Тема четверта «Поле журналістики» п’єра Бурдьє

У сучасному західноєвропейському журналістикознавстві особливою популярністю користується концепція «поля журналістики» П’єра Бурдьє. П’єр Бурдьє (1930 – 2002) – видатний французький філософ і соціолог, який старанно й послідовно вивчав сучасний стан мас-медіа на прикладі країн з найбільш розвиненою системою масової інформацій й комунікації.

Поняття соціального поля. Поле журналістики. Журналістське поле постійно піддається випробуванню вердиктом ринку або безпосередньо через санкції з боку клієнтів, або опосередковано через механізм рейтингу. Телебачення, яке за ідеєю є інструментом відображення реальності, перетворюється на інструмент створення реальності, ми все більше і більше наближаємося до простору, у якому соціальний світ описується й диктується телебаченням. Вплив телебачення на журналістику. Рейтинговий менталітет. Через механізм рейтингу комерційна логіка починає керувати виробництвом творчих виробів.

Телебачення як видовище й розваги. Телебачення як спосіб гальмування думки. Телебачення як спосіб стандартизації життя.

Особа журналіста на телебаченні. Журналісти здійснюють особливе, рідкісне панування: вони користуються владою над засобами публічного самовираження й існування, доступом до популярності, до громадського визнання, користуються повагою, яка не відповідає їхнім інтелектуальним заслугам.

Боротьба поколінь в тележурналістиці. Доцільність і необхідність вивчення світових надбань у галузі медіа-досліджень.

МОДУЛЬ ТРЕТІЙ

ЖУРНАЛІСТСЬКА НАУКА

Тема перша

Система наук про журналістику

Журналістикознавство як молода наука, у якій неусталені не тільки структура, але й термінологія. Дискусія про назву самої науки: журналістикознавство чи медіастудії (медіадослідження); їх сутність, причини і природа. Традиційність вживання поняття журналістика в українському просторі.

Журналістикознавство розглядає журналістику як соціальний інститут, створений для забезпечення інформацією суб’єктів суспільного життя; причому розуміється, що інформація може існувати тільки у вигляді тексту (вербального – написаного й усного, – зображального, візуального). У цій концепції текст висувається на позицію головного атрибута журналістики, який підлягає якісному інтерпретаційному аналізові. Текст розуміється дискурсивно, у сукупності причин, які його викликали, і наслідків, які він у свою чергу викликав у перспективі. Текст цікавить науку про журналістику в діахронії і синхронії. Історичні знання, класика журналістики, уроки класики (світоглядні й ужиткові), найвидатніші досягнення сучасної журналістики, творча індивідуальність журналіста – суть найголовніші проблеми журналістикознавства.

Медіадослідження виступають у вивченні комунікативної діяльності від імені соціологічних студій, користуються переважно кількісними методами пізнання, за головний предмет пізнання мають аудиторію, вплив медіа на суспільство. Медіадослідженні не цікавить діахронія, вони зосереджені на синхронії. З погляду медіастудій історія журналістики і всі особистіснотвірні предмети – зайві дисципліни, які непотрібні медіа-працівникам. Медіастудії зосереджені лише на сучасності і мають на меті не концептуальні наслідки, а практичний, ужитковий зміст, спрямовані на пізнання інформаційних технологій і методик роботи журналіста з інформаційним матеріалом.

Складники журналістикознавства: історія журналістики, теорія журналістики, медіакритика та їх зв’язок, методика наукових досліджень з журналістикознавства та навчання журналістики, мова масової інформації, соціологія масових комунікацій, журналістська деонтологія. Бібліографія як важлива допоміжна дисципліна.