МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

Українська мова

(за професійним спрямуванням)

для студентiв спеціальності «Правознавство»

Донецьк - 2010

УДК 811.161.2

ББК 81.2 Укр–923

У 45

Українська мова за професійним спрямуванням: для студентiв спеціальності 0601 «Правознавство»: навчальний посібник /Уклад.: В.І.Рогозіна, Г.П.Лукаш. – Донецьк: ДонНУ, 2010. – 130 с .

Містить рекомендації і практичні завдання, які допоможуть студентам вправно використовувати потрібні мовні конструкції з наукового і офіційно-ділового стилів української мови, правильно будувати речення, грамотно оформляти різні види документів.

Затверджено на засіданні кафедри української філології і культури (Протокол № 5 від 29 грудня 2009 р.)

©Рогозіна В.І., Лукаш Г.П.

© Донецький національний університет

Знати мову престижно, з цього розпочинається кар’єрне зростання особистості; мова – це суттєвий показник загальної культури і її велика перспектива

А.Андрущенко

ВСТУП

Вивчення історії, складу, функціонування української мови, типологічної специфіки правових текстів, закономірностей використання мовних засобів у юридичному тексті з урахуванням його функціонально-стилістичних особливостей створює необхідну науково-теоретичну базу для вирішення низки багатьох прикладних завдань у сфері правотворчості і правозастосування: лінгвістичного забезпечення законодавчої діяльності; комп’ютерної обробки юридичних текстів; підвищення якості юридичних документів; розв’язання численних мовно-термінологічних проблем у сучасному писемному та усному юридичному мовленні; забезпечення автентичності перекладу юридичних текстів та ін.

Ось чому введення у навчальні програми юридичних спеціальностей у вищих закладах освіти мовного курсу для майбутніх правників є надзвичайно важливим як в аспекті виконання актуальних суспільних і наукових завдань, так і підготовки висококваліфікованих, на рівні сучасних професійних вимог, спеціалістів.

Лінгвістична підготовка правника сьогодні – це досить складний за своїм предметом і змістом, послідовний і творчий навчальний процес. Курс “Української мови (за професійним спрямуванням)” створено з метою формування системи знань зі специфіки української професійної мови, фахової термінології як основи професійної мови та стилістики службових документів.

Вивчення курсу передбачає розв’язання таких завдань: розширення знань про українську мову як національну мову українського народу, виховання поваги до української літературної мови; вивчення теоретичних засад нормативності української літературної мови, вироблення навичок правильного використання різних мовних засобів залежно від сфери й мети.

Обсяг і зміст пропонованого посібника визначається специфікою викладання курсу української мови (за професійним спрямуванням) студентам заочної та прискореної форми навчання. Тут вміщено блок теоретичного матеріалу, комплекс вправ та завдань як репродуктивного, так і творчого рівня, зразки найпоширеніших документів із коротким коментарем до них.

Після опрацювання запропонованого матеріалу студент повинен знати:

• роль мови у суспільному житті, розрізняти поняття “національна мова”, “літературна мова”, “державна мова”;

• функціональні стилі української літературної мови, найважливіші риси, що визначанають науковий і офіційно-діловий стиль;

• основні норми орфоепії, орфографії, лексики, граматики;

• основи термінологічного апарату правничої сфери;

• види документів за класифікаційними ознаками, основні правила написання найпоширеніших документів, вимоги до тексту документів;

• особливості усного ділового мовлення;

• етичні норми і правила спілкування.

Уміти:

• давати визначення основних понять;

• визначати жанри наукового і офіційно-ділового стилів;

• правильно укладати найпоширеніші види документів;

• виявляти та пояснювати типові мовні явища у тексті;

• правильно вживати граматичні форми іменників, прикметників, займенників, числівників, дієприкметників тощо;

• орієнтуватись при спілкуванні в офіційних ситуаціях;

• правильно послуговуватися стійкими формулами спілкування.

