Практична мікробіологія - Климнюк С. І. - 2004

і суглобів, частіше зустрічається у дітей і підлітків, що проживають у країнах із вологимтропічнимкліматом. ЗбудникомхворобиєTreponеma pertenue, яказасвоїми морфологічними, тинкторіальними і культуральними властивостями подібна до блідої трепонеми.

Матеріалом для лабораторної діагностики фрамбезії служать виділення або біоптати з папул і папілом (фрамбезидів), а також пунктати лімфатичних вузлів, які досліджують методом надавленої краплі в темному полі зору. У свіжих папулах за цим методом трепонеми фрамбезії виявляють у 80-100 % випадків. Однак відрізнити їх від блідої трепонеми в темному полі зору, а також за допомогою сріблення чи інших методів забарвлення практично неможливо. На відміну від T.pallidum збудник фрамбезії зникає з регіонарних лімфатичних вузлів зразу ж після загоювання фрамбезидом.

Серологічна діагностика захворювання базується на виявленні антитіл у сироватці крові за допомогою реакції Вассермана, мікропреципітації, іммобілізації трепонем, РІФ, РНГА, ІФА.

Пінта (карате, плямиста хвороба) – первинно-хронічний генералізований трепонематоз, що характеризується появою на шкірі поодиноких, а пізніше мно- жиннихплямчервоногоабосиньо-фіолетовогокольоруігіперкератозу. Науражених ділянках настає депігментація типу вітіліго. Пізніше виникає поліаденіт, ураженнякісток, внутрішніхорганівінервовоїсистеми. Частішехворіютьтемношкірі люди всіх вікових категорій. Збудник – Treponema carateum. У морфологічному, культуральному і антигенному відношенні вона подібна до блідої та інших видів трепонем. При експериментальному зараженні кроликів, гвінейських свинок і хом’ячків у них не виникає специфічних уражень шкіри.

Для лабораторної діагностики карате від хворих беруть зскрібки або біоптати уражених ділянок шкіри і сироватку крові.

Бактеріоскопічна діагностика грунтується на виявленні трепонем у досліджуваному матеріалі за допомогою темнопольного мікроскопа, а також при забарвленні мазків за Романовським-Гімзою.

Для серологічної діагностики пінти цілком придатні всі методи виявлення антитіл у сироватці крові, які використовують при розпізнаванні сифілісу. Особливо це стосується таких реакцій як РЗК, РІФ, РІТ, РНГА, ІФА та ін. Оскільки T. carateum дужеподібнадозбудниківсифілісу іфрамбезії, діагностична цінність серологічних реакцій невелика і використання їх для диференціації вказаних захворювань важливого значення не має.

Беджель(ендемічний сифіліс) – хронічний генералізований трепонематоз, широко розповсюджений в Африці, Турції, Індії, Пакистані, Австралії і на Балканах. Захворювання характеризується висипанням на шкірі й слизових оболонках, які нагадують ураження при вторинному сифілісі. Через 1-3 роки появляються ураження підшкірної клітковини, кісток і суглобів, подібні до гумозного сифілісу. Але уражень внутрішніх органів, серцево-судинної йнервовоїсистеми неспостерігається. Основнийспосібпередачіхвороби– контактний, черезшкірні покриви.

Збудником беджелю є Treponemа endemicum (T. bejel). За морфологічними і біологічнимивластивостямивонаневідрізняєтьсявідблідоїтрепонеми. Рядавторів розглядають її як різновид T. pallidum, а захворювання – як окрему форму сифілісу. Але при беджелі ніколи не розвивається первинна сифілома (твердий шанкр).

Матеріалдлялабораторногодослідження– зскрібкизелементіввисипу, пунктати лімфатичних вузлів, біоптати гумових уражень, сироватка крові.

Методика бактеріоскопічної діагностики (виготовлення надавленої краплі і дослідження її в темному полі зору, забарвлення мазків за Романовським-Гімзою, сріблення за Левадіті чи Морозовим) така сама, як і при сифілісі.

Для проведення серологічних досліджень у хворих на беджель придатні всі ті реакції, що використовуються при сифілісі, але антитіла виявляють у значно нижчих титрах. Тому діагностику захворювання в більшості випадків проводять на основі клінічних симптомів.

