3. 1. Анотація

Анотація – це коротка характеристика книги або іншого твору (статті, звіту, дисертації, фільму), подана у вигляді переліку основних тем, висвітлених у роботі.

За змістом і цільовим призначенням анотації поділяються на довідкові і рекомендаційні.

Довідкові анотації (описові, інформативні) характеризують тематику тексту, повідомляють будь-які відомості, але не дають критичної оцінки тексту. Рекомендаційні анотації характеризують текст і дають оцінку його придатності для певної категорії споживачів, з урахуванням їхньої підготовки, віку та інших особливостей.

Анотація на книгу носить довідковий характер і, як правило, містить вказівку, на кого вона розрахована.

Анотація на статтю складається як текст описового характеру. У ній не зазначається адресат.

За повнотою висвітлення змісту і читацького призначення анотації поділяються на загальні та спеціалізовані. Загальні анотації характеризують документ у цілому і розраховані на широке коло користувачів. Спеціалізовані анотації характеризують документ лише у певних аспектах і розраховані на вузьке коло спеціалістів.

Анотація через свою надмірну скороченість не передбачає цитування, у ній не використовуються смислові фрагменти оригіналу, основний зміст першоджерела передається „своїми словами”. Особливістю анотації є використання в ній мовних оцінних кліше. Анотація, як правило, складається з простих речень.

Мета анотації – допомогти читачеві швидко ознайомитися із змістом книги.

Навчитися писати анотацію – значить навчитися вибирати з наукового тексту найголовніше й викладати це в максимально стислій формі.

Структурно анотація складається з трьох частин: перша дає відповідь на запитання „Про що?”, тобто визначається тема роботи, друга – на запитання „Як цю тему розкриває автор?” і третя – „Для кого?” або „Які висновки?”.

Під час укладання анотації необхідно керуватися такими правилами: а) анотація починається бібліографічним описом; б) не користуватися малоінформативними фразами типу: „у статті автора мова йде про...”, „у даній статті розглядається...”, „ автор викладає свою точку зору на...”; в) анотації краще починати зворотним дієсловом, коротким прикметником або пасивним дієприкметником, орієнтуючись на пропонований список:

Аналізується	Наведено	Формулюється
Досліджується	Представлено	Виявлено
Обґрунтовується	Проаналізовано	Тлумачиться
Обговорюється	Прокоментовано	Висловлюється (думка про)
Описується	Розроблено	Проводиться (аналіз)
Визначається	Виділено	Простежується
Пропонується	Характеризується (дана характеристика)	Зроблено (здійснено) огляд
Наводиться	Здійснена спроба	Класифіковано
Розглядається	Інтерпретується	Повідомляється та ін.

г) після анотації на наукову статтю подаються ключові слова. Ключовими словами повинні бути іменники, не однослівні терміни, стійкі словосполучення-терміни.

Наприклад:

Кравченко В.В. Конституційне право України: навчальний посібник / В.В.Кравченко. – Вид. 3-тє, виправл. та доповн. – К. : Атіка, 2004. – 512 с.

Пропонований навчальний посібник підготовлено^* відповідно до програми курсу «Конституційне право України» для вищих юридичних закладів освіти і юридичних факультетів. Викладено основи конституційної доктрини, розглянуто засади конституційного ладу України, зроблено акцент на пріоритет прав і свобод людини і громадянина, аналізується нове виборче законодавство України. У контексті перспектив конституційної реформи досліджуються конституційний статус органів державної влади та конституційні засади місцевого самоврядування.

З урахуванням нового конституційного законодавства та досягнень юридичної науки дається тлумачення основних понять і термінів конституційного права.

Для студентів, аспірантів і викладачів вищих юридичних закладів освіти, всіх тих, хто цікавиться проблемами конституційно-правового розвитку України.