1.3. Система та норма права

Право будь-якої держави не може бути хаотичним нагромадженням юридичних норм. Право діє як організована система, що являє собою єдність юридичних норм певної держави і їх розподіл по галузях і інститутах.

Юридична норма є первинним елементом системи права, тобто загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене і санкціоноване державою.

Норма права, передусім, надає нам свободу дій, необхідну для задоволення наших законних прав і інтересів. З іншого боку, норма права обмежує нашу свободу, оскільки наказує нам здійснювати або не здійснювати певні дії.

Соціальна роль норми права виражається в тому, що вона виступає державним регулювальником типових суспільних відносин.

Норма права має характерну внутрішню будову. У структурному відношенні норма права складається з трьох елементів: гіпотеза, диспозиція і санкція.

Гіпотеза (припущення) - це такий елемент норми права, в якому вказується, при яких життєвих обставинах потрібно керуватися даним правилом.

Диспозиція (розпорядження) - це елемент норми права, в якому вказується характер поведінки суб'єкта права при наявності умов, передбачених гіпотезою.

Санкція (стягнення) - це елемент норми права, в якому визначаються заходи державного примушення по відношенню до порушників правила, передбаченого диспозицією.

Норма права виконує свої регуляторні функції тільки при наявності всіх трьох структурних елементів, і вона діє як державний регулювальник тільки при єдності і логічній взаємопов`язаності всіх її структурних елементів.

Система права створюється і функціонує на основі загальних об'єктивних закономірностей. Історично всі національні системи права умовно включають в себе приватне і публічне право. Доцільність такого умовного розподілу довели ще древні римські юристи.

Приватне право грає роль регулювальника сфери індивідуальної ініціативи особи у всіх галузях суспільного життя.

Публічне право регулює владно-управлінські відносини, вихідні від державних органів. Публічне право виражає інтереси всього суспільства в різних сферах вияву державної влади.

Основним елементом системи права будь-якої держави є галузь права - тобто сукупність правових норм, регулюючих якісно специфічний вид суспільних відносин. Провідною галуззю права є конституційне (або державне право). Крім того, система права сучасного “цивілізованого" світу об'єднує такі основні галузі: трудове право, цивільне право, адміністративне право, земельне право, фінансове право, карне право, цивільно-процесуальне право, карно-процесуальне право і виправно-трудове право.

Кожна з галузей права поділяється на окремі взаємопов'язані елементи, які іменуються інститутами права. Правовий інститут регулює різновид певного виду суспільних відносин. Класичними прикладами інститутів цивільного права є інститути власності і зобов'язань, купівлі і продажу.

1.4.Джерела права.

Джерела права - спеціальний юридичний термін, який служить для позначення способів вираження і закріплення правових норм. Норми сучасного права виражаються і закріпляються в трьох основних видах джерел (форм) права. Розрізнюють правовий звичай, юридичний прецедент і нормативно-правовий акт.

Правовий звичай - це звичайне правило поведінки людей, що склалося в суспільстві внаслідок тривалого повторення певних дій, яке закріпилося як стійка норма, і тому було санкціоноване державою. Це джерело права певною мірою застаріло. Адже в більшості сучасних країн регулювальником суспільних відносин виступають норми права, створені державою.

Юридичний прецедент став більш поширеним джерелом права в сучасному світі. Під ним потрібно розуміти рішення судового або адміністративного органу по конкретній справі, яка стає загальнообов'язковим для рішення аналогічно інших справ. Юристи розрізнюють судовий і адміністративний прецеденти. Така форма права широко використовується в країнах з англосаксонською системою права, але не застосовується в Україні.

Нормативно-правовий акт - найбільш поширене джерело права в сучасній Україні. Під таким актом розуміється офіційний письмовий документ законотворчого органу (в Україні - Верховна Рада), що містить юридичні норми. Такого роду документи діляться на дві великі групи: закони і підзаконні нормативно-правові акти.

Закон, тобто письмовий акт органу законодавчої влади або самого народу (наприклад, конституції, прийняті на всенародних референдумах), який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку і має вищу юридичну силу, займає провідне місце в системі нормативно-правових актів . Закони регулюють найбільш важливі інтереси громадян, суспільства і держави. Вони складають основу розвитку правової системи держави і конкретизуються в поточному законодавстві. Закони діляться на конституційні, органічні і звичайні. При цьому найбільш важливими є конституційні закони.

Закони приймаються вищим представницьким органом країни в особливому законодавчому порядку. Ухвалені парламентом закони не підлягають контролю або затвердженню з боку якого-небудь іншого органу держави. Вони можуть бути відмінені або змінені тільки законодавчою владою. Конституційний або аналогічний йому інший суд може визнати ухвалений парламентом закон неконституційним, однак відмінити такого роду закон може тільки сам вищий орган законодавчої влади.

Для прийняття закону обов'язкова певна послідовність дій, що іменується законодавчий процес. Для права України характерні шість стадій прийняття закону: 1) вияв законодавчої ініціативи; 2) підготовка законопроекту; 3) обговорення законопроекту; 4) прийняття закону; 5) опублікування закону; 6) вступ закону в силу.

У розвиток законів і на основі законів приймаються підзаконні акти, які конкретизують регулювання суспільних відносин.