§ 1. Поняття і значення методології

Для того, щоб глибоко і всебічно дослідити свій предмет пізнання, з'ясувати його сутність, якісні характеристики, динаміку розвитку в усій різно­манітності об'єктивної реальності, її закономірних та випадкових проявів, здатність ефективно і швид­ко реагувати на кардинальні зміни у нашому швид­коплинному сьогоднішньому житті, теорія держа­ви і права повинна розробити широку систему методів своїх досліджень. Ця система у сукупності з іншими спеціальними засобами і прийомами пізнання тих або інших правових явищ є склад­ним утворенням, дослідницьким інструментарієм всієї юридичної науки — її методологією.

«Юридична енциклопедія» визначає методоло­гію юридичної науки як систему «підходів, ме­тодів і способів наукового дослідження, теоретичні засади їх використання при вивченні державно-правових явищ»¹. Але методологію визначають ще як науку про методи дослідження явищ, як га­лузь знання, що вивчає засоби, передумови та прин­ципи організації теоретико-пізнавальної і практич­но-перетворюючої діяльності. Методологія — на­ука, що вивчає пізнання і наукову діяльність. її розвиток є однією із сторін вдосконалення науко­вого пізнання у цілому². Теорія держави і права

¹ Юридична енциклопедія. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія», 2001. — Т. 3. — С. 618.

² Философский словарь. — М.: Политиздат, 1986. — С. 278.

розробляє також загальні методологічні принципи пізнання державно-правової дійсності. Вони спрямовані на забезпе­чення достовірності та істинності знання, правильну, об'єк­тивну, наукову та ідеологічну направленість, внутрішню єдність дослідження державно-правових явищ. Водночас зазначені принципи базуються на тому, що методологія не зводиться до суми певних методів, способів і прийомів пізнан­ня, а є цілісним, внутрішньоузгодженим «апаратом» пізнан­ня політико-юридичних реалій. Як і будь-яка наука, теорія держави та права має методологічне навантаження тим більше і тим ефективніше, чим вище її теоретичний рівень.

Теорію держави і права не можна розглядати лише як зібрання готових істин, канонів чи догм. Вона є живою на­укою, яка постійно розвивається, знаходиться у безперерв­ному пошуку. Оновлюючи і розвиваючи свою методологію, вона наближається до виконання основного завдання — слу­жити науковим орієнтиром державно-правової практики.

Методологія, предметом якої є форми і методи теоретич­ного мислення, прийоми та засоби пізнання, історично роз­вивалася у межах філософії. Саме філософія, яка є розвину­тою на засадах раціонального визначення світу і людини формою світогляду — методологічна основа теорії держави і права. Філософська наука вивчає найбільш загальні закони розвитку об'єктивного світу, людського суспільства і мис­лення, дозволяє проникнути за зовнішню видимість явищ суспільного життя, побачити їх зв'язки та взаємозв'язки, пізнати їх сутність, закони, які ними керують. Філософія, розкриваючи сенс людського життя, окреслює ціннісні па­раметри політичного, правового, морального, естетичного і наукового ставлення людини до світу, до свого буття.

Будь-яка юридична наука і, перш за все теорія держави і права, повинна творчо використовувати категорії філософії з урахуванням специфіки свого предмета, виробляючи свої спеціальні прийоми і способи пізнання. Головною метою теорії держави і права є з'ясування істини для того, щоб перетворювати існуючу дійсність, спираючись на об'єктив­ний критерій — практику. Застосовуючи вже вироблені філо­софією категорії і поняття, вивчаючи певні інститути під кутом зору змісту цих категорійних понять, теорія держави ¹ права простежує, який саме вираз вони одержують у до-

38 ГЛАВА 2

сліджуваній нею галузі. Наприклад, філософська категорія «сутність» фіксує певний рівень знання об'єктивного світу. Оперуючи цим поняттям, теорія держави і права виробляє свої поняття, такі, як: «сутність держави», «сутність пра­ва». Подібні категорії не утворюють нову філософську кон­цепцію, а лише діалектично використовують зміст відповід­них філософських положень. Методологічне й теоретичне значення конкретних філософських категорій для теорії держави і права та інших юридичних наук величезне. Вони не тільки становлять основу існуючих знань, а й є інстру­ментом здобуття нових. Можна вести мову про те, що саме з логічно пов'язаних між собою категорійних понять скла­дається система знань. їх застосування для будь-якого ново­го пізнання і є методологією науки.