Лептоспіроз

Лептоспіроз (водна гарячка) – гостра зоонозна природно-вогнищева інфекційна хвороба, що викликається лептоспірами і супроводжується гарячкою, ураженнями нирок, печінки, серцево-судинної і нервової систем, у тяжких випадках жовтяницею і геморагіями.

Всі патогенні лептоспіри об’єднані в один вид Leptospira interrogans, а сапрофітні – в L. biflexa. Тепер відомо понад 200 сероварів лептоспір, які складають 38 серогруп. На території України виділяють 13 сероварів, з яких захворювання найчастіше викликають Leptospira incterohaemorrhagiaе, L. grippotyphosa, L. hebdomadis, L. canicova, L. pomona.

Резервуаром і джерелом збудника в природі є дикі гризуни (миші, полівки, ондатри) та домашні тварини (свині, корови, кози, коні, собаки). Зараження людей відбувається через воду, контаміновану сечею хворих тварин та носіїв, або при догляді за хворою худобою.

Длялабораторноїдіагностикилептоспірозувикористовуютьмікроскопічний, бактеріологічний, біологічний і серологічний методи дослідження.

Взяття і доставка досліджуваного матеріалу. Від хворого беруть кров,

сечу, бронхоальвеолярнізмиви, спинномозковурідину(принаявностіменінгеальних симптомів); від трупів – кров, ліквор, гомогенати внутрішніх органів. За епідеміологічними показаннями досліджують воду, харчові продукти, гризунів на лептоспіроносійство, сечу домашніх тварин.

У перші дні захворювання, коли є гарячковий період, для посіву, постановки біопроби і первинної бактеріоскопії беруть кров; на 10-16-ий день хвороби – сечу і ліквор; на 5-15-ий день – досліджують сироватку крові на виявлення протилептоспірозних антитіл. Виділення чистих культур і зараження тварин проводять у режимних лабораторіях, куди матеріали доставляють із великими пересторогами спеціальним нарочним. У звичайних мікробіологічних лабораторіях проводять лише бактеріоскопічні й серологічні дослідження.

Мікроскопічнийметод. Лептоспірипоганозабарвлюютьсяаніліновимифарбами, тому досліджують живі мікроорганізми в препаратах “надавленої краплі” задопомогоютемнопольногомікроскопазвикористаннямсухогооб’єктива(40× ). Венозну кров в об’ємі 2 мл змішують із 2-ма мл 2 % розчину цитрату натрію. Отримануплазмуцентрифугують30 хвпри3000 об/хв. Сечу, спинномозковурідину ізависьпаренхіматознихорганівцентрифугуютьпротягом2-хгодпри4000 об/хв. Пастерівською піпеткою або бактеріологічною петлею наносять краплю осаду на тонкепредметнескло(1-1,1 мм), накриваютьпокрівнимскельцем. Наверхнюлінзу темнопольного конденсора наносять краплю дистильованої води, на яку кладуть препарат “надавленої краплі”.

При мікроскопії виявляють тонкі рухливі лептоспіри з багатьма дрібними завитками і характерними заворотами на кінцях, що надає їм вигляду літери S (рис. 82). Щобзапобігти діагностичним помилкам, необхіднопам’ятати, щодеякі артефакти (нитки фібрину, оболонки еритроцитів), які нагадують лептоспіри, не мають самостійного руху. Виявити збудників лептоспірозу за допомогою мікроскопії можна лише у свіжому досліджуваному матеріалі.

Чутливість бактеріоскопічного методу – 106 клітин/мл. Кількість мікроор- ганізмівукровіхворихпідчаслептоспіреміїнеперевищує104-106 клітин/мл, тому діагностичнацінністьцьогометодунедостатнядлявиявленнязбудниківнаранніх стадіях хвороби. Надійніші результати дає метод імунофлуоресценції з використанням специфічних люмінесцентних сироваток.

Якщонеможливо застосуватиметодпрямоїмікроскопіїнативнихматеріалів, можна вдатися до забарвлення фіксованих мазків за Романовським-Гімзою або негативного контрастування конго червоним. Однак після такої обробки морфологія лептоспір змінюється, що може призвести до помилкових оцінок.

