- •1.Поняття і сутність менеджменту. Організація як об’єкт управління.
- •2. Виникнення науки про менеджмент та напрямки еволюції управлінської думки.
- •6.Соціальна філософія менеджменту Мері Фоллет.
- •9. Вклад вітчизняних вчених та практиків у прогресе науки управління.
- •11. Система менеджменту організації
- •12. Організація як об'єкт управління. Необхідність та передумови формування інституту організації у суспільстві.
- •13.Організація як відкрита система. Принципи системного підходу до організації управління. 13. Організація як відкрита система. Принципи системного підходу до організації управління.
- •15.Зовнішнє та внутрішнє середовище організації
- •12. Організація як об'єкт управління. Необхідність та передумови формування інституту організації у суспільстві.
- •13.Організація як відкрита система. Принципи системного підходу до організації управління. 13. Організація як відкрита система. Принципи системного підходу до організації управління.
- •15.Зовнішнє та внутрішнє середовище організації
- •19. Загальна характеристика и класифікація функцій менеджменту.
- •20. Поняття організаційної структури управління виробництвом і фактори, що її визначають
- •21. Організаційні структури, принципи їхньої побудови
- •22. Типи організаційних структур.
- •23. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації. Головні форми проектування організацій
- •24. Типи організацій щодо взаємодії з людиною: корпоративна та індивідуалістська організації.
- •26. Принципи формування організаційних структур управління виробництвом.
- •27.Типи організаційних структур: лінійний, функціональний, комбінований.
- •28.Процес формування структури управління. Проблеми пов'язані з невідповідністю структури управління операційним або виробничим процесам організації
- •29.Особливості концепції адаптивних стратегій організації Раймонда Майлса та Чарльза Сноу.
- •30. Оцінка та аналіз організаційних структур управління
- •31.Вплив ситуаційних чинників на проектув організ. Головні форми проектування організацій.
- •37.Види планування та їх взаємозв'язок. Складові процесу стратегічного планування.
- •48.Методологія планування. Організаційні рівні планування.
- •50.Тактичне планування, основні задачі і прийоми.
- •51.Оперативное планирование, меты, задачи, методы.
- •52. Барєри на шляху планування. Плани, програми і прогнози в системі планування діяльності організації.
- •53. Система стратегiчних, тактичних, оперативних планiв.
- •54.Моделі стратегічного планування
- •55. Стратегічне планування в менеджменті. Мета та загальна характеристика.
- •57. Процес формування стратегічногоплану.Основні етапи.
- •58. Підходи до формування стратегічного плану. Планування від «досягнутого», оптимальне та адаптивне планування.
- •59. Сутність та значення інформації
- •60. Класифікація інформації. Носії інформації.
- •61. Комунікаційний процес. Форми комунікацій в організаціях.
- •62. Використаня інформаційних технологій в управлінні організацією
- •63 Система комунікацій як основний інструмент сучасного менеджера.
- •64. Основні види та форми спілкування менеджерів.
- •65. Методы распространения информации о деятельности организации.
- •66.Неформальні комунікації в організації
- •67. Управлінські рішення, та вимоги, що до них подаються.
- •68. Класифікація управлінських рішень
- •69. Етапи процесу прийняття раціональних рішень. Фактори, що впливають на процес прийняття рішень.
- •79. Поняття про моделі іметоди прийняття управлінських рішень
- •80.Необхідність моделювання. Моделювання , як складова частина наукового пiдходу до прийняття рiшення.
- •82. Типи моделей: фізична, аналогова, математична
- •83. Основні моделі застосування в менеджменті: теорія ігор, теорія черг, модель керування запасами, моделі лінійного програмування, імітаційні моделі, економічний аналіз
- •85. Современные методы и модели принятия рациональных и стратегических управленческих решений.
- •87. Феномен влади в менеджменті
- •88. Поняття балансу влади. Класифікація форм влади.
- •89. Основні підходи до вивчення сутності лідерства
- •90. Модель управлінської сітки Блейка і Моутона
- •92. Ситуационная модель Фидлера.
- •95. Ситуацiйна модель використання стилiв керiвництва для прийняття рiшень керiвником Врума та ф. Йеттона
- •96. Поняття керівництва і лідерства в менеджменті: подібність і розбіжності.
- •97. Підхід до керівництва на засадах попарних вертикальних зв`язків Гріна.
- •99. Формальне і неформальне лідерство.
- •100. Стили руководства. Понятие о стилях руководства.
- •101. Вплив на діяльність організації стилю керівництва окремих керівників в масштабах всієї організації та окремих підрозділів.
- •102. Проблеми пошуку найефективнішого стилю
- •103. Понятие карьеры и сферы ее реализации
- •106. Концепція перетворюючого лідерства або лідерство для змін
- •107. Конфлікти у сучасному менеджменті: моделі та концепції
- •108. Структура конфликта и основные формы поведения в конфликтной ситуации.
- •109. Стадии конфликта: возникновение, предконфликтное положение, стадия снятия или разрешения конфликта
- •110. Структурні методи вирішення конфліктів.
- •111. Понятие стресса. Причины стресса.
- •112. Рекомендації керівника щодо підвищення продуктивності праці та зниження стресу
- •113. Сучасні підходи до управління конфліктними ситуаціями
- •114. Поява опору у вигляді: страйку, саботажу та ін. Прояви невдоволення колективу
- •116. Практика передових компаній світу в управлінні конфліктами та опором.
- •117. Поняття і сутність методів управління організаціями
- •118. Класифікація методів управління
- •2. Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління
- •3 Соціально-психологічні методи управління
- •4 Правові методи управління.
- •5 Ідеологічні методи управління
- •120. Значення новаторства, інноваційних процесів
- •121. Управління в умовах різних культур
- •122. Технократизм та формалізм організаційної управлінської структури
- •1.Поняття і сутність менеджменту. Організація як об’єкт управління.
- •20. Поняття організаційної структури управління виробництвом і фактори, що її визначають
79. Поняття про моделі іметоди прийняття управлінських рішень
Технологія прийняття рішень передбачає певну послідовність управлінських операцій і процедур. Це діагностика проблеми; визначення можливих способів її розв'язання; оцінювання варіантів; вибір найвигіднішого варіанта.
1. Методи вивчення проблеми (діагностування). Передбачає застосування методів, що дають змогу достовірно і повно описати проблему і виявити чинники, що призвели до неї. Важливе місце належить методам накопичення, оброблення та аналізу інформації, факторного аналізу, порівняння, аналогії тощо. Вибір методів залежить від характеру та змісту проблеми, термінів і коштів, виділених для її вивчення. Зокрема, значного поширення набули дві групи методів: методи економічного аналізу та прогнозування, їх застосовують з метою об'єктивного оцінювання поточного стану фірми і передбачення «що буде далі, якщо нічого не змінювати». Ці методи опираються на статистичний матеріал минулих періодів у певній сфері діяльності.
2. Методи економічного аналізу. Ґрунтуються на вивченні аналітичних залежностей, що визначають співвідношення між умовами і результатами вирішення задачі, поданих у вигляді формул, графіків, діаграм (наприклад, залежність між ціною на товар та попитом на нього; залежність рівня продуктивності праці від кваліфікації персоналу або рівня оплати праці тощо).
Розрізняють кілька способів та прийомів економічного аналізу.
Метод абсолютних, відносних та середніх величин. Аналіз показників, економічних явищ, процесів, ситуацій починається з визначення абсолютних величин. їх використовують як базу для розрахунку середніх та відносних величин.
Метод порівняння. Ґрунтується на зіставленні явищ, виділенні в них спільного та відмінного
Метод групувань. Дає змогу виявити і вивчити взаємозв'язки та взаємозалежності різних економічних явищ, найбільш суттєві фактори, закономірності і тенденції, що властиві цим явищам.
Індексний метод.Метод застосовують для дослідження складних явищ, окремі компоненти яких не вимірювані. Він дає змогу розкласти за факторами відносні та абсолютні відхилення узагальнюючого показника, виявити вплив на досліджуваний показник різних факторів.
Балансовий метод. Використовують за існування балансової узгодженості між показниками; у факторному аналізі — для перевірки правильності визначення впливу факторів на результативний показник.
Методи прогнозування. Передбачають використання накопиченого досвіду, поточних припущень щодо визначення перспектив організації. їх поділяють на кількісні та якісні.
Кількісні методи прогнозування. Застосовують, коли діяльність організації в минулому мала певну тенденцію, яку можна розвинути у майбутньому, і коли наявної інформації достатньо для виявлення статистично достовірних тенденцій або залежностей. До цих методів, зокрема, належать аналіз часових рядів та казуальне моделювання.
