1.Походження держави. Які об’єктивні фактори зумовили її виникнення? Серед теоретиків держави і права ніколи не було раніше і в даний час немає не тільки єдності, але навіть спільності поглядів у відношенні процесу походження держави і права. Перші держави на Землі виникли приблизно 5-6 тис. років тому і, як правило, у долинах рік (Ніл, Тигр, Євфрат, Янцзи, Інд). Потім процес державотворення поширився по середземноморському басейні і далі. Загальними причинами виникнення держави стали: 1) три великі поділи праці: - відокремлення скотарства від землеробства; -відокремлення ремесла від землеробства; - відокремлення торгівлі від виробництва; 2) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності; 3) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів; 4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади. Отже, необхідність виникнення держави здебільше пов’язується із виникнення у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацію на певні соціальні верстви (класи, страти), зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Існують східний та західний шляхи виникнення держави. Східний (чи азіатський) шлях формування державності відрізняється насамперед тим, що політичне панування виникло на основі відправлення якої-небудь суспільної функції, суспільної посади. Східний шлях виникнення держави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родоплеменого суспільства в державу. Основними причинами появи держави тут були: потреба в здійсненні масштабних іригаційних робіт у зв’язку з розвитком поливного землеробства; необхідність об’єднання в цих цілях значних мас людей і великих територій; необхідність єдиного, централізованого керівництва цими масами. На відміну від східного шляху, що мав універсальний характер, західний шлях був явищем свого роду унікальним, скоріше, виключенням із загального правила. Ведучим державотворчим фактором на території Європи був класовий поділ суспільства. У свою чергу, це обумовлювалося тим, що тут на стадії протодержави, формою якого була ”військова демократія”, відбувалося інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва: худобу, рабів.

2. Визначення держави та її ознаки. Держава – це особлива форма організації суспільства, що характеризується наявністю політичної публічної влади, що має ознаки суверенітету та здійснюється в діяльності державних органів, поширюється на певну територію, надає своїм рішенням загальнообов`язкового характеру завдяки правовим нормам, встановлює види і розміри податків і основним призначенням якої є регулювання суспільних відносин. Держава має основні та факультативні ознаки. Основні ознаки безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне. Факультативні ознаки конкретизують зміст основних і не є обов`язковими. Серед основних ознак держави називають: 1)наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення; 2)наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнання держави суб`єктом міжнародних відносин; 3)суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. Існує три різновиди суверенітету: національний, народний і державний. 4)верховенство влади, тобто можливість існування лише однієї державної влади та можливість визнати незаконними рішення будь-якої іншої соціальної влади;5)незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права; 6)неподільність, тобто можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій, а також визначати статус адміністративно-територіальних одиниць; 7)єдність, тобто наявність єдиного змісту влади (державно-політична) та розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову в процесі реалізації владних повноважень; 8)наявність системи органів та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та завдань і охоплюється поняттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави; 9)наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як правові норми. За допомогою права держава визначає зміст прав та обов`язків суб`єктів суспільних відносин, а також забезпечує обов`язковість своїх рішень; 10) можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки – це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо). Серед факультативних ознак держави розрізняють: наявність конституції, наявність державних символів, наявність громадянства, грошової одиниці, збройних сил, участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.

