Глава 1

права, як і будь-яка наука, має визначати майбутнє тих явищ, які досліджує у відповідності із закономірностями їх розвитку. Нею висуваються гіпотези про подальший розви­ток держави і права, істинність яких завжди перевіряється практикою. У зв'язку з цим теорія держави і права має ви­конувати прогностичну функцію (гр. рго£позІ8 — знання наперед, передбачення). її мета — виявлення проблем, які повинні вирішуватись, та визначення можливих шляхів їх розв'язання на підставі розроблених критеріїв для досяг­нення бажаного результату.

Наукове прогнозування дозволяє виробити наукові пе­редбачення щодо майбутнього розвитку держави і права, без чого теорія держави і права не може ефективно розвиватися та виконувати свою визначальну роль у пізнанні державно-правової дійсності. Здійснюючи прогностичну функцію, те­орія має можливість і повинна давати наукові прогнози, допомагаючи органам державної влади у виробленні ефек­тивної державно-правової політики, вдосконаленні законо­давства, адміністративної і судової практики. Органи дер­жавної влади повинні використовувати результати дослі­джень юридичної науки для поліпшення своєї діяльності, запроваджувати науково обґрунтовані пропозиції і рекомен­дації правознавців у практику.

Теорія держави і права як наука не стоїть на місці, а постійно розвивається, вдосконалюється, збагачується, зро­стають також функціональні можливості останньої стосов­но виконання нею як безпосередньої дослідної діяльності, так і організуючої, загальнометодологічної ролі у право­знавстві. Разом з тим у наш складний, дуже проблематич­ний перехідний період від тоталітарної до демократичної форми державно-правової дійсності вона ще не завжди може випереджати події.

§ 4. Теорія держави і права

в системі юридичних наук, її значення

Стан і значення теорії держави і права у системі юридич­них наук визначається, перш за все, предметом її досліджень і функціями, які вона виконує. На відміну від галузевих юридичних наук, теорія держави і права, як вже зазначалося,

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК 31

вивчає не будь-яку галузь юриспруденції, або якийсь її на­прям, або історію державно-правового життя, а загальні і специфічні закономірності розвитку держави і права у ціло­му, її дослідження не тільки поширюються на сучасну окре­му, конкретну країну, в якій безпосередньо здійснюється дослідний процес, а й охоплюють вивчення держави і права різних країн, суспільно-економічних формацій, всіх галу­зей та напрямів державно-правової дійсності. Поряд із за­кономірностями їх розвитку вона визначає також основні ознаки та суттєві характерні риси.

Для того щоб з'ясувати місце та роль теорії держави і права у системі юридичних наук, треба, перш за все, уявити цю систему. Крім теоретико-правової та історико-правової наук, до неї входять так звані галузеві (спеціальні) юри­дичні науки, які вивчають окремі сфери, сторони, елементи державно-правової дійсності. Комплекс цих наук умовно поділяється на основні групи (напрями, розділи, цикли). їх кількість залежить від критеріїв поділу системи на групи на підставі з'ясування специфіки дисциплін та їх об'єдну-вальних ознак. При цьому іноді мають місце суб'єктивізм або недостатнє теоретичне опрацювання зазначених питань. Частіше за все визначають три такі групи:

1. фундаментальні юридичні науки теоретичного та істо­ричного напряму (теорія держави і права, історія політич­них і правових вчень, загальна історія держави і права, істо­рія держави і права України тощо);

2. галузеві юридичні науки (конституційне право, адміні­стративне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право; кримінально-процесуальне пра­во, трудове право, житлове право, сімейне право тощо);

3. спеціальні юридичні науки (правова статистика, кри­міналістика, кримінологія, судова медицина, судова психі­атрія тощо).

Деякі дослідники є прихильниками чотириступеневої си­стеми:

1. теоретико-історичні юридичні науки;

2. галузеві юридичні науки;

3. спеціальні юридичні науки, які досліджують діяльність правоохоронних органів, прокуратури тощо;

4. прикладні юридичні науки — науки, що використову­ють дані інших наук: криміналістика, судова медицина,

32