Вчення про суспільство у філософських та соціально-політичних концепціях Стародавнього Сходу

Спочатку соціально-політичні уявлення у стародавніх китайців, індусів, вавілонян, євреїв, персів мали спільний релігійно-міфологічний характер. У цілому тенденція відходу від первісного релігійно-міфологічного уявлення до більш чи менш раціонального погляду на світ взагалі, і держави зокрема, простежується у Стародавньому Сході в XI - VIII ст. до н.е. На ранніх етапах виникнення політичної думки стародавні мислителі лише вписували наявний суспільно-політичний устрій, не замислюючись над потребою його зміни чи вдосконалення. Перші спроби теоретичних пошуків «ідеального правління» зародилися на Стародавньому Сході, зокрема в Китаї.

Давньокитайський мислитель Конфуцій (551-479 до н.е.) зосередив свої політичні погляди довкола ідеї морального виховання правителів і підлеглих. Згідно з його вченням, держава - це велика сім'я, де імператор - суворий, але справедливий батько, а його піддані слухняні діти. Всі негаразди в суспільному житті він пояснював недосконалістю суспільної моралі, тому головною метою державної політики вважав виховання досконалої моралі. Найвищі вимоги він пред'являв до морального виховання правителів, висловлюючи думку про залежність від моральності правлячих моральність підданих, що зокрема втілилось в одному з висловів Конфуція: «Не роби відносно підлеглих того, чого не бажаєш собі».

Легісти. Виступили з обґрунтуванням таких ідей, як державна монополія в ряді галузей виробництва і торгівлі, кругова порука серед населення і чиновництва, систематичний контроль державою поведінки і настрою населення, екзаменаційна система заміщення посад у державному апараті. Легісти відкинули вчення Конфуція про державу як велику сім'ю. Вони розглядали державне правління як постійну війну між правителями і підданими. Таємничість намірів і дій правителя, обдурювання підданих тощо є, на їх думку, необхідними умовами політики як внутрішньої війни.

Загальна характеристика соціальних знань античного світу: Стародавньої Греції та Риму. Платон та його погляди на ідеальну державу

Вершиною суспільно-політичної думки стародавнього світу небезпідставно вважається антична політична думка. Антична цивілізація, культура древніх греків і римлян помітно вплинули на загальний процес становлення, розвиток європейської та світової культур. Для пізнання соціальних процесів античного суспільства має значення розповідна історія - історіографія. Заслуга представників цієї науки полягає в тому, що вони поставили питання про соціальний факт, використання аналізу документів, методів спостереження, опитування, вивчення фактів та умов, заклали перші принципи систематизації та класифікації емпіричного матеріалу, їх відбору й узагальнення. Мислителі античного світу не розглядали суспільство як особливе утворення, що розвивається за власними законами. Суспільне життя, історія мислились як складова космічного буття, його похідна частина. Вони розглядали суспільство, державу, індивідів як загальне ціле. Проте антична культура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвою пізнання природи і суспільства. Вони заклали основи європейської цивілізації.

Платон (427-347 до н.е.) (Аристокл - справжнє ім'я). Він спробував сформулювати найголовніші принципи і правила, орієнтовані на створення стабільного суспільного ладу. У своїй праці «Держава» він проводив думку про те, що основною ідеєю будь-якої держави є ідея справедливості, створення ідеального політичного ладу на чолі з вибраними мудрецями. Існування людини поза суспільно-політичним життям, за Платоном неможливе. У державі існують різні стани: мудрі правителі, сторожі і так званий третій стан (селяни, ремісники, торговці). Кожен стан повинен займатись тим, на що він здатний, досконало володіти своєю майстерністю. Одним із перших Платон звернувся до характеристики політичних форм демократії та олігархії, вважаючи їх недосконалими. Він намагався реалізувати свої ідеї в Сицилії (м. Сіракузи), але марно. У праці «Закони» він зобразив таку собі поліцейську державу, яка примушує людей бути щасливими проти їх волі. Він першим звернув увагу на існуючий зв'язок між веденням війн і соціальним ладом держави. Для ведення війн повинна існувати відокремлена група воїнів. Утворення монархії чи об'єднання племен, зміни політичного характеру він пояснював змінами способу життя, т.б. соціологічно. В його вченні неважко помітити витоки тоталітаризму, а також знайти розумні основи громадянськості й високого морального духу.