II. За суб'єктами прийняття та охорони:

1. Норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні).

2. Норми, що розробляються, приймаються та гаранту­ються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні).

3. Норми, що розробляються, приймаються та гаранту­ються суспільством (звичаї, традиції).

III. За способом закріплення:

1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передають­ся з покоління у покоління.

2. Письмові, що мають документальну форму закріплен­ня та певний ступінь обов'язковості.

IV. За сферою регулювання:

1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві істо­рично.

2. Звичаї, тобто норми, що склалися в результаті багато­разового застосування.

СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ЙОГО ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ 271

3. Норми етики, що відображають відповідність поведін­ки суб'єктів встановленим зразкам, еталонам останньої.

4. Норми естетики, які відображають відповідність знань суб'єкта культурним надбанням та досягненням суспільства.

5. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправед­ливість.

6. Норми культури, які характеризують рівень духовно­го розвитку суспільства.

7. Організаційні норми, що встановлюють порядок ви­никнення та функціонування недержавних структур.

8. Політичні норми, які визначають взаємодію суб'єктів політичної системи у процесі виникнення та функціонуван­ня владних відносин.

9. Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів.

10. Корпоративні норми, які регулюють діяльність гро­мадських об'єднань.

11. Норми права, що є державно-владним засобом впли­ву на суспільство.

Характер розвитку суспільства впливає на значимість того чи іншого виду норм. В суспільстві до виникнення держави переважно існували звичаї, традиції, що регулювали суспіль­ні відносини, відображали та конкретизували дію об'єктив­них законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю. У дер­жавно-організованому суспільстві виникають нові правила соціальної регуляції, серед яких важливе місце займають право, мораль та інші норми.

Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соці­альні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регулювання суспільних відносин, а й за способами встановлення і забезпечення, за суб'єктами їх прийняття тощо.

§ 3. Єдність та відмінність права і моралі

Право — це загальнообов'язкове, формально визначене

Равило поведінки, що встановлюється чи санкціонується

іржавою з метою регулювання найважливіших для су-

ільства відносин, шляхом визначення точного змісту прав

272 , -ІЗАВА ю

та обов'язків суб'єктів і можливістю застосування відпові­дальності за їх невиконання або порушення.

Визначення права у світовій історії теоретичної думци досить багатоманітне та різнохарактерне. Більшість авторів залишаються прихильниками нормативної школи праворо-зуміння, відповідно до якої право розглядається як норма­тивно-вольовий регулятор суспільних відносин, як внутрішня взаємоузгоджена система встановлених чи санкціонованих державою формально визначених норм, які забезпечуються примусовою силою держави

В. Селіванов та Н. Діденко вважають, що — з точки зору філософії — право є сукупністю етичних суспільних ціннос­тей, таких, як: справедливість, порядок, моральність, прав­дивість та інші, що ґрунтуються на ідеї соціальної рівності¹.

В. Нерсесянц виділяє два аспекти буття права: право у статичному стані та право у динамічному стані².

У статичному стані право розглядається як певна систе­ма правових норм. У динамічному — воно діє як певний регулятор, тобто це свого роду застосування абстрактної норми, що встановлює певні правила поведінки до конкрет­ного суб'єкта у конкретних випадках.

С. Алексеєв розглядає право одночасно і як явище циві­лізації, і як явище культури, що фіксує у нормативній формі духовні цінності та надбання: демократію, права людини, мораль, справедливість тощо³.

З іншого боку право розуміють також у співвідношенні з правовими системами (англосаксонське право, право розгля­дається як сукупність певних потреб людини, закріплених конституційно (право на відпочинок, на охорону здоров'я тощо).

А тому поняття права — не тільки сукупність правил поведінки, а й реальна можливість їх реалізації. Це — і регулятор суспільних відносин, правовий зміст якому нада­но певною формою і який має відповідати загальнолюдсь­ким цінностям та ідеалам.

¹ Селиванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспіль­ них відносин // Право України. — 2000. — № 10. — С. 16.

² Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. — М.: НОРМА- ИНФРА, 1999. — С. 475— 476.

³ Алексеєв С. С. Право: время новнх подходов // Сов. гос. и право. -~ 1991. — № 2.

СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ЙОГО ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ 273

Узагальнюючи процес формування права та причини його виникнення, можемо визначити основні ознаки права, що характеризують його як самостійний інститут і засіб со­ціального впливу на суспільство.

Основні ознаки права:

• Соціальність права, тобто можливість права забезпе­чити реалізацію загальносоціальних функцій.

• Нормативність, тобто існування права як системи норм, що встановлюють межі поведінки суб'єктів.

• Обов'язковість права гарантує можливість забезпе­чення виконання припису всіма суб'єктами та неможливість встановлення певних пільг, що дозволяють порушувати прий­няті норми окремим суб'єктам.

• Формалізм характеризується як фіксування припису в письмовій формі, що забезпечує загальнообов'язковість та спрощує процес інформованості суб'єктів про права і обо­в'язки, які їм належать.

• Процедурність права характеризується наявністю чітко визначених та нормативно закріплених процесів роз­роблення, прийняття, застосування та гарантування права.

• Неперсоніфікованість права, тобто поширення права на невизначене коло випадків та кількість суб'єктів, а та­кож відсутність конкретно визначеного індивідуального ад­ресата і багаторазовість дії права.

• Інституціональність права характеризує залежність права від діяльності спеціальних державних структур, а та­кож поділ права на внутрішні його елементи, що охоплюється поняттям «система права».

• Системність, тобто внутрішня узгодженість окремих норм, що засновуються на єдності принципів права, а та­кож ієрархічного підпорядкуванню приписів за їх юридич­ною силою.

• Об'єктивність права визначає закономірний харак­тер його виникнення та залежність права від об'єктивних Умов функціонування суспільства.

Державно-владний характер надає можливість ви­значити право як засіб державного впливу на суспільство, Що забезпечує обов'язковість владних рішень держави та гарантується її примусовою силою.

Отже, право — це особливий засіб соціального регулю-^Ння, який на відміну від інших форм нормативного впли-

274

ГЛАВА Ю

ву (норм моралі, звичаїв, традиції) характеризується озна­ками, що визначають його взаємодію з державою та інцц особливі риси.

Ціннісним критерієм виміру права є мораль.

Під мораллю у юридичній літературі розуміють систему норм, принципів, правил поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень про добро та зло, обов'язок, справедливість, честь і забезпечуються особистим внутрішнім переконанням, тра­диціями (що склалися у даному суспільстві) та засобами громадського впливу).

Наведене поняття свідчить, що моральні норми мають історичний характер виникнення, формуються під впливом таких категорій, як: добро, зло, чесність, справедливість. Вони охоплюють майже всі сфери життєдіяльності суспіль­ства: економіку, політику, право тощо. Але у «чистому» вигляді моральне регулювання поширюється на порівняно вузьку сферу міжособистого спілкування (дружба, кохання, взаємодопомога). Але і у цій сфері їх не можна ізолювати від інших соціальних норм: традиції, релігійні норми, зви­чаї. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, ліквідуються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.

Своє бачення моралі має професор О. Скакун, розглядаю­чи її як систему норм і принципів, що виникають з потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою) і спрямовані на ре­гулювання поведінки людей відповідно до понять добра та зла і підтримуються особистим переконанням, традиціями, вихованням, силою громадської думки¹.

Моральним нормам притаманні деякі особливості, які дають можливість виділити їх із системи соціальних норм, а саме:

• Мораль формується у духовній сфері життя суспіль­ства та є невіддільною від суспільної свідомості.

• Моральні норми базуються на уявленні про добро та зло, справедливе і несправедливе тощо.

¹ Скакун О.Ф. Теория государства и права. — Харьков: Консум, 2000. С. 287.

СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ЙОГО ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ 275

—- Моральні норми містяться у суспільній свідомості у вигляді понять, ідей, принципів тощо.

