Розділ 1 Основи теорії держави і права

1.1.Походження держави та права.

Створення держави та права - це процес, який тривав тисячоліття. У різних народів він починався в різні історичні епохи. На території України перші державні утворення з'явилися на початку 1 тисячоліття до нашої ери на певному етапі розвитку суспільства після тривалого бездержавного існування людини. Цей процес розпочався в зв'язку з досягненням людством такого рівня економічного розвитку, який обумовив розпад первісного суспільства і створення класів. Процес виникнення держави прийнято називати “входженням суспільства в цивілізацію". Однак, незважаючи на відсутність в первісному суспільстві держави і права, це суспільство зуміло створити соціальну організацію, яка підкорялася певній логіці розвитку, певному порядку, що об'єднує членів людського співтовариства.

Для первісного суспільства було характерним:

1) низький рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;

2) колективні форми господарювання;

3) відсутність приватної власності на засоби виробництва (передусім на загальний засіб виробництва - землю);

4) відсутність примусової влади, відділеної від народу, і так далі.

Найстародавнішою формою соціальної організації людського суспільства була первісна орда (або первісне стадо). Їй на зміну прийшла згодом родова община, спочатку материнська, а потім батьківська. Самі ранні стадії розвитку людського суспільства вже були пов'язані колективними формами об'єднання людей, які не могли інакше добути засоби до існування і вижити у ворожому для них природному середовищі, освоювати яке було винятково важко через примітивність знарядь праці.

Родова община, попередник класового суспільства і держави, була об'єднана не тільки відносинами рідних по крові людей, але і колективними формами ведення господарської діяльності, спільною власністю на землю і інші засоби виробництва, спільним вихованням молоді. У цьому суспільстві правилами поведінки були норми поведінки, що історично склалися, та стали звичними внаслідок їх стійкого тривалого існування і розвитку. Ці норми виражали потреби і волю всього роду, носили усний характер і забезпечувалися системою заборон.

Господарська діяльність родової общини прогресувала по мірі вдосконалення знарядь праці. Перехід до землеробства призвів до неолітичної “революції", що почалася в Україні у так званих трипільських племен, які мешкали на території нашої держави в 4-2 тисячоліттях до нашої ери. Першорядне значення для цієї “революції" мали великі історичні розподіли праці - виділення общин скотарів із землеробських общин, відділення ремесла від землеробства і скотарства. Підсічно-вогневе землеробство у предків українців, розвиток скотарства і ремесла створили умови для появи у первісних людей понад необхідного для їх життя продукту і додаткового продукту, який привласнювався верхівкою родової общини, що поступово віддалялася від своїх рядових родичів. Так виникала соціальна нерівність.

Надлишок продуктів стимулював можливості для залучення в господарство родової верхівки додаткової робочої сили, як з числа неповноправних членів роду, так і з військовополонених, що перетворювалися в рабів. Війна ставала джерелом рабства, сприяла розподілу первісного суспільства на класи панів та рабів. Ведення воєн з метою поневолення сусідів в той же час вимагало організації родової общини і для захисту родичів від посягання з боку інших ворожих родів. Цей процес спричинив об'єднання родових общин у племена, а згодом родинні племена об'єднувалися і в конфедерації - військові союзи племен.

Військовий ватажок великого союзу племен перетворювався в правителя - князя, короля, царя і тому подібне. Його наближені ставали радниками і намісниками. Дружина перетворювалася у військо, за допомогою якого держава здійснювала свої основні функції: придушення опору народних низів, що експлуатуються, і ведення воєн. Особливим органом державної влади ставав суд з його неминучим додатком - в'язницями. Судочинство велося як самим правителем, так і його наближеними. Важливим важелем державної влади ставали і культові органи.

Іншою найважливішою ознакою державного устрою стало розділення населення не по родоплемінній, а по територіальній ознаці.

У пору військової демократії створилися умови і для виділення з общин особливого прошарку людей, які не брали участі в матеріальному виробництві, але зуміли підпорядкувати своєму економічному пануванню і товаровиробників, і споживачів. Виникло купецтво, яке сприяло остаточному розкладанню родової організації і становленню державності.

Соціальне розшарування породжувало соціальні протиріччя. Багатства і привілеї знаті потребували захисту від посягання з боку рабів і бідняків. Традиційні родоплемінні органи, пройняті духом первісного народовладдя, для цього були вже непридатні.

В таких умовах була потрібна якісно нова організація суспільства, здатна навіть при виникненні соціальних протиріч зберегти його цілісність. Такою організацією і стала держава, що втілювала сильну владу і спиралася на особливі загони людей, здатних організувати державне примушення. Найважливішою задачею держави стала і заміна віджилих своє норм поведінки людей, що історично склалися в родовому суспільстві. Потрібні були нові загальнообов'язкові правила поведінки, нехай і засновані спочатку на нормах звичайного родового права, але вже відображали об'єктивну реальність соціально-неоднорідного суспільства, в якому потрібне було владне примушення для низів і захист інтересів заможних класів. Найдревніші державні утворення виникали як міста-держави з полісною системою (полісом у древніх греків і римлян була цивільна община вільних рабовласників). Такі державні утворення класичного, так званого “афінського типу", принесли з собою в першому тисячолітті до нашої ери на територію України греки - колоністи (Ольвія, Херсонес-Таврійський, Танаїс, Борісфеніда і інші).

Єдиної форми для утворення держави у різних народів світу не було. Українська державність виникала на уламках первісної родової організації в феодальній формі.

Виникнення права, як системи загальнообов'язкових правил поведінки, організованої і санкціонованої державою, проходило паралельно будівництву державності і внаслідок тих же причин, які спричинили утворення держави. Первісні звичаї (мононорматика) не могли вже регулювати відносини, що розвиваються в рамках класового суспільства. Відносини панування і підкорення потрібно було регулювати за допомогою держави, яка починала виступати як засіб нав'язування своєї волі всьому населенню і виражала при цьому інтереси тільки соціально-домінуючої частини суспільства.

Вступивши на шлях цивілізації, суспільство повинне було створити якісно нову систему соціального регулювання. У процесі становлення держави відбувалося розщеплення первісної мононорматики на:

- право, тобто сукупність норм, що виражали волю пануючої частини населення і забезпечених примусовою силою державних органів;

- моральність, тобто сукупність норм, забезпечених тільки силою громадської думки.

При цьому, в епоху становлення класової державності, підмурівком права ранніх державних утворень виступало звичайне родове право, однак значну роль стали грати судові прецеденти і нормативно-правові акти, що створюються владними структурами.

В процесі розділення суспільства на класи, пануюча верхівка відбирала найбільш вигідні для неї соціальні норми і, видозмінивши їх, застосовувала до своїх потреб, забезпечила їх силою державного примушення. Це були, насамперед, норми, що захищали привілеї і власність знаті. Специфічною ж формою вираження права стало законодавство.