§ 5. Зв'язок права з державою та громадянським суспільством

Суспільство формує державу. Його саморегу­ляція здійснюється через діяльність держави, її органів. Роль найефективнішого засобу регламентації про­цесу самоорганізації суспільства і процесу відособлення особистості від суспільства право може відігравати тільки через те, що воно завдяки взаємодії з державою становить юридичне явище, тобто нормативне інституційне утворен­ня. Тут мова вже йде про позитивне право. "Те, що є право в собі, — писав Регель, — покладене в його об'єктивному наявному бутті, тобто визначене для свідомості думкою й відоме як те, що є і визнане правом, як закон; через це визначення право є взагалі позитивне право"².

Див.: Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. — К., 1993. — С. 124 і далі. 2 Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. — С. 89.

24

В історії філософсько-правової думки помітне місце посідає ідея про еквівалентність права й закону (це — го­ловна ідея юридичного позитивізму). Проте вже на рівні повсякденної свідомості зрозуміло, що одна річ — автори­тет законодавця, а зовсім інша — розумність, правильність, справедливість самого закону, яким регламентуються всі основні сторони життя людини, її права та обов'язки. Люд­ський спосіб буття криє в собі усвідомлення, розуміння цього буття, себе й усього навколишнього світу, себе у світі та світу в собі. Дослідження права під кутом зору його розумності, істинності, справжності, хоч і має певною мі­рою критичний потенціал щодо позитивного права, зумов­лене, однак, не просто прагненням чіплятися до властей та їхніх рішень, а фундаментальними властивостями і пробле­мами суспільного буття, потребами пізнання природи і сенсу права, його місця у спільному житті людей¹.

Лише завдяки державі реалізуються такі властивості права, як загальність, здатність вносити одноманітність у суспільні відносини, досягати визначеності, точності в са­мому змісті цих відносин, бути стабілізуючим соціальним фактором 5 водночас гарантувати реалізацію закріплених у юридичних нормах програм поведінки.

Водночас право може виступати як організуючий фак­тор і щодо самої держави, дозволяє встановити тверді, постійні правові та організаційні основи її функціонуван­ня, визначити найраціональніші форми здійснення держав­ної влади, строго і точно регламентувати компетенцію дер­жавних органів, їхні відносини між собою і з громадянами. Це питання є складовою проблеми співвідношення влади й закону, яка знаходиться на межі філософії права та філо­софії політики.

Державі протистоїть громадянське суспільство як аль­тернатива, контрагент державного врядування з властиви­ми останньому формалізмом, ієрархією та централізова­ною директивністю. Громадянське суспільство формується в розвинених європейських країнах на етапі трансформації монархічних і авторитарних режимів правління класичного типу в новоєвропейські демократії, які, власне, є представ­ницькими органами громадянського суспільства, що піклу­ються про спільні інтереси та загальні справи підданих.

Див.. Нерсесянц В. С. Философия права. — С. 7—8.

25

Сутність, головна ознака громадянського суспільства полягає у відмежованості, відокремленості від державної машини як апарату громадського адміністрування. Грома­дянське суспільство — це межа державної влади, обстави­на, яка стримує її невпинне прагнення до абсолюту, авто­ритаризму. Вона є не структурною одиницею, а насамперед способом життя людей у стилі приватності, сферою люд­ської свободи, це — життєдіяльність особистостей поза офіційною регламентацією, властива кожній людині частка неказенного, цивільного в її житті.

Певна протилежність ознак і цінностей держави та гро­мадянського суспільства аж ніяк не означає їхньої антаго-ністичності. Навпаки, вона зумовлює їхню потребу одне в одному. Громадянське суспільство не може існувати поза державою, без громадянського суспільства не може існу­вати повноцінна правова держава, їх слід розглядати як органічні складові збалансованої соціальної цілісності, життя людини, як нерозривні сфери суспільного буття, що знаходяться в нерозривному зв'язку та опозиції, допов­нюючи і стримуючи одна одну.

Слід визнати, що в широкому історичному масштабі епоха формування справжнього громадянського суспіль­ства, яке виступає підоймою соціальної демократизації, у багатьох країнах світу ще не завершена. До їх кола входить і Україна.

У взаємодії з державою право є потужним регулятив­ним феноменом, який набув відносної самостійності, відір­вався від безпосередніх .причин, що його породили, існує вже як такий. Право виступає головним засобом самоор­ганізації суспільства, відособлення особистості від суспіль­ства, втілення в життя людських цінностей, гарантування прав і свобод особи. Щоправда, у зв'язку з цим слід заува­жити, що колишнє радянське право було спрямоване на гарантію не прав громадянина, а виконання ним його обов'язків¹.

Див.: Чміль Б. Ф. Право, правова держава, громадянське суспільство як досяг­нення цивілізації // Філос. проблеми права та правоохоронної діяльності співро­бітників ОВС. - С. 22.

26

щпа