2. Фінансування бюджету

Фінансування бюджету – надходження та витрати у зв’язку зі зміною обсягу боргу, зміною залишку готівкових коштів бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету. Відповідно до ст. 15 БКУ джерелами фінансування дефіциту бюджетів є:

• державні внутрішні та зовнішні запозичення,

• внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим,

• внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування,

• вільний залишок бюджетних коштів.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

З метою вирішення гострого питання погашення дефіциту бюджету реальними джерелами коштів урядом та Верховною Радою України, починаючи з 2000 року, передбачаються в якості джерела фінансування бюджету надходження від приватизації державного майна, що визначається в законах про Державний бюджет на відповідний рік.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. З метою економії коштів та ефективності їх використання міністр фінансів має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають боргові зобов'язання незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет або рішенні про місцевий бюджет.

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрми витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту (до цієї категорії належать платежі з погащення основної суми боргу). Класифікація фінансування бюджету здійснюється на такими ознаками:

• фінансування за типом кредитора – за категоріями кредиторів або власників боргових зобовязань;

• фінансування за типом боргового зобовязання – за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

3. Державний кредит

Державний кредит – сукупність економічних відносин між державою (органи державної влади та управління) і фізичними й юридичними особами (резиденти та нерезиденти) з іншого боку, щодо надання фінансових ресуврсів у тимчасове, поворотне та платне користування, при цьому держава може виступати як позичальник, кредитор, гарант.

Форми державного кредиту:

• державні запозичення (позики) - операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов'язання держави, АРК чи місцевого самоврядування перед кредиторами;

• позичання коштів загальнодержавного позикового фонду (кредитні ресурси НБУ);

• переведення частки вкладів населення у державних банківських установах у державні запозичення;

• казначейські позички – безвідсоткові позички, що надаються за рахунок коштів єдиного казначейського рахунка, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування на строк до 12 календарних місяців (короткотермінові) з метою покриття обсягів тимчасових касових розривів місцевих бюджетів;

• гарантовані запозичення (позики, кредити) - операції, пов'язані з гарантуванням державою повернення коштів, що були отримані суб’єктами господарювання, на умовах повернення, платності та строковості, в результаті не повернення яких виникають зобов'язання держави перед кредиторами.

Державні позики – залучення для фінансування суспільних потреб тимчасово вільних грошових коштів населення, підприємств, держави, нерезидентів шляхом випуску та розміщення державних цінних паперів.

Класифікація державних запозичень відповідно до різних ознак:

• за терміном обігу ( короткострокові, середньо- та довгострокові);

• за власником цінних паперів (фізичні, юридичні осби, універсальні);

• за характером емітента (централізовані, місцеві);

• за правовим оформлення (облігаційні позики, безоблігаційні позики – на підставі кредитної угоди, позики, що оформляються казначейськими зобов’язаннями);

• за формою виплати прибутків (виграшні, відсоткові, відсотково -виграшні, цільові (безвідсоткові позики), амортизаційні);

• за місцем розміщення (внутрішні, зовнішні);

• за формою залучення (добровільні, спонукальні);

• за характером розміщення (ринкові, неринкові);

• за наявністю забезпечення (заставні та беззаставні).

Облігації державної внутрішньої позики можуть бути:

• короткострокові облігації з терміном обліку менше від 1 року. Емітентом облігацій є Кабінет Міністрів України в особі Міністерства фінансів. Реєстр облігацій ведеться НБУ;

• середньострокові облігації з терміном обігу 1 – 5 років. Купонні виплати відбуваються кожні три місяці. Ставка доходу розраховується за середньозваженими цінами на момент продажу;

• довгострокові облігації зі змінною ставкою доходу з терміном обігу понад 5 років. Купонні виплати проводяться два рази на рік. Дохідність визначається за плаваючою ставкою на основі облікової ставки НБУ;

• довгострокові амортизаційні облігації з терміном обігу - 5 років. Купонний період – 3 місяці, дохідність визначається за середньозваженим рівнем заявок;

• відсоткова облігація внутрішньої державної позики.