4. Мовні особливості офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль – це такий функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сфери офіційних ділових відносин – задовольняє потреби в документальному оформленні ділових відносин як між членами суспільства, так і державними установами та організаціями, фіксує різні акти суспільно-політичного та економічного життя. У зв’язку з широкою сферою застосування цього стилю і жанровий діапазон його досить широкий :

З утвердження статусу української мови як державної і проголошенням України незалежною самостіною державою, роль офіційно-ділового стилю зросла. Тепер його використовують у суспільному, громадському і державному житті країни.

Офіційно-діловий стиль функціонує переважно в писемній формі, це пов’язано з необхідністю документувати інформацію, надаючи їй правового значення за допомогою особливої побудови мови службових документів. Основними стильовими ознаками його є достовірність, точність, зрозумілість, стислість, вичерпність викладу змісту, нейтральній, коректний тон мовлення, послідовність та переконливість, стабільність, стійкість, висока стандартизація висловів, сувора регламентація тексту.

Тексти офіційно-ділового стилю, як і наукового, належать до інформаційного типу, тому в них:

• обов’язковими є чітко визначена структура тексту, встановлений обсяг основних частин, наявність стандартних висловів (у діловому спілкуванні прийнято користуватись готовими бланками);

• широко використовують суспільно-політичну і адміністративно-канцелярську термінологію (відрядження, протокол, наказ, вищезазначений, сторони, звіт, кредит, розпорядження, резолюція, план), номенклатурні найменування;

• обмежені синонімія, часті лексичні повтори; наявні складноскорочені слова, абревіатури;

• використовують тільки засоби сучасної української літературної мови;

• часто вживають віддієслівні іменники (виконання, засідання, опис, розподіл), інфінітиви (підготувати, піднести, обговорити), дієслова у формі теперішнього часу, безособові і наказові форми дієслів, дієприкметників і дієприслівників, відіменні прийменники (на основі, згідно з, за рахунок), складні сполучники (внаслідок того, що; у зв’язку з тим, що), а також стійкі словосполучення, що служать для зв’язку частин складного речення (на випадок, якщо; на тій підставі, що; таким чином, що; той факт, що);

• виклад стилістично нейтральний, однозначний, емоційно-експресивні мовні засоби відсутні;

• активно вживають кліше (порушити питання, подати пропозицію тощо);

• слабка індивідуалізація мовлення, що виявляється у відсутності займенниково-дієслівних форм 1-2 особи і частковості форм 3 особи в неозначено-особових конструкціях;

• широко використовують односкладні речення, зокрема безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові; речення, ускладнені відокремленими означеннями й обставинами, однорідними членами; простежується тенденція до вживання складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим;

• характер викладу розповідний, прямий порядок слів у реченні.

Таким чином, за традиційною класифікацією в українській мові виділяють п’ять стилів. Проте мова розвивається, і сьогодні вже можна говорити ще про деякі нові стилі. Напр., конфесійний, церемоніальний, інформаційний тощо.