§ 6. Види суб'єктів права, Учасників правовідносин

вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі є за-і _ ^{ЬН0ВИзн}аним, що суб'єктами права можуть бути фізичні ^!!^__ичшособи.

² Т^^ШЄНЄВ-^{ИЧ Г}- ^ф- ^Зазнач- праця. — С. 620. С- И и ^чко^ ■& Н. Знциклопедия права. — К.: Книжний магазин

³щ_е^Ван°^{ва и к}°'¹⁹⁰⁶- ~~ ^с-¹³⁴'

^к°вьі_х ^ЄР^^єневичГ. Ф. Общая теория права. — М.: Издапие Бр. Башма-

⁴л%,, ~~ ^Вьш- ³- - ^с- ⁵⁷⁷-

^'^: Юі)и ^ЄНко М.Н. Теория государства и права в вопросах и ответах. —

440 _ _____ __ ~-Л_АВа*

До фізичних осіб (індивідуальні суб'єкти) належать в • громадяни (при монархічній формі правління — підда»-»¹ іноземці і особи без громадянства. У сучасному розумів ї «фізична особа» як суб'єкт права ототожнюється, по суті людиною, що має правоздатність та дієздатність. Фізичв особа, зазначав ще Г. Шершеневич, «це суб'єкт права, який співпадає з людиною»¹.

До юридичних осіб (колективні суб'єкти) учасників пра-вових відносин, належать підприємства та організації. Вони¹ а) мають відокремлене майно; б) відповідають цим майном за своїми зобов'язаннями; в) можуть від свого імені набува­ти і здійснювати майнові та особисті немайнові права; г) мають самостійний баланс чи кошторис; д) можуть нести обов'яз­ки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Згідно з цивільним законодавством України, юридичними особами можуть бути комерційні організації, що мають на меті одержання прибутку, і некомерційні об'єднання, які є непри­бутковими і не розподіляють прибуток між їх учасниками.

Юридичні особи (колективні суб'єкти) — комерційні організації можуть створюватися у формі господарських товариств, кооперативів, різних державних організацій. Юридичні особи — некомерційні організації можуть ство­рюватися у формі громадських чи релігійних об'єднань, а також у інших формах, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що не будь-який колектив людей може виступати взагалі суб'єктом права. Наприклад, навчальна група, курси, кафедри, виробничі бригади та інші спільноти не мають цієї якості. Суб'єктами права є лише стійкі, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і мети, а ^та' кож певною внутрішньою організацією. Це не випадкові і не тимчасові об'єднання громадян чи яких-небудь структур.

§ 7. Правоздатність: поняття, види

Для того, щоб особа чи організація мали право повніс розпоряджатися своїм майном, самостійно укладати уг°Д ' бути учасником правовідносин, вони неодмінно повинні м

¹ Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. — М.: Издание Бр. Ьа ковмх, 1912. — Вьт. 3. — С. 577.

441

0рД£цт______~

оздатність ^ дієздатність. Вперше поняття правоздатності й _сформульовано і запроваджено в практику буржуазними пенсами XIX ст. (французький Цивільний кодекс 1804 р.). По цього часу категорією правоздатності користувалося і ан­глійське цивільне право¹.

Правоздатність означає встановлену законом здатність особи чи організації бути носієм суб'єктивних прав і юри­дичних обов'язків. Вона виступає в якості первинної умови, загальної підстави для участі у правовідносинах.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, не наділених загальною правоздатністю. Це важлива передумова і невід'ємний елемент політико-юри-дичного і соціального статусу особи. Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб'єктів, що має аб­солютний, універсальний характер. Вона випливає з міжна­родних пактів про права людини, принципів гуманізму, сво­боди, справедливості. Обов'язок кожної держави — належ­ним чином гарантувати і захищати цю якість.

Правоздатність відрізняється від суб'єктивного права тим що: а) вона невіддільна від особи (людину не можна позба­вити правоздатності), її не можна «відібрати» або «обмежи­ти»; б) вона не залежить від віку, професії, статі, націо­нальності, місця проживання, майнового стану та інших жит­тєвих обставин; в) вона не може передаватися, її не можна делегувати іншим; г) стосовно суб'єктивного права вона пер­винна, вихідна, відіграє роль передумови; д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність абстрактна.

Загальність правоздатності полягає у тому, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян однією загальною властивістю — юридичною здатністю бути носія­ми відповідних прав і обов'язків, передбачених законом. Розуміло, що фактична можливість мати ті чи інші права наслідок різних причин настає у різний час. Зрозуміло, що чи інша особа не може бути носієм всіх існуючих прав °^^асно- Однак здатність до цього не підлягає ніякому _б ^Н1ВУ; За наявності відповідних умов кожний може мати ¹ "^ЯІС1 права, що передбачаються чинним законодавством.

^Лєкцій ^Тузов Н- И., Малько А. В. Теория государства и права: Курс • — М.: Юристі,, 1997. — С. 484.

442 _ ~™АВа^

Якщо один громадянин має у даний час права, яких не ма інший, це не означає, що у них різна правоздатність. Пр_а воздатність у них однакова, сукупність прав і обов'язк^; різна. З цього виходить і міжнародне право.

У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності: загальну, галузеву, спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність будь-якої осо­би чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона ви­знається державою за особами з моменту їх народження.

Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі пра­ва. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими

Спеціальна правоздатність — здатність бути учасни­ком правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент, суддя, член парламенту) чи при­належності особи до певної категорії суб'єктів права (робіт­ники ряду транспортних засобів, правоохоронних органів та ін.). Виникнення спеціальної правоздатності завжди по­требує виконання особливих умов.