Питання до теми:

1. Три напрями розвитку соціології на початку XIX ст.

2. О. Конт про необхідність нової науки про суспільство.

3. Класифікація наук за О. Контом.

4. Місце соціології у системі наук Конта.

5. Закон трьох стадій розвитку людського інтелекту О. Конта.

6. Предмет і методи соціології О. Конта.

7. Соціологічні погляди Г. Спенсера.

8. К. Маркс та його погляди на суспільство.

9. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма.

10. Створення соціології на позитивних основах.

11. Психологічна школа в соціології.

12. Структурно-функціональний тип суспільства Дюркгейма.

Три напрями розвитку соціології на початку XIX ст

Важливе місце в європейській суспільно-політичній думці займали соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму, утопічного соціалізму. Соціальні мислителі І-ї половини XIX ст. прагнуть осмислити результати революційної ломки старого суспільного ладу і оцінити той лад, який прийшов на зміну феодальному. Проблеми «революційної демократії», «індустріалізму», «капіталізму» виступають ключовими для всіх без винятку визначних мислителів даного періоду. З деяким спрощенням найцікавіші думки можна згрупувати за трьома напрямками.

Перший напрям об'єднує ті концепції, які в тій чи іншій формі висловлюють несприйняття нових порядків і прагнуть критикувати їх з позиції минулого. Найчастіше при цьому йдеться про позитивні сторони зруйнованого Великою французькою революцією «старого режиму», ідеалізацією феодально-дворянської старовини та досить гостре викриття негативних аспектів буржуазного суспільства. Даний напрям суспільно-політичної думки називають консерватизмом.

Найвпливовішими ідеологами консерватизму були Е. Берк (1729 - 1787), Л. Бертольд (1754 - 1840), Ж. де Местр (1753 - 1821). Вони негативно ставляться до революції як насильницького, брутального розриву з традиційними засадами народного життя, відстоюють принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри. Консерватори критикують соціальну філософію Просвітництва, принципи буржуазного права.

До другого напряму належить соціальна філософія лібералізму, патріархом якого вважають А. Сміта. Програмні засади лібералізму опрацювали І. Бентам, Д.Мілль, Б. Констано. Відстоюючи цінності буржуазного активізму та раціоналізму, ліберали захищають від критики консерваторів ідеологію Просвітництва. Будь-яку суспільну інституцію, доводить Бентам,слід оцінювати насамперед з погляду на те, чи сприяє вона збільшенню щастя людей, чи служить вона їм на користь.

Третя позиція пов'язана з критичним ставленням до буржуазного ладу, який утвердився внаслідок революційних подій, однак при цьому і «старий порядок» стає об'єктом засудження. Феодальному минулому і буржуазному сьогоденню тут протиставляють майбутній справедливий лад, який має бути побудований самими людьми. Це позиція представників утопічного соціалізму, помітне місце серед яких посідає А. де Сен-Сімон (1760 - 1825) вчитель і попередник О. Конта, якого іноді називають «хрещеним батьком соціології». Його концепція «індустріального суспільства» побудована на принципі протиставлення трудящих класів і класів «непрацюючих». З розвоєм індустрії повинно зростати значення організаційно-управлінського фактора в суспільному житті. Ідеалом суспільного устрою він вважав стан, коли влада над людьми поступиться місцем влад» над речами.