16) Заснування запорозької Січі. Роль козацтва

Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця 15-поч 16ст. Перша знадка про козаків датована 1492. Слово козак вперше згадується у “Таємній історії монголів” у 1240. За цим джерелом козак – одинокий, не зв’язаний ні з домом, ні з сімєю чоловік. Черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю на острові Хортиця (1552), яка започаткувала Запорізьку Січ. Деякі дослідники ввжають, що перша Січ заснована на рубежі 40-50-х років 16ст на о-ві Томаківка. Назва Січ походить від слова “сікти”, тобто рубати – укріплення з дерева та хмизу. Як політична організація Запорізька Січ являла собою козацьку республіку, була зародком майбутньої української держави. Січі були притаманні ознаки державності: територія, система органів влади, правові звичаї, військо. Загальна військова рада була вищим адміністративним, законодавчим і судовим органом. Рада обирала адміністрацію – козацьку старшину. Вищою посадовою особою був кошовий отаман або гетьман, якому належала вища військово-адміністартивна і судова влада на Січі. На раді обирали суддю, писаря, осавула, довбиша, пушкаря, бунчужного, хорунжого, обозного, булавничого. Символом влади війської старшини були прапор, булава, печатка, бунчук, литаври, клей дони. В адміністративному відношенні Січ поділялась на планки (округи) очолювані полковниками, яких призначав кош (головне адміністративне управління Січі. Планки – на курені (воєнно-адміністративні одиниці). Но чолі виборний курінний отаман. У військовому плані Січ складалась з 38 куренів, територіально з 5-10 планок.

Запорізька Січ залишила помітний слід у процесі українського державотворення та перетворилася на захисника українського народу від турецько-татарсьикх нападів, була осередком порятунку українців від кріпосницького та національного гніту з боку речі Посполитої. Образ запорозького козака став символом захисника Батьківщини. Козацтво захищало українські землі від руйнівних набігів турецько-татарських загарбників, повернуло до життя спустошені татарськими ордами південноукраїнські землі. Запорозькі козаки піднялися у військовій справі до рівня кращих європейських армій XVII—XVIII ст. Козаки удосконалили сторожову та розвідувальну службу. Запорозька Січ (Кіш) мала цілу низку ключових ознак державності у вигляді демократичної республіки. Вона залишила помітний слід у процесі створення української держави.

17) Причини національно-визвольної війни

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.    З-поміж основних її  причин можна виділити наступні:    Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого – посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польських та українських феодалів тепер прямо пов’язувалися з нещадною експлуатацією селян. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині  і на Волині досягла 5–6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Свавілля і влада польських магнатів і шляхти були безмежними – вони могли будь-кого з селян продати, обміняти і навіть убити. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності (чинш по 20–30 грошів з „диму”, церковну десятину та ін.) та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.    Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.    Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.    Суб’єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім’ю самого Богдана Хмельницького.    Для успішного початку національно-визвольної революції саме в середині XVII ст. склались й об’єктивні умови.    По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну.    По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.    По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.    Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови.    За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я).    Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.