3. Теорії лідерства. Стилі керівництва.

Важливим у менеджменті є питання про те, як себе повинен поводити керівник, котрий є лідером, які засоби впливу та стилі поведінки показали себе найбільш ефективними при зосередженні зусиль працівників на досягненні цілей організації. Відповісти на ці питання однозначно дуже складно. Думок, методик, теорій існує багато. Широко відомі наприклад підходи, розроблені американськими вченими-біхевіористами та доповнені і розвинуті іншими.

І. Підхід з позицій особистих якостей базується на виявленні властивостей та особистісних характеристик “ефективних” керівників. Згідно з так званою теорією “великих людей” найкращі керівники мають певний перелік особистих якостей, які є загальними для всіх (чесність, знання, мудрість, зовнішність, здоровий глузд, впевненість у собі.)

Щоб розглянути якості і риси керівника, що досягає успіху доцільно класифікувати їх поділивши на психологічні, інтелектуальні, професійні та соціальні.

а) Психологічні: 1) прагнення до лідерства, здатність до керівництва; 2) сильні вольові якості; 3)готовність до розумного ризику; 4) прагнення до успіху, честолюбство; 5) стійкість проти стресу.

б) Інтелектуальні: 1)прагнення до постійного самовдосконалення; 2)схильність до прийняття нових ідей і досягнень; 3) здатність до самоаналізу; 4) панорамність мислення; 5) психологічна освіта.

в) Професійні: 1) уміння ефективно використовувати кращі досягнення науково-технічного прогресу; 2) глибоке знання особливостей функціонування ринкової економіки; 3) уміння заохочувати персонал за добру роботу і справедливо критикувати; 4) уміння ефективно і раціонально розподіляти завдання і виділяти на них оптимальний час; 5) діловитість, постійний вияв ініціативи, підприємливість.

г) Соціальні: 1) уміння враховувати політичні наслідки рішень; 2) схильність керуватися принципами соціальної справедливості; 3)уміння брати на себе відповідальність; 4) беззастережне виконання правил, які прийняті організацією; 5) уміння заохочувати персонал до відвертості і групових дискусій.

II. Підхід б позиції поведінки. Згідно з цією позицією ефективність керівництва визначається не особистими якостями, а манерою поведінки керівника, стилю керівництва. В основі підходу лежить поділ стилів керівництва на авторитарний, демократичний, ліберальний. Розробники підходу шукали найбільш оптимальний стиль керівництва. Але виявилося, що такого стилю не існує: стиль керівництва міняється залежно від ситуації, до якої потрібно адаптуватись.

III Ситуаційний підхід. В основі підходу є визначення стилів поведінки і особистих якостей, що найбільше відповідають конкретним ситуаціям. Слід вибирати різні способи керівництва залежно від характеру певної ситуації. Ситуаційні фактори включають: потреби і особисті якості підлеглих;

характер завдання, вимоги і вплив середовища; інформацію, яку має керівник.

Стиль керівництва, який характеризує даного лідера, залежить від обсягу делегування повноважень, використовуваних типів влади, турботи про людські стосунки і виконання завдань організації.

Що ж до стилів керівництва то за основу можна взяти підходи Мак-Грегора, який виділив: І) авторитарний, II) демократичний, III) ліберальний стилі керівництва.

І) Авторитарне керівництво базується на тому, що авторитарний керівник має достатню владу, щоб нав’язати свою волю виконавцям. Авторитарний керівник централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, відмовляє їм у свободі прийняття рішень. Дуглас Мак-Грегор, відомий вчений у сфері лідерства, назвав передумови стилю поведінки авторитарного керівника по відношенню до робітників теорією "X" . Згідно теорії "X" :

1. Люди споконвічне не люблять праці і при любій можливості уникають роботи.

2. У людей немає честолюбства, і вони намагаються позбутися відповідальності, вважаючи за краще, щоб ними керували.

3. Більш за все люди потребують захищеності.

4. Щоб примусити людей до праці, необхідно використовувати тиск, контроль та погрозу покарання.

На основі таких початкових передумов, авторитарний керівник якомога більше централізує повноваження, застосовує тиск, примус.

II) Демократичне керівництво апелює до потреб більш високого рівня, а саме до потреб у причетності, високих цілях, автономії і самовираженні. Цей стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень. Уява демократичного керівника про підлеглих відрізняється від уяви автократичного керівника. Мак-Грегор назвав її теорією " У" :

1. Праця - процес природній. Якщо умови сприятливі, люди не тільки приймуть на себе відповідальність, а і будуть домагатись її.

2. Якщо люди залучені до організаційних цілей, вони будуть використовувати самоуправління і самоконтроль.

3. Залучення сприймається, як стимул для виконання завдання і досягнення цілі.

4. Доцільне використання інтелектуального потенціалу робітника для творчого вирішення проблеми.

Справжній демократичний керівник уникає нав’язувати свою волю підлеглим. Підлеглі при такому керівнику приймають активну участь у прийнятті рішень та користуються широкими повноваженнями при виконанні завдань. В високій степені демократичний керівник сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм треба вирішувати більшу частину проблем самим. Але керівник докладає багато зусиль у створення атмосфери відкритості і довіри з тим, щоб якщо необхідна буде допомога підлеглим, вони могли б звернутись до керівника.

III) Ліберальне керівництво. За дослідженнями Курта Лєвіна ліберальний керівник поводиться за принципом: "Не чіпайте, залиште". Ліберальне керівництво базується на майже повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі своєї роботи. Його можна розглядати, як різновид демократичного стилю, але треба остерігатись його трансформування в анархічний стиль керівництва, тобто фактичної відмови від активного впливу на підлеглих, невтручання, потурання.

Американський дослідник Лайкерт дійшов висновку, що стиль керівництва може бути орієнтовним або на роботу або на людину. Причому більш продуктивною є орієнтація на людину. Однак пізніше було виявлено, що є керівники, які одночасно орієнтуються і на роботу, і на людину, тобто роблять спробу створити певний інтегральний стиль керівництва. Лайкерт запропонував чотири системи для підбору стилю лідерства, які базуються на оцінці поведінки керівників.

Крім того можна виділити: