§ 4. Соціальне призначення держави

Соціальне призначення держави — постійна і досить дис­кусійна проблема. Багато хто з мислителів намагалися оха­рактеризувати значення держави для існування і розвитку суспільства. Так, Платон (виходячи із своїх поглядів на су­спільство, державу і право) стверджував, що призначення держави полягає у підтримці моралі. Слід зазначити, що у багатьох мислителів античного світу та середніх віків розу­міння призначення держави залежало від їх філософських і політичних поглядів. Наприклад, Г. Гроцій — утвердження загального блага¹, а Ж.-Ж. Руссо вважав, що призначення держави — це забезпечення загальної свободи².

Питання про соціальне призначення держави в радянській юридичній літературі не було предметом глибокого вивчен­ня. Більшість дослідників приділяли увагу класовій її сут­ності. Оцінка соціального призначення держави, державної влади довгий час була визначеною: держава — це політична організація пануючого класу, що здійснює державну владу у власних інтересах.

Зміст діяльності буржуазних держав почав серйозно змінюватися лише у XX ст. Причин, що спричинили такі зміни, було декілька: серйозні економічні кризи, гострі кла­сові сутички, зростання революційних рухів, актуалізація проблеми прав людини тощо.

Проте одним з наймогутніших факторів, що вплинули на діяльність багатьох буржуазних держав, було створення со­ціалістичного табору. В соціалістичних країнах достатньо швидко і ефективно вирішувалися завдання покращання освіти, охорони здоров'я, науки, культури, пенсійного за­безпечення, охорони материнства і дитинства, успішно роз­вивалися інститути залучення народних мас до управління державою. Для буржуазних держав це було таким собі ви­кликом, який обумовив швидке вирішення багатьох соціаль-

¹ Гроций Г. О праве войньї и мира. Три книги, в которьіх обьясняют- ся естественное право и право народов, а также принципи публичного права / Пер. с лат. А. Л. Сакетти. — М.: Науч.-изд. центр «Ладомир», 1994. — С. 74.

² Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактати / Пер. с фр. — М.: Канон-пресс, Кучково-поле, 1998. — С. 208—209.

них завдань, що грунтувалися на достатньо міцній еконо­мічній базі.

Крім того, слід враховувати й те, що після Другої світо­вої війни до влади у багатьох буржуазних країнах прийшли соціалісти і соціал-демократи (Швеція, Австрія, Німеччи­на, Італія, Норвегія, Данія, Великобританія, Канада, а потім Греція, Іспанія, Португалія тощо). У деяких країнах була сформована досить велика державна власність, що дозволя­ло державам займати вагому позицію стосовно приватного капіталу.

Крім того, після Другої світової війни більшість євро­пейських країн прийняли демократичні конституції, що дозволяли всім прошаркам населення досить активно впли­вати на результати виборів органів влади, брати у них участь, боротися за свої права.

Насильство, подолання виступів проти влади у політиці відходять на другий план, надаючи місце виваженим, ро­зумним, правовим засобам вирішення суперечностей.

У розвинутих західних демократіях у післявоєнні роки держава все більше стає засобом подолання суспільних су­перечностей не шляхом насильства, а через досягнення за­гального компромісу. Звідси — поширене використання та­ких загальнодемократичних ідей та інститутів, як розподіл влади, верховенство закону, плюралізм думок, висока роль суду, гласність тощо. Все це дозволяє охарактеризувати дер­жаву як засіб соціального компромісу — за змістом, і як правову — за формою.

У наш час необхідно об'єктивніше підходити до оцінки соціального призначення сучасної держави. Очевидно, що держава часто здійснює заходи, які відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп, всіх прошарків населення (наприклад, будівництво шляхів, боротьба зі сти­хійними лихами, охорона природи, підтримання громадсь­кого порядку, боротьба зі злочинністю, підтримання науки, культури, мистецтва, охорони здоров'я тощо).

Характеризуючи сучасну державу, не можна стверджу­вати, що вона має таке ж соціальне призначення, як і дер­жава 300—400 років тому. Соціальна складова у процесі розвитку держави постійно зростає, особливо в епоху нау­ково-технічних революцій.

70 ГЛАВА з

Таким чином, соціальне призначення сучасної держави полягає у її різноманітті, широкій сфері діяльності, спря­мованій на нормальне, безконфліктне існування суспільства.

Сучасна держава — соціальний арбітр, орган керівницт­ва загальними справами, організатор багатьох важливих заходів, без здійснення яких неможливе функціонування суспільства. Одне з перших місць у цьому процесі належить закріпленню, забезпеченню прав і свобод людини, еко­логічній безпеці, технічному прогресу, здоров'ю нації, без­конфліктному існуванню суспільства, забезпеченню гідного прожиткового рівня, підтримання науки, культури, освіти. Держава повинна перешкоджати різкій диференціації су­спільства, щоб уникати гострих соціальних конфліктів.

Сучасна держава виступає суб'єктом легалізованого при­мусу, тобто вона повинна впливати на ті прошарки населен­ня, групи, окремих людей, які є суспільно небезпечними. її компетентні органи зобов'язані стримувати тих, хто харак­теризується суспільно небезпечною поведінкою, вони здійснюють певний соціальний контроль за дотриманням законів, принципів, правил людського співжиття.

Саме універсальний характер діяльності держави в сучас­ному світі спонукає до виконання нею нових функцій, що не характерні для минулих історичних епох. Однією з таких функцій є соціальна. Якщо її не розвивати, це призведе до соціального безправ'я, серйозних конфліктів у суспільстві.

Сучасна держава проводить активну соціальну політику, що полягає у врегулюванні і вирішенні соціальних проблем, досягаючи соціальної справедливості у відносинах між підприємцями, виробниками, споживачами, забезпечуючи інтереси малозабезпечених верств населення, що потребу­ють соціальної підтримки.