— аналіз часових рядів — заснований на припущенні, що події, які відбулись у минулому, дають можливість прогнозувати події у майбутньому.;
— казуальне (причинно-наслідкове) моделювання — прогнозування того, що відбудеться в подібних ситуаціях у майбутньому через дослідження статистичної залежності між досліджуваним фактором та іншими змінними.
Якісні методи прогнозування. Передбачають прогнозування майбутнього експертами:
— думка журі — поєднання та узагальнення думок експертів у релевантних (англ. relevant — доречний, істотний) сферах;
— спільна думка працівників збуту — досвідчені торгові агенти вміють передбачати майбутній попит, оскільки тісно співпрацюють зі споживачами;
— модель очікування споживачів — базується на результатах опитування клієнтів організації щодо майбутніх потреб, нових вимог. [4]
Евристичні методи. Це сукупність логічних прийомів, методичних правил дослідження, пошуку істини, способів реалізації творчого потенціалу особистості. Ці методи активізують та інтегрують мислення, знання, ерудицію, творчі начала, фантазію особистості, тому їх називають активізуючими. Вони можуть бути індивідуальними або груповими.
Індивідуальні евристичні методи. До них відносять методи ключових запитань, інверсії, ідеалізації, вільних асоціацій, морфологічного аналізу тощо.
Метод ключових запитань. Доцільно застосовувати для накопичення додаткової інформації в умовах проблемної ситуації. Вони підказують напрям пошуку та шляхи розв'язання проблеми.
Метод інверсій. Передбачає використання нестандартних підходів до вирішення нової проблеми. Наприклад, подивитись на функції об'єкта з іншого боку, перевернути об'єкт «догори ногами» тощо. Прийом інверсії (зворотного руху) широко використовують на практиці. Що таке конвеєр, винайдений Г. Фордом? Це коли об'єкт праці рухається до робітника, а не навпаки.
Метод ідеалізації. Ґрунтується на уявленні про ідеальний спосіб розв'язання проблеми.
Метод вільних асоціацій. Використовується, коли проблема не може бути вирішена в межах існуючого переліку рішень. У цьому разі слід її пере формулювати.
Метод морфологічного аналізу. Це метод психологічної активізації творчого процесу. Його сутність полягає в об'єднанні в систему методів виявлення, підрахунку і класифікації всіх обраних варіантів певної функції досліджуваного об'єкта.
Групові евристичні методи: «розумова атака», «конференція ідей», метод Дельфи та ін.
Метод «розумової атаки». Полягає у наданні кожному учасникові права подавати найрізноманітніші ідеї вирішення проблеми, незалежно від їх обґрунтованості та здійснимості. Всі пропозиції фіксують без їх критики. Аналіз та оцінювання здійснюють по завершенні генерування ідей за критеріями та обмеженнями, що влаштовують організацію.
Метод «конференції ідей». Відрізняється від методу «розумової атаки» тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки чи коментарю: існує думка, що така критика допоможе поліпшити ідею.
Експертні методи. В їх основі — системність і цілісність знань експертів щодо проблеми, явища, яке досліджують. Експертні оцінки розглядаються як особливий вид кількісних і якісних характеристик окремих сторін соціально-економічних і психологічних явищ і процесів. Визначаються на основі індивідуальних або колективних суджень, висловлених експертами.
Метод номінальної групової техніки. Побудований за принципом обмеження міжособистісних комунікацій; усі члени групи на початковому етапі свої думки щодо способу розв'язання проблеми викладають письмово. Відтак кожен учасник доповідає про суть свого проекту, після чого запропоновані варіанти оцінюються усіма (також письмово) методом ранжирування. Ідею, що отримала найвищу оцінку, приймають за основу рішення.
Метод Дельфи. Використовують за умови, коли групу експертів неможливо зібрати разом. Це багаторівнева процедура анкетування з повідомленням результатів кожного туру учасникам, що працюють окремо один від одного. Експертам пропонують питання і формулювання відповідей без аргументації. Наприклад, у відповідях можуть бути числові оцінки параметрів. Отримані оцінки обробляють з метою одержання середньої і крайньої оцінок. Експертам повідомляють результати першого туру, вказуючи оцінки кожного. За відхилення оцінки від середнього значення експерт її аргументує.
