4. Загальні закономірності управління. Загальні принципи менеджменту

4.1. Закономірності управління.

4.2. Поняття принципу управління.

4.3. Принципи наукового управління Ф.Тейлора.

4.4. Принципи організації виробництва Г. Форда.

4.5. Принципи адміністративного управління А.Файоля.

4.6. Принципи продуктивності Г.Емерсона.

4.7. Сучасні принципи менеджменту та їх характеристика.

4.1. Закономірності управління

Управління є специфічним видом трудової діяльності людини, яке підпорядковується своїм специфічним законам і закономірно­стям.

Категорії «закон» та «закономірність» відносяться до однієї гру­пи. Як і закони, закономірності встановлюють загальні, суттєві та необхідні зв'язки між явищами, що вивчаються. Різниця, що трап­ляється у використанні категорій «закон» та «закономірність», по­яснюється характером і рівнем розвитку науки. В теорії управлін­ня закономірність розглядають як первісне формування закону на початку його теоретичного осмислення та дослідження. Виявлен­ня та строге формулювання об'єктивних закономірностей у теорії управління можливі та необхідні. Це пояснюється особливостями розвитку самої теорії управління від простого опису явищ до їх по­яснення та передбачення та практикою управління.

Закономірності управління займають центральну ланку вітчиз­няної теорії управління. На відміну від емпіричного підходу, нау­ковий підхід до управління ґрунтується на врахуванні потреб об'єк­тивних закономірностей його розвитку.

Це дає змогу:

1) проводити глибокий науковий аналіз системи управління, об'єктивно оцінювати її стан;

2) повною мірою враховувати фактор часу під час удосконален­ня управління та рівень розвитку об'єкта управління;

3) враховувати суб'єктивні фактори управління, відокремити їх від об'єктивних факторів та встановити найбільш раціональне співвідношення науки й мистецтва управління;

4) здійснити системний підхід до управління та його комплек­сного удосконалення.

Без знань об'єктивних закономірностей управління цей підхід реалізувати неможливо.

Закономірність «єдність системи управління виробництвом» оз­начає стійкість внутрішніх зв'язків системи під час зміни стану зов­нішнього середовища. Єдність соціально-економічної системи — одна з найважливіших її характеристик. Вона відображає такий зв'язок між елементами системи, які тривалий час зберігають її цілісність під час зміни стану соціально-економічної системи.

На практиці найбільше значення мають такі форми прояву цієї закономірності:

— єдність принципів управління всіх ланок і ступенів системи управління;

— єдність організаційних форм системи управління, що проявляються в необхідній уніфікованості (типізації) її структурних характеристик, функціонального розподілу управлінської праці і т.ін. Інакше кажучи, це погодженість організаційних форм систем управління за різними її ступенями та ланками;

— єдність основних функцій управління, яке міститься в тісному зв'язку функцій планування і організації, планування й контролю;

— єдність методів управління, що використовуються для рішень різних проблем розвитку виробництва, які проявляються у взаємній погодженості застосованих економічних, організа­ційних, соціально-психологічних методів управління;

— єдність процесу управління, яка проявляється у безперерв­ності та ритмічності, злагодженості всіх його операцій, стадій, етапів;

— єдність системи управління, яка проявляється в єдиних ви­могах до керівників та інших працівників.

Єдність системи управління виробництва не встановлюється автоматично і проявляється не тільки при формуванні системи управління. Вона свідомо формується та підтримується. Порушен­ня єдності системи може виявитися або у фактичній втраті об'єк­тивно необхідної самостійності та визначеної відокремленості будь-якої виробничої ланки народного господарства, чи, навпаки, у зайвій її відокремленості, що призведе до протистояння цілого й частки.

Закономірність «пропорційність виробництва й управління». Пропорційність, необхідна як у народному господарстві в ціло­му, так і на виробництві. Пропорційність визначається як спів­відношення розвитку основного та допоміжного виробництва, а також і тим, наскільки повно обслуговується нове виробництво, щоб із мінімальними затратами надати необхідну суспільну про­дукцію.

