Москвич В.

Теоретичне завдання (Охорона навколишнього середовища та загальна екологія):

12. Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду: природних заповідників та біосферних заповідників. Їх статус та завдання, порядок користування землею, характер допустимої діяльності, порядок охорони, особливості діяльності.

Природні заповідники – природоохоронна науково-дослідна установи, загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження та вивчення природних процесів та явищ, типових або унікальних для даних ландшафтів зони природних комплексів. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідником згідно чинного законодавства.

Основні завдання: збереження природного комплексу і об’єктів проведення наукових досліджень, поширення екологічних знань.

Вимоги: щодо охорони природних заповідників.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника або створює загрозу шкідливому впливу на нього, а саме:

1) будівництво будь-чого, не пов’язане з діяльністю природного заповідника, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку, пересувань механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 м, подолання літаком звукового бар’єру;

2) геологорозвідувальні роботи, заготівля будь-яких рослин, квітів, його насіння, випасання худоби, мисливства, рибальства, інтродукцію нових видів рослин і тварин.

На територіях природних заповідників допускається:

- виконання відновлювальних робіт на порушених землях;

- відновлення гідрологічного режиму;

- відновлення рослинних угрупувань;

- здійснення протипожежно-санітарних заходів;

- збір колекційних та інших матеріалів, передбачених науковими дослідженнями.

Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів.

Біосферні заповідники

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери; здійснення фонового екологічного моніторингу вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належних до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Структура території та особливості управління біосферними заповідниками

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

- заповідна зона – включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів. Її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

- буферна зона – включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях. Її режим встановлюється відповідно до вимог, встановлених для охорони зон природних заповідників;

- зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Особливості діяльності бісферних заповідників, наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.

14. Ландшафтно-геохімічний аналіз й оцінка стану територій.

Складність геосистем обумовлена їх полікомпонентністю, різним агрегатним станом, багатофункціональністю системи природокористування, наявністю стохастичних і детермінованих прямих і обернених зв’язків, їх чисельністю і різнорідністю, чисельністю видів техногенного впливу, їх різним ступенем. Тому необхідний необхідний підхід до оцінки стану геосистеми.

Принципи ландшафтно-геохімічної оцінки:

1) Принцип системності – в основі вивчення структурованого простору, просторової диференціації фізико-хімічних і біохімічних властивостей, їх взаємного впливу, визначення „ланцюгової реакції” на зміни НПС, виявлення провідних факторів;

2) Принцип історичності – вивчає природні фактори, перетворення природних систем, визначення еталонів;

3) Принцип антропоцентричності – аналіз і оцінка стану екології геосистем апріорно антропоцентричності, оцінка стану довкілля доцільна тільки відносно можливостей або не можливостей задоволення потреб людини в природних ресурсах і забезпечення умов її життєдіяльності;

4) Принцип географічності – пояснює територіальну спрямованість, ландшафтно-геохімічну структуру, вплив геохімічного середовища на живі організми;

5) Принцип функціональності – вивчає закономірності будови територій, функціональні зв’язки між компонентами геосистем і між геосистемами, типи таких зв’язків, природні і соціальні функції природних систем;

6) Принцип пріоритетності медико-екологічної безпеки – встановлює критерії екологічного стану територій;

7) Принцип постановки досліджень „доза-ефект-наслідки”.