Бактеріологічний метод. Класичний метод виділення чистих культур лептоспір потребує складних живильних середовищ і багато часу – до 1-2-х місяців. ВикористовуютьрідкісередовищаФервольта-Вольфа, Уленгута, Терських, основним компонентом яких є інактивована кроляча сироватка.

Кров, сечу, спинномозкову рідину сіють по 10-20 крапель у 3-5 пробірок із

Встановлення виду і серовару лептоспір проводять за допомогою реакції аглютинації і лізису з типовими діагностичними сироватками. Частота виділення культур коливається від 29 до 48 %.

Сучасна методика полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), яка грунтується нависокійспецифічностімноженняin vitro послідовностіселективноїДНК, виявляє лептоспір у перші дні хвороби, навіть якщо їх кількість незначна (1-10 клітин/мл). Постановка ПЛР із застосуванням довільних праймерів дозволяє диференціюватизбудниківнавнутрішньовидовомуісубсероварномурівнях. Дляідентифікації лептоспір за цією методикою потрібно всього 10-12 год. Особливо показана реакція для виявлення збудників в сечі. ПЛР виявилась позитивною в 94,4 % випадків.

Лептоспіри в досліджуваному матеріалі можна виявити за допомогою методу прямого імуноферментного аналізу. Тепер для ІФА розроблено і впроваджено в практику високоефективний родоспецифічний діагностикум – пероксидазний анти – Pаtos 1-кон’югат. Чутливістьметоду– 1,5·104 клітин/мл. Результатвидають через 24 год від початку дослідження.

Біологічний метод. У випадках забруднення досліджуваного матеріалу сторонньоюмікрофлорою(сеча, вода, грунт, харчовіпродукти тощо) проводятьзараження гвінейських свинок і золотистих хом’ячків. Матеріал вводять внутрішньоочеревинно або в скарифіковану шкіру подушечок задніх лапок. До L. іcterohaemorrhagiaе особливо чутливі гвінейські свинки. Через 5-7 днів після зараження у них виникає гарячка, жовтяничне забарвлення склер і слизових оболонок, крововиливи в органи і тканини. Лептоспіри виявляють у нирках, печінці, легенях методом темнопольної мікроскопії.

Для зараження іншими сероварами лептоспір найбільш придатні золотисті хом’ячки, якимматеріалвводятьпідшкірно, внутрішньошкірно, вчеревнупорожнину або у вену. Після загибелі тварин від них виділяють чисту культуру та ідентифікують її за допомогою реакції аглютинації і лізису.

При відсутності золотистих хом’ячків заражають молодих цуценят, у яких розвивається хронічний процес, що триває декілька місяців. Лептоспіри легко виявити в сечі тварин.

Серологічнідослідження.Упрактичнихлабораторіяхнайчастішезастосовують реакцію мікроаглютинації і лізису лептоспір (РМАЛ). Для її постановки використовують живі культури лептоспір 5-12-денного вирощування зі щільністю 50-100 клітин у полі зору. Лептоспіри повинні рухатись без спонтанної аглютинації. Для постановкиРМАЛрекомендованіВООЗстандартнікультури13 серогруп, окрімтого, беруть і діагностичні штами українськогопоходження. Реакцію ставлятьваглютинаційних пробірках або в лунках планшет за стандартною методикою (табл. 64).

Облікреакціїаглютинаціїпроводятьшляхомвиготовленнязкожноїпробірки препарату “надавленої краплі” й дослідженні її під мікроскопом у темному полі зору. При цьому слід розрізняти феномени лізису і аглютинації, які настають одночасно. Лізис характеризується набряком, зернистістю лептоспір і втратою рухливості. Зернисті лептоспіри склеюються по 3-8 особин, які тут же розпадаються

Епідемічний поворотний тиф

Поворотнийтиф(епідемічний, вошивий) – гостратрансмісивнарецидиву-

юча інфекційна хвороба, яку викликає Borrelia recurrentis, характеризується загальною інтоксикацією, поворотною гарячкою, ураженнями печінки, селезінки, мозковихоболоноктаіншихорганів. Привисокійвошивостісереднаселенняможе мати епідемічне розповсюдження. Переносником хвороби є воші: Pediculus vestimenti, P. сapitis.