Вивчаючи загальні закономірності динаміки державно-правових явищ, теорія держави і права встановлює тенденції і намічає прогнози їх розвитку, а також, спираючись не тільки на загальні міркування, а й на аналіз явищ існуючої дійсності, напрацьовує конкретні, раціональні практичні висновки і рекомендації¹.

Сьогодні, в умовах швидкоплинного державно-правового життя, що постійно змінюється та докорінно реформується, особливо великі зміни відбуваються у методології теорії дер­жави і права.

Тривалий час на теренах колишнього СРСР існувала ра­дянська система і панувала ідеологія КПРС, яка пропагува­ла марксистсько-ленінське розуміння державно-правових явищ та процесів, запроваджувала у суспільну свідомість вульгарно-класовий підхід до трактування понять держави і права, гіперболізуючи при цьому роль та значення насиль­ства у їх функціонуванні, підкреслюючи службовий харак­тер даних соціальних інститутів у руках пануючого класу. Сучасне ідеологічне спрямування теорії держави і права полягає у відмові їх від обмежень та догм марксистсько-ленінського періоду розвитку юридичної науки і утвердженні нових, загальнодемократичних, гуманістичних ідеалів. Це саме той шлях, на якому можна досягнути нового рівня знань

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 39

та справді наукових пояснень щодо понять держави і права з використанням досягнень сучасної методології суспільство­знавства. На цих підставах відбувається збагачення теорії держави і права новими знаннями про роль гуманістичних та демократичних цінностей у розвитку сучасної держави, про верховенство права та конституційну законність, про соціальну, правову державу як перспективну та прогресив­ну мету розвитку української державності, про пріоритет прав людини у суспільстві. Ці нові поняття стали надбан­ням чинної Конституції України, що є потужним фактором розвитку прогресивного права і державотворчого процесу формування сучасної демократичної, правової держави — незалежної України, яка прагне зайняти чільне місце серед провідних держав Європи і світу, активно вирішуючи про­блеми інтеграції України до європейської та світової право­вих систем. Остання вимагає певної методологічної переорієн­тації вітчизняного правознавства, його спрямованості на дослідження питань, пов'язаних з дією у національному зако­нодавстві України міжнародного договірного і міжнародно­го звичаєвого права, імплементації багатосторонніх міжна­родних договорів та норм міжнародного звичаєвого права у національне законодавство нашої країни. Ставиться питан­ня про формування спільного європейського науково-дослід­ного простору, в тому числі щодо наукових досліджень у галузі держави і права¹.

Відбувається подальший розвиток відносно нового напря­му вітчизняної правової науки — порівняльного правознав­ства, яке все більше стає дієвим інструментом всебічного дослідження проблематики будь-якої галузевої чи спеціаль­ної юридичної науки, обов'язковим критерієм їх обґрунто­ваності і належної якості.

Нові завдання теоретичного і суто методологічного ха­рактеру стоять перед теорією держави і права у зв'язку з необхідністю перетворення українського правового просто­ру адекватно існуючим соціально-економічним та політич­ним реаліям і потребам сьогодення зі спрямуванням на ви-

¹ Комаров С. А. Общая теория государства и права. — М.: НОРМА, 1999. — С. 12—15.

Тацій В. Я. Методологічні проблеми правової науки на етапі фор­мування правової, демократичної, соціальної держави / Методологічні проблеми правової науки. — Харків: Право, 2002. — С. 11.

40