Логіко-формалізовані методи прийняття рішень. Найчастіше їх використовують для обґрунтування рішень, пов'язаних з інвестуванням коштів у певний проект, що може мати різні альтернативи технічного чи організаційного вирішення. До них належать метод побудови «дерева рішень», платіжна матриця, аналіз чутливості, метод Монте-Карло та ін. [10]
Метод побудови «дерева рішень». Ефективний для типових управлінських завдань, коли відомі умови реалізації та прогнозні результати. Дає змогу охопити всі можливі варіанти вирішення проблеми. Його доцільно поєднувати з експертними методами, оскільки деякі його етапи потребують оцінювання фахівцями у відповідних галузях. В основі методу — модель процесу, що може розгалужуватися залежно від умов реалізації
Метод Монте-Карло. Це метод імітаційного моделювання. Сутність його полягає у поєднанні аналізу чутливості та ймовірності розподілу факторів моделі. ЕОМ генерує множину можливих комбінацій факторів з урахуванням їх імовірного розподілу. Кожна комбінація приймається як значення ЧТВ, і в сукупності керівник отримує імовірний розподіл результатів проекту.
4. Теоретико-ігрові методи. Дають змогу дещо спростити картину зовнішнього середовища. До них, зокрема, відносять теорію ігор, метод сценаріїв, моделі «чорної дошки».
Теорія ігор. Використовується для знаходження оптимального рішення деяких ігрових завдань (наприклад, прогнозування реакції конкурентів на зміну цін, пропозиції додаткового обслуговування, модифікацію старої і освоєння нової продукції тощо). Передбачається, що гра складається з ходів, які виконуються гравцями почергово або одночасно. Сукупність ходів гравців від початку і до закінчення гри називають партією. У таких іграх використовують принцип «мінімаксу» — отримання максимуму з того мінімуму, який залишає супернику антагоністично налаштований супротивник. Завданням гри є розроблення рекомендацій для раціональних дій учасників конфлікту.
Метод сценаріїв. Використовують при обґрунтуванні багатоходових складних управлінських рішень. Передбачає прогноз розвитку подій за трьома сценаріями: оптимістичним, песимістичним і найвірогіднішим. Усі сценарії обґрунтовуються за їх наслідками. Обмеженістю методу є вивчення лише декількох варіантів розвитку подій.
Моделі «чорної дошки». Базуються на регламентації процесу обговорення альтернатив, поступовому обґрунтуванні рішення з урахуванням постійної зміни інформації з даної проблеми та відображення цього на умовній «дошці» для всіх учасників, що беруть участь у підготовці рішення. Спеціалісти з менеджменту вважають, що ця модель розвивається насамперед завдяки впровадженню ефективних засобів оброблення та колективного використання даних, використання мультимедійних документів у режимі відеоконференцій.
Методи оцінювання варіантів рішення. Передбачають формування критеріїв вибору, за якими здійснюватиметься оцінювання запропонованих проектів.
Методи реалізації рішення. Використовують після прийняття та схвалення рішення.
менеджери повинні добре знати переваги та недоліки різних методів прийняття рішень, вміти комбінувати їх, виділяти типові управлінські завдання і застосовувати при їх вирішенні структуровані методи прийняття рішень, а також збагачувати арсенал методів власними розробками.
Модель це представлення об'єкта чи системи ідеї в деякій формі відмінної від самої цілісності. Вона є спрощеним зображенням конкретної життєвої (управлінської) ситуації. Іншими словами, у моделях певним чином відображаються реальні події, обставини і т.д.
Основні моделі прийняття управлінських рішень класична модель;поведінкова модель;ірраціональна модель.
Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.
Основні характеристики класичної моделі - особа, яка приймає рішення: має чітку мету прийняття рішення;має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;має повну інформацію щодо можливих альтернатив і їх наслідків;має раціональну систему упорядкування переваг за ступенем їх важливості;завжди має на меті максимізацію результату діяльності організації.
Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними.
Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають численні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.
Характеристики поведінкової моделі - особа, яка приймає рішення: не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення; не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив; не здатна (не схильна) передбачити наслідки можливих альтернатив.
Враховуючи ці характеристики Г. Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі: 1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте); 2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г. Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”.
Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню; б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу; в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади для нав’язування свого рішення.