Пропорційність основного та допоміжного виробництва зу­мовлена їх технічним рівнем. Наприклад, недостатня механізація допоміжного виробництва сприяє подорожчанню продукції, пере­шкоджає скороченню витрат на обслуговування основного вироб­ництва.

Пропорційність, важлива і в середині основного виробництва, між його ділянками. Для нормальної роботи підприємства необхід­не чітке співвідношення потужності цехів. Наприклад, потужність заготівельного цеху повинна бути більше потужності обробного цеху, який повинен мати більшу потужність, ніж складальний цех. Порушення цього призведе до прояву диспропорцій потужностей цехів, порушення ритму всього виробництва.

Якщо неправильно організовано виробництво й система управ­ління, процес управління зводиться до ліквідації диспропорцій, які через деякий час з'являться знову. Це призводить до зростання уп­равлінського апарату, який займається оперативним управлінням, регулюванням виробництва на шкоду розробці перспективних пи­тань.

Пропорційність повинна бути також між професіями, кваліфі­каціями робітників у середині професійних груп тощо.

Пропорційність як закономірність управління стосується й уп­равляючої системи, її слід враховувати при формуванні та при вдос­коналенні управляючої системи. Від того, наскільки раціонально будуть організовані служби управління, багато в чому залежить оперативність та ефективність управління.

Пропорційність повинна бути підґрунтям усього господарсько­го організму як системи у вигляді раціонального співвідношення між системами управляючою та тією, якою управляють, щоб забез­печити найбільш ефективну роботу.

Закономірність «централізація й децентралізація управління». Оптимальне співвідношення централізації й децентралізації озна­чає необхідність розподілу завдань, функцій та повноважень (прав і відповідальності за рівнем ієрархії управління). При цьому слід пам'ятати, що сума прав в управлінні — величина достатньо постій­на: скільки додалося повноважень на місцях, стільки віднялося їх у центру. Інакше кажучи, в боротьбі за владу перемога одного зав­жди означає поразку другого.

Централізоване управління являє собою такий устрій системи та організацію її функціонування, при яких існує безперервна, по­стійно діюча, стала підпорядкованість кожної ланки системи суб'єкта управління. Це виявляється в потребі обов'язкової погодженості управлінських рішень, зміст яких визначається єдиними цілями розвитку системи.

В системі управління кожна ланка має свої умови функціону­вання, свої специфічні інтереси. Враховувати їх в управлінні мож­ливо тільки наданням прав самостійно вирішувати ті чи інші про­блеми, тобто деякої децентралізації управління.

Відповідно цієї закономірності не можна вважати поганим або добрим високо централізоване або децентралізоване управління. Для кожного етапу розвитку виробництва повинен бути свій оп­тимальний рівень централізації.

Головний зміст закономірності зміни рівня централізації зна­ходить своє відображення при розподілі управління за ієрархією системи управління. У формальному відношенні це, насамперед, розподіл повноважень за вертикаллю системи управління та деле­гування повноважень у процесі управління.

Чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижча схо­динка, для якої воно призначене, тим вищий рівень централізації виробництва.

Закономірність «співвідношенність та адекватність систем управляючої та тієї, якою управляють». Під співвідношенністю слід розуміти відповідність управляючої системи тій, якою управляють. Співвідношення суб'єкта та об'єкта управління змінюється під впливом різних чинників. Найважливішими з них є організаційні та економічні. Вони проявляються у збільшенні вартості управлін­ня. Ця тенденція відображає підвищення технічного рівня управ­ління на основі використання дорогих технічних засобів управ­ління (наприклад, дорогі комп'ютерні технології і т.ін.). Вартість управління підвищується також за рахунок нових потреб, які ви­суває сучасне виробництво. Якщо нещодавно управління здій­снювалося кадрами з вищою загальнотехнічною освітою, то зараз необхідні кадри зі спеціальною підготовкою. Управління стало професією, якої необхідно навчати. Це потребує додаткових вит­рат на управління.