Сучасна українська літературна мова

Сучасний стан літературної мови засвідчує наявність різних літературно-мовних традицій і практик. По-перше, це нашарування, що зактивізовані настроєм періоду незалежності – відродженням питомо національних відповідників: попри усі негаразди, автівка, гелікоптер, валіза, амбасада, летовище, світлина, часопис. По-друге, сучасний період позначений наслідковим функціонуванням лексичного запасу радянських часів, коли був особливо стимульований так званий процес злиття двох мов. Це шар лексики, який є найпоширенішим: довіреність, явка, відстрочка, угон та ін.

Конкретизуючи характеристику сучасного стану мови, вчені зазначають, що сучасне мовлення є результатом наявності таких чотирьох традицій і практики: 1) східноукраїнського варіанту мови; 2) західноукраїнського (галицького); 3) галицько-діаспорного; 4) посилення англоамериканських запозичень.

Констатуючи наявність у мові цих рис на даному етапі, варто зазначити перевагу однієї з них саме у практиці фахового мовлення. Це – традиція східноукраїнського варіанту, який має в активному вжитку значну кількість росіянізмів. Переважна більшість їх увійшла в ділове мовлення через відсутність належної кількості довідкових джерел з термінології, виданих українською мовою. Інша причина побутування ненормативних відповідників в українській мові – наслідок запозичення багатьох термінів через адаптацію в російській мові. Зрозуміло, що деформація національних основ мови призводить до побутування суржику, відставання мови від потреб життя.

Лексика – найменш консервативний елемент мовної системи. Якщо фонетична система, наприклад, залишилася в основному середньонаддніпрянською, то словниковий склад її поповнився й поповнюється лексемами з інших говорів, запозиченнями з чужих мов. Хоча і в фонетичній системі сьогодні відбуваються зміни. Зокрема, це поширення (але дуже повільне) звука [ґ]. Інші зміни пов’язані із ствердінням звука [р]. З часом можуть змінюватись наголоси, особливо у словах із подвійним наголосом (нестù – нéсти, везтù - вéзти). Лексичні норми, як і норми взагалі, відзначаються стабільністю, певною консервативністю, але їм притаманна й значна рухливість. Лексичну норму відображають і утверджують перш за все словники. Сучасна українська мова має у своєму розпорядженні „Словник української мови” в 11 томах (1971-1980), „Новий тлумачний словник української мови” у 4-х томах, перекладні словники, Орфографічні словники 90-х років, що відбили зміни у правописі. Названі і неназвані словники далекі від довершеності. Так, російське слово цепь як термін з галузі електрики українською мовою перекладається ланцюг, що не відповідає дійсності. Нормативним словосполученням є електричне коло, а не електричний ланцюг. В одному орфографічному словнику є Тібет, в іншому - Тибет, є Лейпціг і Лейпциг, у сто крат, у стократ і устократ. Жовтогарячий – разом, а червоно-гарячий – через дефіс всупереч правилу.

З огляду на звуження до критичної межі сфери вживання української мови з середини 60-х до другої половини 80-х років почастішали випадки відхилення від літературних норм як українського, так і російського мовлення. Груз, поставщик, получається, гонимий, ранимий, замислуватий – замість вантаж, постачальник, виходить, гнаний, вразливий, химерний (вигадливий). В усній формі офіційно-ділового й публіцистичного стилю виділяється частотою вживання група слів, що становлять собою непотрібні кальки російських лексем: багаточисельний, малочисельний – треба: численний, нечисленний; міроприємство (має бути захід); всезагальний (треба загальний), співпадати (збігатися), співставляти (зіставляти), слідуючий (наступний, перед переліком - такий), учбовий – навчальний, рахувати – вважати.

