Тема друга Періодичні наукові видання з журналістики

Структурі наук про журналістику відповідає і структура періодичних наукових видань. Доля часопису «Журналіст України». Журнал «Телекритика». Російські періодичні видання в галузі журналістики. Визначним центром фахових журналістських видань в Україні є Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. «Вісник Київського університету. Серія Журналістика», «Наукові записки Інституту журналістики», «Українське журналістикознавство», «Стиль і текст», «Українська журналістика в контексті світової», «Образ», «Журналістика».

Видання факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка: «Вісник Львівського університету. Серія Журналістика», «Наукові записки кафедри української преси», «Пресознавчі студії». Журнал «Медіакритика».

Науково-дослідний центр (НДЦ) періодики Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України, створений у 1993 р. М. М. Романюком. «Збірник праць Науково-дослідного центру періодики». Матеріали до енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах».

Журнал Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Діалог. Медіа-студії».

Тема третя Методологічні особливості історії журналістики як галузі наукового пізнання

Історія журналістики як найдавніша медіа дисципліна. Особливості предмета визначають особливості методології його осмислення. Перша особливість предмета: величезні обсяги матеріалів. Розвиток науки може просуватися успішно по шляху звуження предмета та обмеження числа текстів, що пропонуються до вивчення. Друга особливість предмета: різновекторність і розмаїтість матеріалів і самих видань. Другий висновок до створення історії української журналістики, зокрема до написання історії фахових видань, мають бути залучені не лише журналістикознавці, але й спеціалісти з інших галузей знання. Третя методологічна особливість історії журналістики полягає в тому, що, будучи цілком самодостатньою галуззю знання, вона може все ж повноцінно реалізуватися лише в суспільно-політичному контексті. Третій висновок: історія журналістики інтердисциплінарна наука не лише за предметом свого дослідження (різновекторністю текстів та видань), але й за екстражурналістською ситуацією, у якій існує предмет вивчення і поза якою він не може бути правильно осмислений і зрозумілий. Журналістика як дискурс є головним предметом історії журналістики. Історія журналістики у вигляді методологічної засади потребує певної метапозиції, під якою розуміємо винесеність дослідницької (авторської) точки зору поза межі кожної окремої науки. Історія журналістики оперує переважно змістовим дискурсом конкретного твору.

Тема четверта Методики наукової праці в галузі історії журналістики

Методика перша може бути названа методикою врахування зовнішніх чинників. Її сутність полягає в тому, що дослідник мусить передусім зорієнтуватися в суспільно-політичних обставинах виникнення й функціонування газети чи журналу. На сьогодні можна вважати усталеною думку про те, що журналістика як явище духовного життя й культури не наділена ні незалежністю, ні навіть автономністю від соціального буття певної країни, нації.

Друга методика може бути названа методикою пошуку класики. Сутність цього методу полягає в тому, що в досліджуваному джерелі необхідно шукати й віддавати перевагу класичним авторам і творам, тобто таким, які залишили найвидатніший слід в історії культури, науки, літератури, літературної критики, публіцистики, політичному житті. Сучасникові (а він є головний реципієнт чи споживач історичних праць) цікаво те, що зберігає свою актуальність і сьогодні, пережило свій час, залишилося як культурне надбання для нащадків. Такі надбання й пов’язані з іменами видатних дійових осіб історії.

Методика третя може бути названа методом пошуку резонансних матеріалів. Два способи дотримання цієї методики. Перша порада – шукати дискусії й полеміки. Друга порада – шукати найбільші матеріали або найактивніших авторів часопису. Стисло її можна було б ще назвати персональною методикою.