§ 2. Філософсько-правова думка епохи відродження і реформації

2.1. Перша революція в суспільствознавстві — Нікколо Макіавеллі

Визнання людини як індивідуальності зумовило нові пошуки обгрунтувань сутності суспільства й держави. Однією з перших світських філософсько-пра­вових концепцій ранньобуржуазного періоду була концеп­ція, запропонована італійським політичним діячем, пись­менником, істориком і воєнним теоретиком Нікколо Ма­кіавеллі (1469—1527). Причину негараздів Італії він убачав у її роздробленості, яку можна подолати з допомогою сильної централізованої влади, для чого допускав ужиття всяких можливих засобів. Макіавеллі — автор ідеї об'єк­тивної історичної необхідності й закономірності, яку нази­вав долею (фортуною). Філософсько-правові погляди ви­клав у працях "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія".

Н. Макіавеллі оспівував волю, силу, енергію людини. Ці якості повинні, передусім, належати правителю. Він не ідеалізував природу людини, а оцінював її сурово і при­скіпливо, вирізняючи в ній ниці нахили. Мислитель вихо­див із того, що є, а не з того, що повинно бути. У цьому проявився реалізм Н. Макіавеллі щодо оцінки поведінки людини, яку визначає не християнська мораль, а користь, сила, розрахунок, природний егоїзм.

Новий погляд на людину зумовив пошуки обгрунтувань сутності суспільства і держави. Визнання людини як егоїс­тичної індивідуальності привело до того, що Макіавеллі першим у своїй епосі подивився на державу "людськими

90

очима". Людина, писав флорентійський філософ, скоріше забуде смерть батька, ніж вилучення майна. Ці слова стали поширеними в усьому світі, а в ученні Н. Макіавеллі — вихідними, визначальними. На думку мислителя, матері­альний інтерес (ширше — приватна власність) є рушійною силою суспільного прогресу, характерна особливість якого — постійна "битва" матеріальних інтересів різних людей. Саме тому й потрібна держава як механізм "примирення" й регуляції інтересів і майнових суперечок людей. Отже, Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави і права.

Крім того, Макіавеллі першим застосував термін "дер­жава" для визначення політичне організованого суспіль­ства. Він — ширший, абстрактніший і, відповідно, точні­ший, ніж поліс і дозволяє відрізняти його від країни, сус­пільства, інститутів влади, особи чи органу, якому нале­жить верховна влада. Хоча Макіавеллі цих розмежувань не проводив, але заклав для цього основу. Деякі дослідни­ки також уважають, що він першим використав слово "рес­публіка" в його сучасному розумінні — як державну фор­му, протилежну монархії. Трактат Платона "Держава" буквально називається "Республіка", як інколи його й пе­рекладають. Одначе тут республіка має інше розуміння — як спільна справа, спільне благо, тобто саме як держава, а не одна з її форм. Що ж стосується форм держави, то до Макіавеллі всі використовували терміни "монархія", "арис­тократія", "демократія". Макіавеллі першим дав родову назву для демократії та аристократії — республіка.

Погляди Макіавеллі на походження і форми держави дуже цікаві, його методологія звільнення від впливу теоло­гії дуже хоробра, але все це не принесло б мислителеві світової слави, якби не постановка в "Государі" питання про співвідношення політики, права і моралі. Саме вирі­шення цього питання отримало назву макіавеллізму. Ма­кіавеллі став символом аморалізму. Його найбільш лако­нічний вираз виражає формула: "мета виправдовує засо­би". Сам Макіавеллі ніколи її не використовував, але це — справжня сутність його ідей. Макіавеллі дав правителеві індульгенцію на порушення моральних заповідей. Він ува­жав, що правитель повинен, коли обставини не дають йому іншого вибору, вживати аморальних засобів, і при цьому намагався довести, що його поведінка — бездоганна і доб-

91

родійна. Той, хто не діє таким чином, прирікає себе на вірну загибель, оскільки не зможе боротися проти тих, хто вживе проти нього аморальних засобів. Необхідно здава­тися добрим, але не боятися бути поганим. Правитель ото­чений ворогами, внутрішніми і зовнішніми, він не може нікому довіряти і вимушений використовувати насилля і підступність. "Необхідно бути лисицею, щоби роздивитись пастку, і левом, щоби знищити вовків". Оскільки добробут держави пов'язаний з вищим законом політики, для його реалізації придатні всі засоби, в тому числі й аморальні — підкуп, убивство, пограбування, віроломство. Самодер­жець, який удався до формування міцної держави, має уособлювати якості лева й лисиці та проводити політику "батога і пряника". Ці принципи — внесок Макіавеллі в політичну культуру, причина постійного інтересу до нього і водночас — предмет гострої критики.

З-поміж великої кількості критичних суджень досить цікавою і конструктивною була позиція Регеля. Він пропо­нував розглядати "Государя" не як вираз принципів полі­тики, що їх можна застосувати для всіх часів і народів, а як реакцію на ситуацію, котра склалася тоді в Італії. У цьому контексті "Государ", на думку Гегеля, не тільки ви­правданий, а й являє собою "істинно велике творіння ори­гінального політичного розуму високого і шляхетного спрямування".

Заслуги Макіавеллі в розвиткові філософсько-правової теорії:

• він відкинув схоластику, замінив її раціоналізмом і реалізмом;

• заклав основи філософсько-правової науки;

• продемонстрував зв'язок політики і форм держави з соціальною боротьбою, ввів поняття "держава" і "респуб­ліка" в сучасному значенні;

• на основі нового підходу до розуміння природи лю­дини і держави створив передумови для побудови світської моделі держави (й суспільства взагалі), що грунтується на матеріальному інтересі людини.

2.2. Особливості праворозуміння Жана Бодена

Цей ідеолог абсолютизму у Франції відобразив у своїх працях процес завершення централізації національної держави.

92

Уявлення про державу і право Ж. Боден (1530—1596) виклав у "Методі легкого вивчення Історії" та "Шести кни­гах про державу", де відмежувався від релігійно-схолас­тичного мислення, заперечував попереднє тлумачення рим­ського права як загального пр? -«а, пропонував вивчати дер­жаву і право на основі узагальнення фактів, з урахуванням національних систем позитивного права. Держава, згідно з ученням Бодена, виникає незалежно від волі Бога чи людей під впливом природного середовища (клімат, грунти і под.), її розвиток відображає та аналізує наука історія. Саме тому історія різних народів є найкращим вступом до ви­вчення права й політики.

Мислитель розрізняв право і закон. Якщо завдання за­кону — не допустити виродження королівської монархії в тиранію, то право є виразом розуму, який охоплює норми І принципи, що визначають добре і справедливе в державі.

Розумне начало втілюється в Божому і природному праві, міжнародному праві, основних законах тієї чи тієї країни, які відтворюють її історичний розвиток. Позитивне право, що його встановлює суверенна влада, законодавство не повинні суперечити цьому праву.

Ж. Боден не дав чіткої характеристики розумного пра­ва, але деякі його аспекти розкрив у зв'язку з критикою проекта ідеальної держави Платона. Згідно з ученням Бо­дена, держава влаштована Богом, щоб надати державі те, що є суспільним, а кожному те, що є його особистою влас­ністю.