3. Поняття форми держави: форма державного управління, форма державного устрою, форма політичного (державного)режиму. Який їх взаємозв’язок з типами держави? Форма держави є безпосереднім виразником і носієм її сут­ності і змісту (функцій) держави. Це складне суспільне явище, котре включає в себе три взаємопов'язані елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму. Форма правління - це спосіб організації державної влади, що включає в себе порядок утворення державних органів і роз­поділ компетенції між ними. Основними формами правління є мо­нархія і республіка. Монархія - це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється одноособово і переходить, як правило, за спад­ком. Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства, проте основною формою державної влади стала лише при фео­далізмі. В буржуазному суспільстві збереглися здебільшого фор­мальні ознаки монархії. Основними ознаками класичної монархічної форми правлін­ня є наступне: - існування одноособового глави держави (монарха); - глава держави здійснює правління безстроково; - монарх здійснює керівництво державою на свій розсуд; - влада глави держави має спадковий характер; - монарх не несе відповідальності за законами даної держа­ви (юридична безвідповідальність). Монархії поділяються на дві групи: необмежені й обмежені. Необмежена монархія - це форма правління, за якої влада монар­ха не обмежена дією законів чи повноваженнями державних органів. У рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди: - деспотична монархія, за якої влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнаний божеством або напівбожеством. Така форма правління характерна для рабовласниць­ких держав, насамперед стародавнього сходу (Єгипет, Вавилон, Ассірія, Китай); - абсолютна монархія - це форма правління, за якої влада монарха зумовлюється його приналежністю до правлячої династії, але йому не надаються божественні почесті (Сау­дівська Аравія). Обмежена монархія - це форма правління, за якої влада мо­нарха обмежена дією законів чи повноваженнями державних органів. Різновидами обмеженої монархії є: - дуалістична монархія - це така монархія, за якої глава дер­жави не має законодавчої влади, що перейшла до парла­менту, але формує склад уряду, яким керує особисто або через призначеного ним прем'єр-міністра; - парламентська монархія - це така монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена у всіх сферах здійснення дер­жавної влади, за ним лише формально зберігається статус глави держави, який, як правило, обмежується лише пред­ставницькими функціями. Більшість сучасних монархій є парламентськими, їх існування зумовлене національними традиціями (Англія, Японія, Швеція). Республіка - це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється виборними органами, котрі обираються наро­дом на певний строк. Основними ознаками республіки є: - виборність на певний строк глави держави та інших вищих органів державної влади; - здійснення державної влади не за власним правом, а за до­рученням народу; - юридична відповідальність глави держави у випадках, які передбачені законом; - загальнообов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших державних органів; - захист прав тй інтересів громадян, взаємна відповідальність особи і держави. Сучасні республіки поділяються на парламентські, прези­дентські та змішані. Парламентська республіка - це форма прав­ління, за якої вищу державну владу здійснює парламент, який фор­мує повністю відповідальний перед ним уряд (Італія, Австрія, Індія, Греція). У парламентській республіці можливе існування поста прези­дента, який обирається парламентом, йому підзвітний і має вик­лючно представницькі функції. Іноді президент не обирається і главою держави стає прем'єр-міністр. Президентська республіка - це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює президент, котрий поєднує повноваження глави держави і глави уряду (США, Аргентина, Мексика). Змішана республіка (президентсько-парламентська або пар­ламентсько-президентська) поєднує в собі ознаки парламентської і президентської республіки. За такої форми правління парламент набуває повноважень контролю президента щодо формування уря­ду та здійснення ним виконавчої влади (Франція, Україна, Фінлян­дія). Форма державного устрою - пе спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між нею та цими складо­вими. Форма державного устрою розкриває: - з яких частин складається внутрішня структура держави; - яке правове положення складових частин держави; - як здійснюється розподіл повноважень між центральними і місцевими органами. Державний устрій може виявлятись у простій або складній формі. Простою формою державного устрою є унітарна держава. Унітарна держава - це форма устрою держави, окремі складові якої не мають суверенітету, усіх ознак державності. Верховна су­веренна влада в унітарній державі повністю зосереджена в центрі, а складові держави (воєводства, області, графства) не мають ознак політико-державної самостійності. Деякі унітарні держави (Італія, Україна) включають автономні утворення. Складними формами державного устрою є федерація і конфе­дерація. Федерація - це держава, до якої входять кілька територі­альних утворень, що володіють суверенітетом, або мають певні ознаки державності. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передбачає договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах центральної влади. Суб'єкт феде­рації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову систему (США, Російська Федера­ція). Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, який створюється для досягнення спільних цілей. За кон­федеративного устрою держави, що стають членами конфедерації, зберігають свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах. Форма державного режиму - це сукупність методів і спо­собів здійснення державної влади. Характер існуючого у певній державі режиму визначається обсягом повноважень влади, спосо­бами і методами її діяльності, ступенем свободи індивідів. Держав­ний режим може бути демократичним і антидемократичним (ав­торитарним чи тоталітарним). Демократичний режим формується у правових державах. Характерні ознаки: - конституційне проголошення і здійснення соціально-економічних і політичних прав громадян і їх організацій; - дія принципу розподілу влади; - виборність і строковість повноважень центральних і місце­вих органів державної влади; - офіційне визнання принципів законності і конституційності; - наявність демократичного законодавства. Антидемократичний режим характеризується: - ліквідацією або значним обмеженням прав і свобод грома­дян; - забороною опозиційних партій; - зосередженням необмеженої влади в руках глави держави чи уряду; - обмеженням ролі виборних органів державної влади і знач­ним розширенням повноважень органів виконавчої вла­ди; - верховенством держави над правом.

4. Функції держави. Обгрунтуйте зміст внутрішніх функцій держави. Який характер та особливості їх реалізації в Україні?

Функції держави — це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності.

