1.3 Нормативно – правове забезпечення обліку фінансових результатів

Бухгалтерський облік є основою інформаційного забезпечення, тому невипадково в усьому світі він виступає не тільки як один із видів людської діяльності, а й як важлива функція управління, як засіб для вирішення завдань економічного та соціального розвитку.

Провідною задачею бухгалтерського обліку в підприємстві є контроль за зниженням витрат виробництва. Для її виконання необхідна економічно обґрунтована система обліку виробничих витрат в господарстві. З цією метою впроваджена програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів.

Облік фінансових результатів регламентується і керується такими документами і законами :

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», від 16 липня 1999 p. № 996-XIV із змінами і доповненнями.

1. Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97 р. з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом України №2505-ІV від 25.03.2005 р. та іншими законами, станом на 28.04.2005 р.

2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.97 р.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами, внесеними Законом України №349-ІV від 24.12.2002 р.

4. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № З 125-ХІІ із змінами і доповненнями від 14 березня 1995 р. за № 81/95-ВР.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід». Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. №290. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за №860/4153.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318. Зареєстровано у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за №27/4248.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток». Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2000 р. №353. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 січня 2001 р. за №47/5238.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. №237. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 р. за №725/4018.

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати». Затверджено Міністерством фінансів України від 31 березня 1999 р. №87. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за №397/3690 із змінами і доповненнями, внесеними Наказами Міністерства фінансів України від 24 лютого 2000 р. №37 і від 14 червня 2000 р. за № 131 (визначено доходи, які відносяться до кожної групи).

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи». Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 18 листопада 2005 р. №790 та інші.

Основним законодавчим документом, який регулює організацію обліку на підприємстві є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні [4]. Тут детально описуються основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності; мета бухгалтерського обліку; державне регулювання обліку та методологічна рада з бухгалтерського обліку. У розділі ІІІ визначається організація та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, описуються самостійні аспекти визначення підприємством облікової політики, форми бухгалтерського обліку, системи звітності та контролю господарських операцій, правила документообігу.

Законом регулюються обов'язки керівника підприємства та головного бухгалтера.

Порядок оформлення первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку, інвентаризація активів та зобов'язань знайшли своє відображення у ІІІ-му розділі зазначеного вище закону.

В IV розділі, який має назву фінансова звітність, описуються загальні вимоги до фінансової звітності (форми звітності, її склад), основні положення консолідованої звітності, звітний період для складання, подання та оприлюднення фінансової звітності [ ].

Не менш важливим нормативно-правовим забезпеченням розподілу прибутку є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суми амортизаційних вирахувань [ ].

Законом установлено, що датою збільшення валових витрат виробництва вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувалася будь-яка з подій, що сталася раніше (дата списання коштів з банківських рахунків платника податків на сплату товарів або дата оприбуткування платником податку товарів).

Дата збільшення валового доходу є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбулося: зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку в оплату товарів або відвантаження товарів платником податку.

Чинним законодавством платниками податку на додану вартість визначені особи, на яких згідно закону України «Про податок на додану вартість» покладено обов'язок здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що оплачується покупцем. У відповідності з законом України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.97р. платниками є юридичні і фізичні особи, у яких обсяг продажу за останні будь-які 12 календарних місяців перевищує 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян [ ].

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в т.ч. операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику для погашення кредиторської заборгованості законодавця.

База оподаткування ПДВ визначається виходячи з вільних чи регульованих цін з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів, за винятком ПДВ, що включаються в ціну товарів, згідно з законами України з питань оподаткування.

Об'єкти оподаткування, визначені цим законом, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим законом, оподатковуються за ставкою 20%. Податок становить 20% та додається до ціни товарів.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Зведені результати обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно закону.

Національні стандарти в бухгалтерському обліку є нормативними документами, які регулюють організацію обліку.

П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» має загальні положення, у яких визначаються зміст, форма, норми, терміни положення. Проводиться чітке визначення прибутку (збитку) за звітний період: визнання доходів і витрат; елементів операційних витрат та розрахунок показників прибутковості акцій [].

Згідно П(С)БО 15 «Дохід» дохід визначається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані чи підлягають отриманню [ ].

П(С)БО 16 «Витрати» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. Детально визначається склад витрат, перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції, групування витрат операційної діяльності за економічними елементами [ ].

П(С)БО 17 «Податок на прибуток» визначає:

- визнання витрат (доходів), активів та зобов'язань, пов'язаних з податком на прибуток;

- оцінку активів та зобов'язань з податку на прибуток;

- відображення активів та зобов'язань з податку на прибуток у фінансовій звітності;

- розкриття інформації у примітках до фінансової звітності [ ].

Виникнення, становлення і подальший розвиток аудиторської діяльності в Україні обумовлені суттєвими змінами в економіці держави, її ринковим спрямуванням і необхідністю незалежного об'єктивного контролю господарської діяльності підприємств недержавних форм власності та професійного підтвердження достовірності звітності, яка надається користувачам, заінтересованим сторонам. У сучасних ринкових умовах відомчий державний контроль не може задовольнити потреби користувачів фінансових звітів: акціонерів, власників, інвесторів, покупців, постачальників, банки та інші фінансові установи, профспілки, працівників підприємства, державу (податкову адміністрацію), керівництво підприємства та ін. У зв'язку з цим виникає нова форма незалежного фінансового контролю - аудиту, в якого є великі перспективи розвитку в Україні.

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ із змінами та доповненнями від 14 березня 1995 р. за № 81/95-ВР визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Разом із низкою інших законодавчих актів (Закони України «Про банки та банківську діяльність», «Про страхування», «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про приватизацію державного майна», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» та ін.) він визначає випадки обов'язкового проведення аудиту.

Згідно із ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності й виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здаванні в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визначення неплатоспроможним або банкрутом.

Подання аудиторського висновку до податкової інспекції у випадку обов'язкового аудиту здійснюється не пізніше десяти днів після закінчення аудиторської перевірки. У разі неподання або несвоєчасного його подання з вини господарюючого суб'єкта до нього застосовуються фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені законодавчими актами України.