2.4.Адміністративні стягнення

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі стягнення:

- попередження;

- штраф;

- платне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керувати транспортними засобами, права полювання);

- виправні роботи;

- адміністративний арешт.

Попередження виноситься в письмовій формі.

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і в розмірі, встановлених діючим законодавством.

Сплатне вилучення предмета полягає в його примусовому вилученні і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власнику.

Конфіскація предмета полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, який є в особистій власності порушника.

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20 % її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються судом.

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративного правопорушення на строк до 15 діб. Арешт призначається судом.

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів першої та другої груп.

Розділ 3 Трудове право

3.1. Загальні положення

Трудове право - галузь права, що регламентує трудові і пов'язані з ними інші суспільні відносини. Трудові відносини займають основне місце в системі, що складає предмет трудового права. Врегульовані нормами трудового права, вони набувають форми правових відносин.

Значний об'єм правових норм, регулюючих як трудові, так і тісно пов'язані з ними відносини, вимагає певної систематизації.

Наукою права запропонована така класифікація, яка передбачає розподіл всіх правових норм на дві основні частини - загальну і особливу. Перша включає ті норми і положення, які носять загальний характер і в рівній мірі застосовуються до всіх або більшості правових інститутів (норми-принципи, норми-задачі, загальні питання організації праці, правовий статус суб'єктів трудового права). Особлива частина регулює окремі елементи трудових правовідносин, а також відношення, похідні від трудових (основа виникнення, зміни і припинення трудових відносин, робочий час і час відпочинку, охорона праці, дисципліна труда, трудові спори).

Система трудового права включає наступні інститути: колективних договорів і угод; працевлаштування громадян; трудового договору; робочого часу; часу відпочинку; нормування праці; заробітної плати; дисципліни праці; матеріальної відповідальності сторін трудових відносин; пільг для тих, хто суміщає працю з навчанням; охорони праці, нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; трудових суперечок.

Виникає трудове правовідношення на основі угоди між працівником і роботодавцем - власником підприємства, установи, організації (далі - підприємство або роботодавець) або уповноваженим ним органом (далі - власник). Одна сторона (працівник) зобов'язується виконувати роботу по певній спеціальності, кваліфікації або посаді з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, а інша сторона, роботодавець, зобов'язується надати роботу, виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Громадяни можуть стати суб'єктами трудових правовідносин лише в тому випадку, якщо здатні систематично виконувати певну міру праці. Трудова працездатність, за загальним правилом, наступає з шістнадцяти років. За згодою одного з батьків, або особи, що його замінює, як виключення, можуть прийматися на роботу особи, що досягли п'ятнадцяти років. Допускається прийом на роботу учнів учбових закладів для виконання легкої роботи, що не заподіює шкоди здоров'ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час (наприклад, канікули) і по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Забороняється дитячий труд, не пов'язаний з навчанням і трудовим вихованням.

Сторонами, що надають громадянам роботу, можуть бути: підприємства, установи, організації, засновані на різних формах власності; підприємці; суспільні об'єднання; релігійні або спортивні організації і окремі особи, які не є підприємцями.

Працівники мають право на отримання роботи, яка була зумовлена трудовим договором з оплатою праці не нижче за встановлений державою мінімальний розмір, право на відпочинок, здорові і безпечні умови праці, об'єднання в профспілки, участь в управлінні підприємством, матеріальне забезпечення в старості в порядку соціального страхування, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу у разі безробіття і інші права, встановлені законодавством.

Працівники повинні сумлінно виконувати покладені на них трудові обов'язки, дотримуватися дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника, виконувати технічні і технологічні правила, вимоги з охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, дбайливо ставиться до майна власника.

Власник має право вимагати від працівника виконання роботи, яка була визначена трудовим договором (контрактом), за винятком випадків, передбачених законодавством.

Власник повинен роз'яснити працівникам їх права і обов'язки, ознайомити з правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним договором, організувати їх працю, забезпечити необхідними для роботи засобами; створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно дотримуватися законодавства про працю і правила охорони праці, поліпшувати умови праці і побуту.

Власник при укладенні трудового договору з громадянином зобов'язаний проінформувати його під розписку про умови праці на підприємстві, про наявність на його майбутньому робочому місці небезпечних і шкідливих чинників і про можливі наслідки їх впливу на здоров'я, а також про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Як відмічалося, норми трудового права регулюють і інші правовідношення, пов'язані з трудовими, з реалізацією громадянами права на труд. Це відносини по працевлаштуванню; по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації працівників; по дисциплінарній відповідальності працівників, по матеріальній відповідальності працівників за збитки, заподіяні підприємству; по контролю і нагляду за дотриманням законодавства про працю; по відшкодуванню збитків працівнику, якщо він пошкодив здоров'я при виконанні трудових обов'язків, і деякі інші.