Тема четверта Історія журналістської освіти та її найважливіші уроки

З чотирьох століть існування журналістики, три вона обходилася без спеціальної журналістської освіти, залишаючись і зараз у значній мірі «вільною професією». Технологічне ускладнення виготовлення інформації та вплив технологій на зміст повідомлень. Перші спроби налагодження журналістської освіти в редакціях великих щоденних газет. Університетська форма підготовки журналістських кадрів. Історія журналістської освіти в Росії та СРСР. Журналістська освіта в Україні. Особливості сучасного стану журналістської освіти і науки.

Особливості журналістської освіти. Журналістика як «відкрита» професія. Найбільш ефективною є підготовка майбутнього журналіста в Університеті. Поєднання в навчальному процесі освіти й виховання. Молодого журналіста потрібно не тільки навчати, але й виховувати, прищеплюючи йому потяг до правди, почуття справедливості, патріотизму, відповідальності за свою інформаційну діяльність. Підготовка журналіста мусить бути осмислена як формування інформаційної особистості, здатної не тільки збирати зовнішню інформацію, але й виготовляти внутрішню, пропонувати аудиторії адекватну концепцію подій. Підготовка журналіста не завершується в Університеті; гуманітарний та технологічний зміст продовження навчання.

Тема п’ята Університет, його завдання і функції

Університет як загальний, всеосяжний, різнобічний вищий навчальний заклад, який охоплює всю сукупність наук. Сполучуваність, єдність наукового світу Університету. Університет як космос наук, як ризомна культурна сполука, єдність у розмаїтості. Єдність дослідження і навчання як засада університетського життя. Участь Університету в розвитку науки; навчання пізнавати. Університет як самоврядна установа, підпорядкована більше внутрішнім, аніж зовнішнім законам розвитку. Ідея автономії Університету передбачає: передусім дотримання внутрішнього статуту, яким регламентувалося університетське життя; по-друге, університетом керує колегія професорів (учена рада); по-третє, професори з-поміж себе обирають ректора (він не призначається владою) для виконання своїх рішень; по-четверте, студенти утворюють самоврядні земляцтва, товариства, які організовують їхнє життя. Університет як комунікаційний центр спілкування Батьків і Дітей, темою якого є передача знань і культури від старшого до молодшого покоління. Місія охорони, збереження й примноження національної культури. Комунікативна місія Університету.

Тема шоста Модель навчання й виховання журналіста у вищій школі

Журналістська освіта – молода освітня галузь, де далеко не на всі питання існують переконливі відповіді. Головні засади журналістської освіти такі: вона повинна бути вищої освітою, спрямованою на формування комунікаційної особистості; журналістська освіта, за визначенням, повинна бути не масовим, колективним виробництвом, а поштучним, індивідуальним формуванням фахівця. Зростання дедалі вужчої тематичної спеціалізації. Проблема: журналістика як друга вища освіта та її розв’язання в Україні. Третьою особливістю журналістської освіти є дійсне, реальне поєднання в ній двох векторів: 1) теоретичного, наукового і 2) практичного, ужиткового. Методики рольових ігор, диспутів, навчальних газет і радіо- телепрограм, медіа-холдингів, виготовлення студентами під керівництвом викладачів реального інформаційного продукту. Створення творчих бакалаврських, дипломних і магістерських робіт.

МОДУЛЬ ДРУГИЙ

ПРОБЛЕМИ ЖУРНАЛІСТИКИ

В НОВІТНІЙ СВІТОВІЙ ГУМАНІТАРНІЙ НАУЦІ

Тема перша

«Чотири теорії преси» Ф. Сіберта, Т. Петерсона, У. Шрама

Праця вперше вийшла в світ у 1956 р. і відтоді вважається класикою американської науки про журналістику. Головний постулат: преса вбирає в себе особливості політичної системи, у якій функціонує. Авторитарна модель журналістики функціонує в абсолютних монархіях. Преса розглядається як інструмент здійснення урядової політики, хоча й не обов’язково належить уряду. До її видання навіть можуть залучатися особливо авторитетні громадяни, думка яких важлива для мас. Преса контролюється за допомогою ліцензій і патентів на журналістську діяльність, а також наявністю цензури.

Модель ліберальної журналістики або журналістики свободи волі. Виникає в ранніх буржуазних державах. В основу концепції свободи преси, на думку авторів, було покладено три постулати: відділення новин від думок, відкриття журналістам доступу для урядової інформації та відсутність цензури. Преса здійснює контроль за урядом, служить усьому суспільству, розглядається як капіталістичне підприємство, завдання якого – давати прибутки.

Зловживання свободою волі спонукали до пошуку нової моделі – соціально відповідальної журналістики. Основні тези: відповідальність преси перед суспільством; необхідність державного регулювання такої важливої справи, як журналістика. Вона мусить бути використана для забезпечення гармонійного розвитку суспільства, зняття напруженості, розв’язання конфліктних ситуацій.

Радянська комуністична або тоталітарна модель журналістики. Головна ознака цієї моделі – цілковита відсутність приватних видань, усі вони є лише органами партійних комітетів та державних органів чи установ. Інформаційний потік цілковито контролюється за допомогою цензури (прихованої цензури), репресивних державних органів, відповідних структур у партійних комітетах різного рівня, а також через партійність редакторів та рядових журналістів, які в силу цього навіть і не помишляють про інакомислення, а стають «солдатами слова». Категорія свободи тут розглядається лише як право поширювати партійні погляди.

Розширення «чотирьох теорій преси» Денісом Маккуейлом у книзі «Вступ до теорії масової комунікації» додаванням до них ще двох теорій: 1) медіа періоду розвитку і 2) періодики демократичної участі. Їх стисла характеристика.