8 Товарні нафтопродукти

8.1 Технологічна класифікація нафт

Нафти різних родовищ відрізняються одна від іншої за хімічним, фракційним складом і фізико-хімічним складом. У зв’язку з тим, що саме властивості нафти визначають напрям і умови її переробки, впливають на якість одержуваних нафтопродуктів, доцільно об’єднати нафти різного походження за певними ознаками, тобто розробити таку класифікацію. Нафти, яка відображала б їх хімічну природу і визначала можливі напрямки їх переробки. Існують різні класифікації нафт за геохімічними походженням, з фізико-хімічними властивостями, за фракційним і хімічним складом, що визначає напрями їх переробки і можливості одержання тих або інших нафтопродуктів. Найбільш розповсюдженою є технологічна класифікація нафт.

В основу технологічної класифікації покладені ознаки, які мають значення для транспорту, переробки або одержання заданого асортименту продуктів. Класифікацію нафт за технологічними ознаками дозволяє, з врахування фізико-хімічних властивостей нафти і її фракцій, визначити варіант технологічної схеми переробки конкретної нафти.

Технологічна класифікація розповсюджується на нафти, які використовуються ля виробництва моторних палив і олив. За даною класифікацією враховується вміст сірки в нафті і нафтопродуктах, потенціальний вміст фракцій, які википають до 350 °С, потенціальний вміст і якість базових олив, вміст твердих парафінів в нафті і можливість одержання реактивних, дизельних зимових або літніх палив і дистилятних базових олив депарафінізацією або без неї (таблиця 8.1)

За вмістом сірки нафти діляться на три класи. Якщо одне або усі дистилятні палива, які одержують із малосірчастої нафти, містять сірку менше 0,1 – 0,2 % мас., то ця нафта повинна бути віднесена до нафт першого класу. Нафти, які містять 0,51 – 2,0 % мас. сірки відносяться до другого класу. Але і в цьому випадку враховується вміст сірки у продуктах: якщо у всіх дистилятних паливах із даної нафти кількість сірки не перевищує норм, встановлених для палив із малосірчаної нафти, то ця нафта повинна бути віднесена до складу 1, тобто до малосірчаної. У випадку, якщо при такій же кількості сірки в нафті (0,51 – 2,0 % мас.) одне або усі палива містять сірки більше, ніж вказано в нормах для сірчаної нафти, то ця нафта повинна бути віднесена до третього класу, тобто високосірчаної нафти. По аналогії визначаються і високосірчані нафти, які містять більше 2,0 % мас. сірки.

Залежно від вмісту парафіну в нафті і можливості одержання з них палива для реактивних двигунів, зимових або літніх дизельних палив і дистилятних базових олив без депарафінізації або з її використанням, нафти поділяються на три види: П₁, П₂, П₃ (табл. 8.1).

П₁ – малопарафінові нафти, які містять не більше 1,5 % мас. парафіну (з температурою плавлення 50°С), і при умові, що з нафт без депарафінізації можуть бути одержані палива для реактивних двигунів з температурою початку криста-лізації не вище -60 °С, зимові дизельні палива (240- 350 °С) з температурою застигання не вище -45 °С і дистилятні базові оливи певного рівня кінематичної в’язкості при 50 °С з температурою застигання для олив з в’язкістю від 8 до 14 мм²/с - -30°С, з в’язкістю від 14 до 23 мм²/с - -15 °С, з в’язкістю від 23 до 52 мм²/с – -10 °С.

П₂ – парафінові нафти, які містять від 1,51 до 6,0 % мас. парафіну і при умові, що з нафти без депарафінізації можуть бути одержані палива для реактивних двигунів з температурою початку кристалізації не вище -60 °С і дизельне літнє паливо (фракція 240-350 °С) з температурою застигання не вище -10 °С, а дистилятні базові оливи – з депарафінізацією.

П₃ – високопарафінові нафти, які містять більше 6,0 % мас. парафіну і при умові, що з нафти не може бути одержано без депарафінізації дизельне паливо.

Якщо з нафти, попередньо віднесеної до виду П₁, не може бути одержаний хоча би один із вказаних нафтопродуктів без депарафінізації, то ця нафта повинна бути віднесена до нафт виду П₂. У тому випадку, коли з нафти, попередньо віднесеної до виду П₂, може бути одержане дизельне паливо без депарафінізації, то ця нафта повинна бути віднесена до нафт виду П₁.

Залежно від виходу фракцій, які википають до темпера-тури 350 °С, нафти поділяються на три типи: Т₁ (≥ 55 %), Т₂ (45,0 – 54,9 %) і Т₃ (< 45 %), а залежно від сумарного вмісту дистилятних і залишкових базових олив – на чотири групи: М₁ (> 25 %), М₂ (15 – 24,9 %), М₃ (15 – 24,9 на нафту і 30 – 45 % на мазут), М₄ (< 15 %). За величиною індексу в’язкості базових олив класифікацією передбачено підгрупи нафт: І₁ (> 95 %), І₂ (90 – 95 %), І₃ (85 – 89,9 %), І₄ (< 85 %)

Поєднання позначень класу, типу, групи, підгрупи і виду складає шифр технологічної характеристики нафт. Шифр нафти є як би технологічним паспортом, який визначає напрям її переробки (на палива або оливи, для одержання парафінів і т.д.). Набір технологічних процесів (необхідність включення гідрогенізацій них процесів або установок депарафінізації) і якість кінцевих продуктів.