3. Еволюція концепції менеджменту.
Практика менеджменту, як і людське життя, налічує багато тисячоліть. Вперше проблему управління взялись вирішити древні єгиптяни. П.Друкер заявляв, що кращими менеджерами в історії були люди, відповідальні за будівництво пірамід у Єгипті. Вони були обмежені в часі, у транспортних засобах і наукових ресурсах, але створили одне з чудес світу. Близько 6 тис. років тому вони визнали необхідність цілеспрямованої організації діяльності людей, її планування і контролю за результатами, а також поставили питання про децентралізацію управління.
Приблизно в той же час у сусідньому Вавилоні цар Хамурапі застосував до потреб управління і контролю письмові документи на глиняних табличках і показання свідків; признав неприпустимим перекладання посадовими особами відповідальності на своїх підлеглих; законодавче встановив рівень зарплати.
Певний вклад в теорію управління був внесений в епоху античності, за 400 років до н. е. Сократ сформулював принцип універсальності управління. Його сучасник перський цар Кір висунув ідею про необхідність проведення спеціальних досліджень причин, що спонукають людей до дії, тобто мотивації. Він розглядав також проблему обробки управлінської інформації та складання планів. Трохи пізніше в Греції займались вивченням метода виконання трудових операцій і забезпечення їх ритмічності. Платон сформулював принцип спеціалізації.
В 325р. до н. е. Олександр Македонський вперше створив штаб як центр управління бойовими діями.
Узагальнюючи уявлення і практику менеджменту у давніх, слід зазначити, що політичній і бізнесовій діяльності властиві загальні риси з управлінського погляду. Ідеї управління в той час формулювались переважно стосовно керівництва державою. Певною мірою вони переносились у бізнес, в якому головну роль відігравав досвід і традиції.
Подружжя Ф. Та Л. Гільбрет писали про наявність трьох етапів менеджменту: традиційного, перехідного та наукового. Традиційний етап в Історії менеджменту тривав найдовше: з незапам’ятних часів до 16 – 17ст., коли в результаті промислової революції почали створюватись великі підприємства. Практика управлінської діяльності унаслідувалась від покоління до покоління через збереження продуктивних зразків управління і запобігання непродуктивним інструментам керівництва.
Однак у цей період висувались і своєрідні концепції управління, насамперед державою. Передусім це стосується істориків. Один із представників перехідного періоду Роберт Оуен (1771-1858), англ. соціаліст-утопіст, до середини 1820-х років не зв’язував перетворення суспільства з усуненням приватної власності. Програму цього періоду (буржуазно-філантропічний напрям) виклав в праці "Новий погляд на суспільство, або досліди про формування характеру" (1812-1813). Намагався створити в Нью-Ланарку (Шотландія) ідеальну промислову спільноту, яка б гарантувала добробут трудящим, високу продуктивність праці та високі прибутки. Реальні досягнення цього періоду в Нью-Ланарку – успішне подолання явищ злочинності, пияцтва, національного та релігійного протистояння, впровадження елементів самоуправління, свідомої трудової дисципліни, змагання, кооперації, соціального планування, поєднання навчання з працею.
Надалі відбувався перехід на позиції утопічного соціалізму. В 20-ті роки створив дослідні комуністичні колонії в США (Орбістон), Великобританії (Гармоні-Холл). Розробка утопічної комуністичної системи найбільш точно викладена в "Книзі нового морального світу" (1836-1844), дала поштовх до розвитку профспілкового та кооперативного руху.
Роберт Оуен в кінці життя, особливо після поразки буржуазної революції 1848-1849рр. в обстановці політичної реакції в Європі, замкнувся в месіанських ілюзіях, звернувся до містицизму та спіритизму.
Стосовно менеджменту у бізнесі в цей період, фундаментальне дослідження було проведене Л. Мамфордом, який виокремив такі основні форми координації колективних дій у виробництві:
• Общинна форма організації колективної діяльності (мисливські та скотокочові племена, неолітична сільська община);
• Бюрократична організація (мегамашина), яка встановила розподіл праці, командну ієрархію, стандартизацію, проектування;
• Місто не тільки як форма поселення, а й як ефективний засіб організації економічних і політичних функцій. У місті стало можливим використання відмінностей між кваліфікацією, здібностями, інтересами людей;
• Бенедиктинська система, яка виникла в монастирях у VI ст. і пов’язувалась з добровільним об’єднанням людей для праці відповідно до заповіту св. Бенедикта, за яким праця розглядалась не як прокляття раба, а як моральний і релігійний обов’язок вільної людини. У багатьох європейських мовах цей термін використовується як символ сумлінної праці, ефективного і досконалого виконання.
Сучасний менеджмент з’явився в кінці XIX ст. Тоді в 1881р. американець Джозеф Вартон розробив курс менеджменту для викладання в коледжі.
В 1911 р. американський інженер Фредерік Тейлор опублікував книгу "Принципи наукового управління", що прийнято вважати початком самостійного наукового напряму розвитку менеджменту.
У 1916р. французький вчений Анрі Файоль поставив питання про викладання менеджменту в учбових закладах.
Зараз неможливо точно визначити, скільки теорій, шкіл, концепцій менеджменту існує у світі. Але все-таки про певну логіку розвитку управлінської думки говорити можна. З метою своєрідної систематизації на схемі показано історичну періодизацію основних наукових шкіл
