її подальшої реалізації із залученням оптимального (або додаткового) обсягу державних ресурсів чи припинення.

• Підготовка пропозицій для користувачів аудиторського звіту щодо шляхів (форм, засобів) більш раціонального та ефективного використання державних ресурсів.

АЕ проводиться органами ДКРС за планами, які складаються та затверджуються у визначеному законодавством порядку.

Програма аудиторського дослідження складається з таких стадій: а) оцінка досягнутих результатів за звітними даними; б) визначення проблем, які негативно вплинули на процес виконання запланованих завдань; в) висунення гіпотез щодо причин існування проблем; г) збір даних, узагальнення, порівняння та аналіз з метою підтвердження або спростування визначених гіпотез; д) підготовка висновків і пропозицій та обговорення їх з

107. Основні елементи системи адміністративного контролю та його відмінність від внутрішнього бухгалтерського контролю.

Сучасні підходи щодо організації внутрішнього контролю в органах Державного казначейства на етапі їх становлення та розвитку як фінансово-банківської структури, організаційно зумовлюють розподіл внутрішнього контролю власне на службу внутрішнього аудиту і систему бухгалтерського та адміністративного (операційного) контролю.

Бухгалтерський контроль - це сукупність процедур, що дають змогу забезпечити збереження активів бюджетів та достовірність звітності, що складається на основі даних, отриманих від підрозділів, які відповідають за проведення конкретних операцій. Він включає: - заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення операцій відповідно до їх економічної суті; - ефективність системи документообороту; - наявність нормативних документів, які передбачають здійснення процедур, що забезпечують бухгалтерський контроль.

Бухгалтерський контроль повинен надавати можливість впевнитися в тому, що:

- операції проведені тільки з дозволу керівництва;

- операції відображені та оцінені згідно з вимогами бюджетної та облікової політики;

- система аналітичного обліку дає змогу деталізовано відстежувати використання ресурсів та рух активів бюджетів;

- доступ до активів можливий тільки з дозволу керівництва органу Державного казначейства.

Адміністративний контроль - це сукупність процедур, згідно яких керівництво органу Державного казначейства делегує свої повноваження, зокрема:

- ефективність, продуктивність та безпека процедур обробки інформації; - наявність процедур, які чітко розмежовують завдання та відповідальність служб і працівників органу Державного казначейства; - збереження цінностей та активів; - безпека працівників органу Державного казначейства.

До системи адміністративного контролю належать такі елементи: - організаційна структура Державного казначейства; - методи закріплення повноважень та обов'язків; - методи контролю, що застосовуються керівництвом для проведення моніторингу результатів роботи, включаючи внутрішній аудит; - принципи та практика у сфері трудових ресурсів; - система бухгалтерського обліку; - принципи бухгалтерського обліку та процедури контролю. Адміністративний контроль передбачає розподіл повноважень міжпрацівниками органу Державного казначейства таким чином, щоб жоден працівник або обмежена група працівників не змогли зосередити у своїх руках усі необхідні для здійснення повної операції повноважень (прийом, оплата, зберігання).

108..Оцінка ризиків у ході аудиту ефективності. Аудит ефективності - це форма контролю, яка спрямована на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання

коштів державного та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.

Державний аудитор не тільки досліджує фінансові звіти та документи і перевіряє законність витрачання коштів бюджетними установами (фінансовий аудит), але й здійснює перевірки, які називаються аудитом відповідності вартості витраченим коштам - (англ. Value for Money Auditinq - VFM Auditinq). , або ВВВК. Сучасний аудит ВВВК є комплексним процесом, який охоплює різні сфери і розпочинається з отримання необхідних знань про установу чи організацію, її діяльність, основні функції, здатність керівництва виконувати свою роботу тощо.

Належне розуміння цих аспектів дозволяє державному аудитору (ревізору) зосереджуватися на ключових проблемах управління установою чи організацією, звертаючи особливу увагу на оцінку ризику і визначення критеріїв проведення аудиту - двох головних факторів аудиту ВВВК .

В зарубіжних країнах зміст програми аудиту ВВВК значною мірою визначається попередніми оцінками ризику.

Зокрема, для оцінки ступеня ризику, з яким стикаються державні аудитори Канади при здійсненні перевірок у державному секторі економіки, використовується спеціальна матриця ,основу якої складає комбінація двох показників - величини та імовірності відхилень .

Високий рівень ризику обумовлюється в першу чергу тим, наскільки суттєвим будуть очікувані відхилення від цілей, норм, стандартів. Іншим показником, який також впливає на ризик, є можлива частота появи відхилення (порушення).

Практичну оцінку можливих відхилень зарубіжні державні аудитори здійснюють за допомогою проведення процедур перевірки за певною системою ознак (сигналів). Ось приклади таких ознак (сигналів):

недосконале управління. Сигналами цього можуть бути нездатність використовувати наявні засоби контролю, неадекватний нагляд над процесом контролю в організації, невиявлення фактів шахрайства;

слабкий внутрішній контроль. Неадекватний розподіл обов’язків, який дозволяє окремим співробітникам здійснювати крадіжки коштів або інших цінностей;

помилки і випадки шахрайства, виявлені раніше. Інформація про виявлені при попередніх перевірках факти сумнівної або недозволеної діяльності повинна визначати, що і де потрібно шукати при проведенні поточної перевірки; неетична поведінка керівництва. Керівники, які не дотримуються правил і зосереджуються лише на досягненні особистих цілей, досить часто вдаються до незаконних дій;

обіцянки вигоди із заздалегідь відомими невеликими шансами на її отримання. Деякі посадові особи, які працюють в установах зі слабким управлінням і внутрішнім контролем, використовують ситуацію на свою користь, висуваючи абсолютно нездійснені або невигідні пропозиції, сподіваючись, що обман не буде виявлено; необґрунтовані рішення і господарські операції. У більшості випадків незвичні операції, які не обґрунтовані належним чином, містять ознаки шахрайства; порушення законодавства або прийнятих норм. Відхилення від вимог законодавства чи норм, прийнятих у відповідній сфері (галузі), не повинні допускатися в бюджетних установах;

відсутність або несанкціоноване виправлення документів. Часто особи, винні у крадіжках чи інших випадках шахрайства, підробляють документи, вносять у них неправдиву інформацію, хоча іноді такі факти залишаються незамаскованими.

109..Джерела та процедури одержання аудиторських доказів Джерелами аудиторських доказів є:

* дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції;

* облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту;

* Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків; * баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал; * інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного убутку); * розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контракти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани; * оперативна, статистична, податкова звітність; * матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, статистики, банків та ін.; * матеріали вн утрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту);

* дані документального і фактичного контролю, експертних перевірок, лабораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю аудиторів;

* письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально відповідальних та посадових осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, замовників тощо.

Для отримання аудиторських доказів щодо відповідності структури й ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю виконують тести систем контролю. Крім того, використовуються процедури перевірки на суттєвість для отримання аудиторських доказів із метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності. Такі процедури бувають двох типів: у вигляді перевірок операцій та залишків за рахунками й проведених аналітичних процедур.

Під час отримання аудиторських доказів за допомогою тестів систем контролю аудитору слід розглянути достатність та належність аудиторських доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю.

При отриманні аудиторських доказів процедурами перевірки на суттєвість аудитор повинен оцінити розмір достатності та належності аудиторських доказів, одержаних шляхом таких процедур, разом із будь-якими даними, одержаними в результаті тестів систем контролю для обґрунтування тверджень фінансової звітності.

Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур. Термін проведення таких процедур частково залежатиме від часу, протягом якого потрібні аудиторські докази не вичерпано.

Перевірка складається з вивчення бухгалтерських регістрів, документів або матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських регістрів та документів надає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно від їхнього характеру і джерела отримання та ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, що мають для аудитора різний рівень надійності, належать: документальні аудиторські докази, які створені третіми особами і зберігаються на підприємстві; документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються на підприємстві.

Таким чином, основними процедурами одержання аудиторських доказів є: * перевірка; * спостереження; * опитування і підтвердження; * підрахунок; * аналітичні процедури.

110..Завершення і узагальнення результатів аудиту ефективності Процес аудиту ефективності поділяється на три етапи: підготовчий етап, проведення аудиту, завершальний етап (рис. 1).

-Підготовчий етап (Вибір об’єкта, визначення мети аудиту, Вибір інформації та систематизація її, Складання плану (програми) аудиту, Обробка інформації об’єкта аудиту, підготовка даних і показників до аудиту )

-Дослідний етап (Вибір методів аудиту, Визначення показників виконання, Визначення ступеня ефективності бюджетної програми, Дослідження проблем, які заважають ефективності програми)

-Завершальний (Загальна оцінка результатів аудиту, Висновки та розробка пропозицій, Розробка заходів щодо вирішення визначених проблем, Обговорення )

Підсумковий етап аудиту ефективності бюджетних програм складається з наступних стадій: загальна оцінка результатів аудиту, розробка пропозицій, розробка заходів щодо вирішення виявлених проблем, обговорення результатів аудиту, оформлення аудиторського звіту, реалізація результатів аудиту.

Результати аудиторського дослідження відображаються в аудиторському звіті, який є найважливішим продуктом основного дослідження. Він має бути написаний у такий спосіб, який відповідає специфіці організацій, для яких він призначений.

Відповідно до Методичних рекомендацій , аудиторський звіт має типову структуру.

Проект аудиторського звіту передається для обговорення зацікавленим сторонам. Не виключено, що оцінка стану виконання програми може стати предметом дискусії, за підсумками якої конструктивні зауваження об'єкта аудиту мають бути враховані. Результати обговорення проекту звіту оформляються протоколом.

Узгоджений звіт про результати проведеного аудиту підписується керівником групи учасників дослідження і передається для прийняття рішення щодо його опублікування керівництву ГоловКРУ чи регіонального управління.

Аудиторський звіт надсилається для реагування вищим органам управління, відповідним органам державної влади, які були причетні до виконання бюджетної програми, головним розпорядникам, а також публікується в пресі. У разі потреби аудиторський звіт виноситься на розгляд колегії головного розпорядника бюджетних коштів або Міністерства фінансів. Керівник структурного підрозділу, який готував аудиторський звіт, встановлює контроль за проходженням наданих пропозицій щодо внесення змін до чинних правил і щокварталу інформує керівництво ГоловКРУ або регіонального управління про їх упровадження .

Отже, у процесі аудиту ефективності бюджетних програм можна виділити декілька пов’язаних між собою етапів. Перший етап – підготовчий. Він передбачає визначення мети аудиту, систематизацію необхідної інформації, планування аудиту та підготовку даних до проведення аудиту. Другий етап – дослідний. На цьому етапі безпосередньо визначаються показники виконання бюджетних програм, ступінь ефективності програми та здійснюється пошук причин, що зумовили неефективне використання бюджетних коштів. Третій етап – завершальний. Даний етап передбачає розробку рекомендацій, оформлення аудиторського звіту та реалізацію результатів аудиту. Процес аудиту ефективності поділяється на три етапи: підготовчий етап, проведення аудиту, завершальний етап .Слід зазначити, що окремі стадії аудиту ефективності здійснюються в контексті загального процесу аудиту.