Загалом, функції держави можна поділити на такі групи: 1) За соціальним значенням — на основні та неосновні. Основні функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку, регулювання економіки, забезпечення екологічної безпеки, підтримання і розвиток культури, забезпечення освіти населення та ін. Неосновні функції: управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління державним майном, правосуддя і юридичні функції, збирання і розповсюдження необхідної для управління інформації тощо. 2) Залежно від територіальної спрямованості — внутрішні та зовнішні. Внутрішні функції: регулювання економіки, підтримання та розвиток культури, охорону та захист усіх форм власності, соціальний захист населення, забезпечення екологічної безпеки, охорону правопорядку та ін. Зовнішні: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин, захист державного суверенітету, підтримка миру в регіоні, культурний та освітній обмін тощо. 3) За часом здійснення — постійні та тимчасові. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними. Тимчасові функції: стабілізація економіки у перехідний період, подолання наслідків аварії на ЧАЕС чи повені у Закарпатті і т. д. 4) За сферами суспільного життя — гуманітарні, економічні та політичні. Гуманітарні функції: забезпечення, охорона та захист основних прав людини; охорона природного середовища; охорона і відновлення здоров'я; соціальне забезпечення; освіта, виховання, розвиток культури тощо. Економічні функції: створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва; програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності; організація та стимулювання наукових досліджень. Політичні функції: створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань («демократизаторська» функція); забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку. 5) За принципом розподілу влади - законодавчі, управлінські(виконавчі), судові. Аналіз реальної дійсності дозволяє зробити висновок, що сучасній Українській державі присутні такі внутрішні функції: 1) забезпечення народовладдя; 2) економічна соціальна функція; 3) оподаткування; 4)екологічна функція; 5) функція охорони прав і свободи громадян, забезпечення законності і правопорядку.Торкаючись функції забезпечення народовладдя необхідно відмітити, що теорія держави і права до самого останнього часу намагається обійтись без поняття функції держави в політичній сфері. Безумовно, всі функції держави носять політичний характер, але в політичній області діє ціла система політичних інститутів, установ, державних органів, через які здійснюється функція народовладдя. Це перш за все представницькі органи, вибрані народом і уповноважені від імені народу здійснювати державну владу в державі, органи місцевого самоуправління, а також здійснення народом своєї влади безпосередньо, через референдум. Економічна функція сучасної держави суттєво відрізняється від господарсько-організаційної (яка була раніше). В умовах розвинутих ринкових відносин, свободи підприємницької діяльності, різноманітність і рівність усіх форм власності, добросовісної конкуренції, економіка має розвиток на основі саморегулювання. Втручання держави тут має місце визначені межі. Соціальна функція різноманітна по змісту і масштабна по обсягу діяльності. Головне її призначення - забезпечить суспільне благополуччя, створення рівних можливостей для усіх громадян в його досягненні. З цією метою держава повинна гарантувати зайнятість працездатного населення й справедливе розподілення суспільних благ. Важливою частиною соціальної функції є здійснення соціального захисту тих, хто потребує державної підтримки: інвалідів, багатодітних сімей і дітей у неповних сім'ях, безробітних, біженців тощо. Безпосередньо прилягає до соціальної екологічна функція, яка обумовлена соціальним обов'язком держави забезпечувати екологічне благополуччя громадян, їх економічну безпеку. Важлива функція держави - оподаткування і збирання податків. Вона обумовлена тим, що бюджет держави, як і бюджет її регіональних одиниць, складається з різного роду податків, збору мита та інших обов'язкових платежів. Перехід України до демократичної правової держави вивів у розряд пріоритетних функцію захисту прав і свободи громадян, забезпечення законності і правопорядку. Конституція України закріпила широке коло основних прав і свободи людини. Вони існують в якості не відчужених, які належать йому від народження. Держава гарантує кожному судовий захист його прав, свободи і законних інтересів.

5. Функції держави. Сутність і зміст зовнішніх функції держави. Актуальність оборонної діяльності України в сучасних умовах. Ф-ції держави – див. пит. №4. Основні зовнішні функції української держави: 1) Економічного співробітництва - держава, з огляду на світовий поділ праці, економічну взаємозалежність країн, сприяє інтегруванню національної економіки у світову на основі висновку відповідних взаємовигідних міждержавних договорів, міжурядових угод. 2) Співробітництва по забезпеченню світового порядку - держава бере участь у діяльності, спрямованої на збереження миру, роззброювання, ліквідацію ядерної зброї, бере участь у боротьбі з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом, будучи членом Інтерполу. 3) Співробітництва в рішенні глобальних проблем сучасності - тільки спільні зусилля держав можуть привести до рухів у рішенні проблем, що коштують перед світовим співтовариством: екологічної, сировинний, енергетичної, демографічної й ін. 4) Оборони - випливає із призначення Збройних Сил України винятково для захисту незалежності, територіальної цілісності держави й виконання міжнародних зобов'язань. Роль органів внутрішніх справ (ОВД) у здійсненні функцій держави випливає з місця ОВД у його механізмі, що визначено Законом України "Про міліцію".

Відповідно до цього Закону міліція є державним збройним органом виконавчої влади який призначений для захисту життя, здоров'я, прав і воль громадян, власності, навколишнього середовища, інтересів суспільства й держави від протиправних зазіхань. Із цього слідує, що ОВД беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави, зокрема: - економічної (наприклад, діяльність по захисту економіки від злочинних зазіхань); - екологічної (наприклад, діяльність екологічної міліції); - охорони правопорядку (наприклад, діяльність ДАІ, патрульно-постової служби й т.д.);