8.2. Кримінальна відповідальність

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

У цьому положенні закріплені основні принципи кримінального права – принцип законності і принцип відповідальності особи за вчинене діяння при наявності її вини.

Характерними ознаками кримінальної відповідальності є:

- її зв’язок лише із спеціальним видом правопорушення – злочином;

- обов’язок особи відповідати перед державою за свої злочинні діяння і бути покараною (зазнати обмежень, втрат);

- міра відповідальності (покарання) особи за вчинений нею злочин визначається лише судом відповідно до закону.

Згідно з цією статтею загальною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, тобто наявність у дії або бездіяльності усіх юридичних ознак злочину, визначеного кримінальним законом. Думки, бажання, переконання, хоч би і висловлені у тій чи іншій формі, самі по собі, якщо вони не були втілені у конкретному протиправному діянні, не породжують кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність настає за протиправні діяння людини, які були нею вчинені умисно або з необережності.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним законом об’єктивних ( об’єкт, діяння, наслідки, а іноді, крім того, час, спосіб, місце, обстановка вчинення злочину) і суб’єктивних (суб’єкт, вина, крім того, у ряді випадків, мотив, мета) ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву “склад злочину”.

Кримінальна відповідальність передбачає законно обгрунтований обов’язок особи, яка вчинила злочин, піддатися осуду з боку держави і бути покараною у повній відповідності з законом. Такий обов’язок виникає з моменту вчинення особою злочину і створює тим самим кримінальні правовідносини між винною особою і державою. Це означає, що держава в особі свого органу влади, яким є суд, має право застосувати до злочинця заходи державного примусу, а останній зобов’язаний такі заходи перетерпіти у межах, встановлених законом.

8.3. Поняття та ознаки злочину

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.

Згадане положення містить загальне визначення поняття злочину, яке включає його соціальну ознаку – суспільну небезпечність та нормативну ознаку злочину – діяння, що передбачене кримінальним законом. Разом з тим слід зауважити, що кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, а Кримінальний кодекс встановлює покарання за вчинені злочини, тому поняття злочину включає чотири ознаки:

1. Суспільну небезпечність.

2. Протиправність.

3. Вину.

4. Караність.

Тому злочином за кримінальним правом визнається діяння (дія або бездіяльність), яке є суспільно небезпечним, протиправним, винним і караним.

Злочин – це конкретне суспільно небезпечне діяння людини. Воно може проявлятися у формі дії або бездіяльності.

Злочинна дія – це активна форма поведінки особи, наприклад, крадіжка транспортних засобів.

Злочинна бездіяльність – це певна форма поведінки особи, що пов’язана з невчиненням дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу закону або взятого на себе зобов’язання. Наприклад, неподання допомоги хворому особою медичного персоналу.

Суспільна небезпечність – це об’єктивна властивість злочину причиняти або створювати загрозу спричинення шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. Інакше кажучи, суспільна небезпечність – це така ознака злочину, яка вказує на його суттєву шкоду.

Кримінальна протиправність злочину – це юридичне вираження суспільної небезпечності. Суть її в тому, що конкретне суспільно небезпечне діяння визнається злочином лише у тому випадку, якщо воно передбачене як злочин в чинному кримінальному законі.

Злочин – це винне діяння. Воно визнається таким при наявності у особи відповідного психічного ставлення ( свідомості і волі ) до вчиненої дії або бездіяльності. Це ставлення може діставати вияв у формі умислу або необережності. Не буде злочину у тому випадку, коли суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка перебувала у стані неосудності.