— Моральні норми не містять спеціальних механізмів впливу, а забезпечуються силою громадської думки, масо­вими прикладами, що набувають характеру переконання.

Деякі автори вважають, що моральні норми відобража­ють ставлення людини до людини. Якщо вони виходять за межі такого ставлення, то втрачають соціальну спрямо­ваність. Інші вчені дотримуються позиції, що моральні нор­ми мають індивідуальну та соціальну природу та відобража­ють відносини між суб'єктами і відносини суспільства та

суб'єкта.

Мабуть немає потреби проводити чітке розмежування індивідуального та соціального характеру моральних норм, оскільки у них органічно переплетені елементи того й іншо­го. Даної позиції дотримується також Н. Оніщенко Н. М., підкреслюючи, що моральні та правові норми регулюють не внутрішній світ, а відносини між людьми. Однак слід мати на увазі також індивідуальний аспект моральних вимог¹.

В. Копєйчиков під мораллю розумів регулювання пове­дінки людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла (моральним є те, що приносить людям добро і, навпаки, дії, що тягнуть за собою зло, оцінюються як аморальні)².

У суспільстві сформувались моральні вимоги, які мають загальнолюдську значимість (турбота про людей похилого віку; надання матеріальної та моральної допомоги хворим і незаможним тощо). Проте у суспільстві існують і такі відно­сини, що не підлягають моральній оцінці.

Але мораль існує в суспільстві у тісному взаємозв'язку з правом та іншими соціальними нормами.

Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багатогранний процес. Активно впливаючи на мораль, пра­во сприяє глибшому її вкоріненню в суспільстві, одночасно ^піД впливом моральних вимог право постійно збагачується,

Онищевко Н. М. Моральні засади реалізації законодавства // Пра-^в°ва держава. — Вип. 7. — К., 1996. — С. 114—121.

Теорія держави і права: Навч. посібник / А. М. Колодій, В. В. Ко-пеичиков, С. Л. Лисенков, В. П. Пастухов, О. Д. Тихомиров; За заг. ред. • Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С 175-176.

276 , ІЗ_і5Ало

зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль мають загальне для них цільове призна­чення — це вплив на поведінку суб'єктів; функціонування права та моралі предметно не обмежене певною сферою со­ціальних відносин, вони діють в єдиному полі соціальних зв'язків; право та мораль мають загальне функціональне призначення, вони формують еталони поведінки, ціннісно-нормативну орієнтацію суспільства; вони характеризуються структурною єдністю, оскільки формують власні системи, у які включають суспільні відносини, суспільну свідомість та норми, право та мораль засновані на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості, вони мають єди­ну духовну природу, єдиний ціннісний стрижень — спра­ведливість.

Право та мораль мають такі спільні риси:

1. Вони є різновидом соціальних норм.

2. Вони існують в реальній поведінці суб'єктів, встанов­люючи її еталони.

3. Вони мають єдиний об'єкт регулювання — суспільні відносини.

4. Вони мають нормативний зміст.

5. Вони певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Правовим та моральним нормам притаманні ряд особливо­стей, які дають можливість виділити їх відмінні риси, а саме:

• Право регулює найважливіші сфери життєдіяльності суспільства та має форму виразу у вигляді нормативно-пра­вових актів. Мораль формується у духовній сфері життя суспільства та є невіддільною від суспільної свідомості.

• Право виникає у державно-організованому суспільстві. Моральні норми базуються на уявленні про добро та зло, справедливе і несправедливе та виникають разом із суспіль­ством.

• Право, як правило, має письмовий вираз та існує У формі документа. Моральні норми містяться в суспільній свідомості у вигляді понять, ідей, принципів тощо.

• Право забезпечується засобами державного впливу через застосування одного з видів юридичної відповідаль-

_с0ціАЛЬНЕ РЕГУ^ПОВАННЯ^^ _ 277

_ності. Моральні норми не містять спеціальних механізмів впливу, а забезпечуються силою громадської думки, масо­вими прикладами, що набувають характеру переконання.