Поняття етносу та основні етапи його розвитку

Етнос – це стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості. Етнос формується на основі єдності території та законом життя. Але у процесі історичного розвою багато етносів втрачають спільність території. В інших країнах вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що входять до єдиної нації цих країн.

Нація складається на основі певного етносу, до якого потім приєднуються представники інших етносів, що живуть на відповідній території та пов’язані між собою певним типом соціально-економічних відносин.

За сучасних умов вершиною розвитку соціальної етнічної спільноти є нація. У визначеній нації поширене таке тлумачення: це така спільність людей, що має спільну мову, територію, культуру, економіку…. Але мова, територія, економіка, культура виступають сприятливими умовами її формування і розвитку, а не ознаками, каже частина вчених. А етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічному самовизначенні.

Нація – політично, державно організований народ.

Еволюційно-історичний підхід пов’язує етнос з певними стадіями розвитку суспільства. Згідно з ним кожній малій стадії суспільного розвою відповідає окрема стадія розвою етнічності: плем’я, народність, нація. Існування етносів у формі племені вважається особливістю первісних суспільств.

Плем’я – найбільш стародавня етнічна спільнота, життя і діяльність якої заснована на родинних та соціальних зв’язках. Кожне плем’я має ознаки етнічної спільності: вони різнились одне від одного своїм походженням. Мовою, традиціями, звичаями, поведінкою, духовною культурою. У кожного племені формувалась своя етнічна свідомість. Вона мала етнонім(назву).

Племена – це форма організації первісного ладу, який в різні історичні епохи існував на різних континентах планети. Існують в деяких частинах нашої планети.

З переходом до цивілізації при якій розпались племена, на перший план вийшли соціальні зв’язки між людьми, а плем’я поступалось місцем іншому типу етнічної спільноти – народу. На відміну від племені народи досягли в епоху цивілізації більш високого розвою своєї мови, літератури і духовної культури. Саме в цей період почали формуватися нації х-ри багатьох народів, що знайшло своє вираження в їх національній свідомості і самосвідомості.

Формування і існування народності повязується з суспільствами докапіталістичних стадій розвою в цьому ланцюгу виникав на індустріальній фазі розвою соціуму. В період становлення комунізму: саме тема нація розглядається як вища (для сучасності) форма існування етносу.

Два підходи до поняття нації

З усіх різновидів етнічних спільнот у ХІХ-ХХ ст. увагу соціо­логів найбільше привертають нації. Це зумовлено тим, що етнічний розвиток в модерну добу висунув саме націю як форму етнічного співжиття людей, що відповідає новим умо­вам. Власне ця обставина визначила переважну орієнтова­ність західних дослідників не так на дослідження донаціональних етнічних спільнот, як на аналіз шляхів появи, стано­влення і розвитку націй — найбільш поширеного етнічного феномену новітньої історії людства. Тому неважко помітити, що більшість охарактеризованих у попередньому питанні теми концепцій сучасних західних соціологів стосується на­самперед процесів націогенезу, а етногенез розглядається лише декотрими з них в найбільш ґрунтовних працях.

На цьому тлі виразно проявляється протистояння двох кон­цепцій походження і часу існування націй — прімордіалізму і модернізму. Прімордіалісти (від англ. primordial — первіс­ний) дотримуються думки про давність, споконвічність існу­вання націй. Найбільш відомим представником прімордіалістської концепції у вітчизняній науці є відомий історик Я.Дашкевич. Він обстоює точку зору, згідно з якою східнослов'янські племена в результаті етногенетичного процесу формували народ або етнос, який приступає до формування власних збройних сил та утворення своєї пер­шої Київської держави. Поширення та зміцнення Київської Русі йшло пліч-о-пліч з процесом трансформації етносу в націю, який відбувався дуже швидко і зайняв не більше сто­ліття. В цей період йшло формування з етносу української нації, що володіла своєю державою (Київською Руссю), в якій стала гегемоном, а також перетворення двох північних субетносів у дві інші окремі нації: новгородсько-псковську та володимирсько-суздальську (пізніше московську). Згодом остання, дуже агресивна нація, ліквідує та асимілює новго­родсько-псковську.

Представники модерністського варіанту націотворення ( як от український історик Я.Грицак і переважна більшість за­хідних дослідників) відстоюють позицію, згідно з якою нація не існувала завжди, а є продуктом новітніх часів, тих про­цесів, які розвивалися на західноєвропейському просторі з доби французької революції 1789 р. і пов'язані з модернізаційними (економічними, культурними і соціальними) зміна­ми суспільства. Французька революція 1789 р. та початок епохи індустріальної революції, на думку цих дослідників, зумовили виникнення нової концепції політики і формування національних держав, перехід від сільського до міського, урбанізованого способу життя, від рільництва до промисло­вості, від множинності культур до творення високої універ­сальної культури. Все це йшло паралельно з перетворен­ням донаціональних спільнот у модерні нації.