Сьогодні у сфері лексики відбуваються такі інноваційні процеси:

1) заміна слів. Ідуть пошуки української самобутності на всіх рівнях. У цей процес включилось багато розумних людей, які знають європейські мови, „чують” і відчувають свою мову, яким не байдужа її доля. Їхніми стараннями живіше зарухалися елементи такого складного організму, як мова. Так, медики замінили слово здравниця на оздоровниця (-оро- -ознака старослов’янізма). Є пропозиція замінити слово селище на містечко. Слово вуз виходить з активного вжитку. Натомість вживається ВНЗ, виш (вища школа). Зникають покручі із ступеньованими формами: щодня ви стаєте кращі (треба: кращими), м’якше меду (м’якша за мед), кращі з кращих (найкращі). Перевага віддається простій формі: найсуперечливіший, найсправжнісінький. Посилюється природня тенденція української мови до дієслівних форм. Наприклад, нормою є лише дієслівний спосіб позначення дії: замість складання списку термінів мовою оригіналу треба: складають список термінів.. Замість: Оцінювання ефективності процесу керування за такими параметрами треба: ефективність процесу керування оцінюють за такими параметрами...

Українське дієслово загалом багате своїми формами. Українські дієслова творяться від дуже різних основ. Є такі словотворчі форми, які становлять специфіку лише нашої мови, наприклад, утворення дієслова від форм вищого ступеня порівняння прикметника: густішати, довшати, подорожчати, старішати, полегшити. Унікальними є форми дієслів із пестливими суфіксами: їстоньки, спатоньки. Польська дослідниця проф. Діана Вєчорек, вивчаючи українське дієслово, виявила таке цікаве явище, як “одієсловлювання”, розуміючи під цим органічну здатність українців все бачити в динаміці, русі і передавати це дієсловом. Інтуїтивним поштовхом до студій над українським словом став для неї переклад українською мовою заголовка роману Я.Парандовського «Niebo w plomieniach». Ця іменна модель збережена в російському перекладі – «Небо в огнях». В українському варіанті – «Небо пломеніє»;

2) поява нових слів: сканер, принтер, пейджер, ксерокс, саміт, аудит, спікер, менеджер, брокер, караоке.

3) прихід нових слів на місце вже існуючих: мер – голова міста; мерія – міська рада; шоу – вистава; мас-медіа, медіа – засоби масової інформації; губернатор – керівник області. Так у нас же немає губерній! Але звучить „модно” і по-європейськи.

4) вживання метафоризованої лексики: воєнної – зустрічати в штики, дослужитися до високих чинів; спортивної – перегони, марафон, ринг, старт, фініш, раунд, рідше – економіки – політичні торги, торги за крісло спікера; „салонна” лексика – зустрічі „без краваток”, ефект парасольки; сплутати усі карти, витягти туза;

5) жаргонізація (територіальна та соціальна) та арготизація – поїхав дах, мати дах, пішов банячити (пити), гаплик (неприємність), ловити кайф, хворіти на люфу (браконьєрство), грачувати (заробляти автоузвозом), бомжувати, цофнутий (від cofniety w rozwoju - недорозвинений), прикол, кугут (провінціал), халява.

На основі попередніх численних жаргонів різних соціальних груп (лірників, ремісників, жебраків, лаборів) XIX-XX ст. сьогодні формується жаргон, який істотно впливає на сучасне розмовне мовлення. Лексичною підвалиною його стали: народнорозмовна та книжна українська мова; жаргонізована російська мова; іноземні мови (бас, басик, бойфренд, фейс, стріт, бренд, крейзі, дрінк, мані, мент - солдат, поліцейський).

