Глава 10

Соціальне регулювання: його поняття та особливості

§ 1. Закономірності та види соціального регулювання

Суспільство — це різновид складних, дифе­ренційованих, динамічних соціальних систем, що характеризуються цілісністю, стійкістю, здатніс­тю до саморозвитку та наявністю особливих со­ціальних цінностей і норм, які забезпечують його функціонування.

Дослідження будь-якої системи можна про­водити як у цілому, так і аналізуючи її скла­дові. Так, В. Селіванов, Н. Діденко зазначають, що системостворюючими чинниками слід вважа­ти людину як суб'єкта становлення, функціону­вання та розвитку суспільних відносин; суспільні відносини як найефективнішу форму соціально­го зв'язку; культуру як сукупність матеріаль­них та духовних досягнень суспільства, що зу­мовлює певні критерії її цілісності як соціаль­ного утворення¹.

В. Четверній розглядає суспільство як вияв са­моорганізованої соціальної системи, серед влас­тивостей якої розрізняє самоцінність як немож­ливість існування людини поза межами суспільств. Це дає можливість виокремити два типи суспіль­ства та два типи цивілізації: персоноцентристсь-ку і системо-центристську.

¹ Селиванов В., Діденко Н. Правова природа регулю­вання суспільних відносин // Право України. — 2000. -. № 10. — С. 10—20.

_оЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ЙОГО ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ 265

Слід зазначити, що дієвість даної системи залежить від півня впорядкованості соціальних відносин. Це впорядку­вання відбувається шляхом соціального регулювання. Міра регулятивного впливу на суспільство визначається певними факторами, а саме: ступенем розвитку суспільних відносин, вимогами, які ставить саме суспільство, складністю відно­син, що виникають між суб'єктами та рівнем організова­ності суспільства.

Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомо­гою системи спеціальних засобів вплив суспільства на пове­дінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпе­чення соціального компромісу.

У юридичній літературі існують різні підходи до пробле­ми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних¹.

Кожен з цих підходів є складним, поліструктурним ком­плексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулюван­ня містять різні вихідні постулати. Теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від «Божої волі», а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людсь­кої діяльності; інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественне начало, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релі­гійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.

Складним є і класовий підхід щодо соціального регулю­вання. В його основу покладено класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятори суспільного життя.

Соціальне регулювання повинно знайти відображення у Різноманітності форм виразу: від правових (закони, підза-конні нормативно-правові акти) до моральних (кодекси честі, етика адвоката, підприємця тощо); від естетичних (стиль, ^МоДа) до організаційно-технічних (стандарти, правила без­пеки); від централізованих (програми, директиви) до синер-

Венгеров А. Б. Теория государства и права. — М.: Юриспруденція ^І999- - С. 293 - 300.

266 _ _ _ ГЛАВА ід

гетичних (фактори, які формують навколо себе однорідні подібні стани, групи явищ тощо).

Біхевіористський підхід розглядає соціальне регулюван­ня з позиції певного впливу норм, що встановлені та ви­знані в суспільстві, у державі, в певній соціальній спільності на поведінку людини, з урахуванням різних факторів.

Для кібернетичного підходу характерний погляд на су­спільство як врегульовану систему, де соціальне регулюван­ня розглядається як засіб впливу на суспільні відносини процеси, системи, котрий має забезпечувати їх певні харак­теристики. Суспільні відносини повинні набувати заданих нормою права певних ознак. Коли характеристики об'єкта регулювання виходять за ці межі, ці відносини чи системи повинні бути відкореговані до відповідних параметрів. Цей процес передбачає зворотній зв'язок, який дає повну інфор­мацію щодо стану об'єкта правового регулювання, своєчас­ного застосування заходів додаткового впливу на останній та повернення його у межі запропонованих параметрів.

У сфері соціального регулювання вирішуються завдання щодо формування соціальної ролі в суспільстві соціальних систем і структур шляхом підпорядкування, встановлення ієрархії, організації та функціонування влади тощо.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

• Воно здійснюється в межах суспільства.

• Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

• Має загальний характер.

• Поширюється на всіх суб'єктів.

• Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

• Гарантується суспільством.

— Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання.

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індиві­дуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загально­го характеру до певного випадку чи суб'єкта.

_г0дТ4ЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ЙОГО ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ 267

Таким чином, винесення рішення у певній справі на підставі та у відповідності з нормою загального характеру і визначає практичну реалізацію соціального регулювання.

Вказані види соціального регулювання мають рівноцінне значення, оскільки нормативне визначає правила поведін­ки в цілому, а індивідуальне — є засобом реалізації норма­тивного шляхом його конкретизації до певних життєвих обставин.