§ 5. Філософсько-правове вчення Ієремії Бентама. Філософсько-правові погляди Джона-Стюарта Мілля

Ієремія Бентам (1748—1832) — англійський юрист, філософ, засновник філософської течії утилітаризму (від лат. иІШІаз — користь).

Дуже цінним джерелом з'ясування філософсько-право­вої позиції Бентама є його передмова до "Вступу до основ моральності й законодавства". Велике й грандіозне завдан­ня поставив перед собою Бентам — створити нову систему права, де право розуміється як установлена законом мож-

Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму. Що далі? — К., 1996.

151

г

ливість і гарантія дозволених дій. Устремління філософа було звернено насамперед до законодавців. Він пропонував керуватися людськими вчинками на наукових засадах із тією метою, щоб у суспільстві якомога більше громадян досягли щастя. Ця мета повинна стати метою законотвор-ця. Водночас Бентам проголосив єдиною метою і стимулом законотворця принцип загальної вигоди.

На думку мислителя, людина — істота егоїстична, що такою вона є за своєю природою, і іншою бути не може. Кожна людина сама собі найближча й найдорожча істота. Виходячи з цього, вирішити проблему "загального блага" можна лише тоді, коли людина в питаннях моралі буде не сліпим рабом пристрастей, а істотою, яка порівнює та зіставляє свої вчинки з діями інших людей. На думку Бен-тама, більшість людей на це не здатні, а тому потрібен зовнішній вплив законодавця — людини, яка бачить зв'язок індивідуального та суспільного блага. Законода­вець способом заохочень чи покарань повинен штучно створити гармонію загального і приватного блага в тих випадках, коли ця гармонія не може виникнути природно. Тобто законодавець завжди має дивитися на людину як на істоту вузькоегоїстичну. Отже, мислитель визнавав ко­ристь головною метою мораліста й законодавця, а завдан­ням держави — забезпечення користі індивіда.

Бентам висловив і цікаві ідеї про покарання. Усе це вчення в найзагальніших рисах містило ряд логічних вис­новків, на основі яких Бентам стверджував, що покарання є зло, необхідне для попередження більшого зла — злочи­ну. Філософ прагнув віднайти правила про розмірність по­карань і злочинів.

Бентам розробив новий метод правової доктрини. Він ним користувався, розробляючи вчення утилітаризму; цей метод дав змогу великому філософу права зробити з цього вчення могутню зброю для реорганізації всіх правових ін­ститутів на раціональних принципах. Цей метод випливав із загальної мети дослідження, яку філософ поставив пе­ред собою, а саме: прагнення перетворити на засадах ло­гіки волі юриспруденцію як теоретичну, так і практичну; бажання зробити з правознавства таку ж точну науку, яку зробив із фізики Ньютон. Після вирішення цієї проблеми у судовій системі не залишилося б місця необ'єктивності, незрозумілості, зловживанням. Мета будь-якої правової

152

норми — примусити людину діяти певним чином. А для цього потрібен точний критерій того, в який спосіб і хто має примушувати. Згідно з ученням Бентама, це може ро­бити тільки законодавець, оскільки якнайкраще розуміє загальне благо. Проголошуючи це, Бентам не був активним політиком-законодавцем; він був політиком-філософом, який поставив себе поза будь-якими партіями та особисти­ми інтересами. Водночас мислитель підкреслював, що ос­новою для вирішення всіх можливих конфліктів у суспіль­стві повинен служити тільки закон, а не суб'єктивні погля­ди чи настрої суддів, позаяк мета законів — якомога біль­ше щастя для більшості членів суспільства.

У розумінні права Бентам — послідовний юридичний позитивіст. Для нього право — аж ніяк не ідеал, не спра­ведливість, не свобода, а воля суверена. Суб'єктивне пра­во — основа закону, тоді як природне право — анахронізм, у якому закладено ідею неповаги до чинного права. З ве­ликою кількістю уточнень Бентам ладен був визнати кон­цепцію природного права ідеалом, який визначає загальні принципи, але категорично виступав проти об'єднання, змішування природного і позитивного права.

Головна кваліфікуюча ознака права — санкція. Закріп­ленням у праві може визнаватися лише таке правило пове­дінки, яке передбачає покарання в разі його порушення. Забезпечення цього підходу, згідно з теорією Бентама, ви­правдовує існування апарату придушення.

„ Бентам сприймав законодавство не тільки як певну сис­тему права, а й як могутній засіб впливу на суспільство, як політику, стратегію. Юридичний позитивізм мислителя не заважав його реформаторській, а то й відвертій критич­но-нігілістичній (стосовно до багатьох британських тради­цій) орієнтації. Він боровся проти "безглуздості" феодаль­ного права.

Філософсько-правові погляди Бентама суттєво вплину­ли на політичну думку і розвиток права в XIX ст. Особливо відчутним цей вплив виявився, крім Англії, в її колоніях, а також у тих країнах (Росія, Португалія, Греція, Іспанія, Латинська Америка), де не відбулися радикальні буржуазні революції, а тому особливої актуальності набула боротьба проти залишків феодального права.

Джон-Стюарт Мілль (1806—1873) — англійський філо-соф-позитивіст, логік і економіст. Був не тільки прихиль-

153

ником і послідовником теорії Дж. Бентама, а й критикував його наївну віру в те, що не існує конфлікту між індивіду­альною та загальною корисністю. Дж. Мілль зробив спро­бу співвіднести корисність із справедливістю.

Згідно з теорією Мілля, значення поняття "справедли­вість" дуже мінливе й суперечливе. Крім того, уявлення про вічну справедливість несумісне з поняттям корисності та інтересу, що постійно змінюються. Тому він пропонував використовувати поняття "почуття справедливості" як за­собу узгодження справедливості й корисності. Почуття справедливості є відчуттям "правильності" в душі індивіда, яке саме по собі змушує його противитися всьому непри­ємному й негативному, але пом'якшується під впливом со­ціального почуття. Мислитель пропонував нам ідеально справедливих людей, які не бажають завдавати шкоди сус­пільству, навіть тоді коли такі їхні дії завдають шкоди їм самим. Почуття справедливості, отже, об'єднує особисте самоствердження з усвідомленням суспільного блага. Ця ідея, до речі, дуже нагадує категоричний імператив Канта. Крім того, з допомогою волі індивіда та його почуття спра­ведливості Мілль, подібно до Гегеля, об'єднував індивіда з соціальним інтересом такою мірою, що повністю ліквідував дуалізм між ними.