В Україні чітко виділяються дві мовні стихії побутування жаргону: 1) західноукраїнський, тісно пов’язаний з польським, чеським та німецько-їдиш; 2) жаргон Центральної та Східної України, пов’язаний із відповідним кримінальним жаргоном російських міст та Сибіру. Важко не погодитись із словами Є.Марчука.“...Тепер все частіше “по фені ботають” телебачення і газети. Спробуйте провести експеримент – візьміть свіжі газети й полічіть, скільки слів кримінального жаргону ви там знайдете. Часом такою лексикою послуговуються й декотрі політики й навіть державні діячі. Відбувається геть немислима річ: злодії, бандити й інші шахраї, яких завжди зневажав народ, за допомогою представників творчої інтелігенції та влади намагаються стати респектабельними й імпозантними персонами в суспільстві. І що найсумніше, часто стають. Злочинний світ готовий іти на величезні видатки заради “промивання мізків населенню”, аби вбити в масову свідомість свою ідеологію. Адже коли йому вдасться прищепити свої закони до більшості суспільства (що значною мірою вже відбувається), шанси держави перемогти його практично зведуться нанівець”.

Основна одиниця повідомлення – живе людське слово, яке несе в собі не лише зміст і значення, а й духовну енергію, оскільки його носієм є людина як духовна істота.

Українська мова – не суха протокольна мова канцеляризмів і кальок, це жива мова, занурена у національну свідомість. Ми маємо свої закони сполучуваності слів, їх вимови та використання. Найбільше відкритий і вразливий до різних інформаційних втручань офіційно-діловий стиль. І сьогодні він містить багато лексичних калькованих конструкцій (обстановка хаосу замість атмосфера хаосу, у більшості випадків замість коротшого здебільшого, відволікати увагу замість відвертати увагу, навколишнє середовище замість довкілля, у випадку необхідності замість у разі потреби), синтаксичних кальок (не повинні входити в протиріччя замість не суперечити, приносимо вибачення замість просимо пробачення, перепрошуємо, вживати заходи замість вживати заходів) тощо. Такі помилки пояснюються психофізіологічними особливостями двомовних людей, які звикли до вживання російської мови і мимохіть переносять її риси в українську. Таку мовну практику, коли рідною є не російська, і не українська, а суржик як схрещення двох мов, але розвинений і збагачений в одному-двох поколіннях, останнім часом називають „креольською мовою”, хоча це поняття і не зовсім точно прикладається саме до нашого мовлення, бо мови у нас споріднені. „Говорити по-креольському – значить і думати теж „по-креольськи”: носити в голові калічну, закаламучену і неминуче зашорену картину світу”, – зауважила О.Забужко. „Відтак така суржико-калькована мова обволікає нас усіх і врешті чавить усе, що не в її вимірах”, – зазначає І.Фаріон і для прикладу наводить дещо із лексики і синтаксису Конституції нашої держави: існуючі – замість сучасні кордони; посадова особа як мертва калька російського должностное лицо замість урядовець; давати показання замість свідчити, забороняється (тобто забороняє себе) замість заборонено. „Як бачимо, написана Конституція так званою українською радянською мовою – мовою фіктивною, не зануреною в національну свідомість. Тому вона ніяка, в ній слово перестає бути Словом”, – робить висновок дослідниця.

В усіх цивілізованих країнах зразком правильного мовлення є мова дикторів. На жаль, розвиток українського телебачення і радіомовлення такого зразка не дає. З цього приводу А.Погрібний писав: “Прислухаймося, прошу, до мови багатьох радіоканалів, а особливо – телевізійних програм – і хіба не відчуємо спроб легалізації суржику й у ЗМІ, і в інших сферах нашого життя, про яке ті ЗМІ розповідають? Іноді ті спроби наче й непомітні – наприклад, ви чуєте: “більш широкий” (“более широкий”) замість простого українського “ширший” або “давайте працювати” (“давайте работать”) замість простої й органічної української форми “працюймо”. Подібні приклади – незчисленні”.

Таким чином, сучасна українська мова потребує уважного до себе ставлення. Пам’ятаючи про тенденції розвитку сучасної мови, вчені радять звертати увагу насамперед на природність її розвитку, на давні форми, властиві нашій мові.