Основний метод лабораторної діагностики поворотного тифу – мікроскопічне дослідження крові хворого в препараті товстої краплі і звичайному мазку. Для диференціації вошивого і кліщового поворотних тифів використовують біологічну пробу на гвінейських свинках.

Бактеріоскопічне дослідження. У хворого беруть кров із пальця під час нападу гарячки допочатку або в перерві антибіотикотерапії, виготовляють препарат товстої краплі й мазок. У період ремісії можна брати для дослідження кістковий мозок. Висушену товсту краплю не фіксують, а безпосередньо забарвлюють заметодомРомановського-Гімзи. Можнатакожфарбуватиметиленовимсинімабо фуксином. На товсту краплю наносять барвник Романовського спочатку на 5 хв для того, щобпройшовгемоліз, потімйогозамінюютьнасвіжийівитримуютьще 40 хв. Препарат обережно промивають водою, висушують і мікроскопують під імерсійним об’єктивом. Борелії поворотного тифу забарвлюються в синьо-фіоле- товий колір і мають вигляд тонких довгих ниток із 3-5-ма нерівномірними завитками і загостреними кінцями, які розташовані позаклітинно. Величина їх у кілька разів перевищує діаметр лейкоцитів (рис. 83; див. вкл., рис. 24).

Якщо в товстій краплі знаходяться великі скупчення борелій, їх важко відрізнити від ниток фібрину. В таких випадках забарвлюють звичайний мазок крові, якийпередцимобов’язковофіксують етаноломабосумішшюНикифорова.

При мікроскопії мазка досить чітко видно борелії зїххарактерниминерівномірнимивториннимизавитками. Якщо втовстій краплібореліїневиявлено, мазок не досліджують.

Збудник поворотного тифу легко виявляють за допомогою методу висячої краплі в темному полі зору, де борелії розпізнають за їх безладним рухом. Можна виготовляти з крові і тушеві препарати за Буррі, при мікроскопуванні яких борелії виглядають як сріблясті нитки на темному полі.

Уперіодапірексіїзадопомогоюмікроскопіч- Рис. 83. Борелії в мазку крові. них методів виявити борелії не вдається. В таких

випадкахвживаютьметодзбагачення. Ухворогоберуть8-10 млкрові, отримуюють сироватку, яку центрифугують протягом 60 хв при 3-4-х тис. об/хв. Із осаду виготовляютьнадавленукраплю, якудосліджуютьутемномуполі. Зосадуможнавиготовлятимазки, якізабарвлюютьзаРомановським-ГімзоюабофуксиномПфейфера.

Бактеріологічнедослідження. Культуриборелій можнавиділитивідхворогошляхомпосівудосліджуваногоматеріалунарідкіживильнісередовищазкров’ю, сироваткою, шматочками тканин і вирощування в анаеробних умовах при температурі 28-30 °С. Ще краще вдається виростити їх на хоріоналантоїсній оболонці курячихембріонівабошляхомзараженняплатянихвошей. Однаквиділеннякультур борелій на живильних середовищах малоефективне. Практичні лабораторії цими методами не користуються.

Біологічний метод. Як додатковий метод діагностики епідемічного поворотного тифу застосовують зараження кров’ю хворих молодих білих щурів або білих мишей. Останнім вводять 0,5 мл крові внутрішньоочеревинно, а білим щурам – 3-5 мл. Через 2-4 дні у заражених тварин досліджують кров із хвостових вен, де борелії виявляють мікроскопічним методом. Гвінейські свинки нечутливі до B. recurrentis, але чутливі до збудників кліщових борелій.

Серологічнедослідження. Поворотнийепідемічнийбореліозсупроводжується наростанням антитіл у високих титрах, але у зв’язку з постійною зміною специфічності поверхневих антигенів із кожним наступним гарячковим приступом серологічні реакції не набули широкого застосування.

Інколи використовували імунологічну реакцію Рікенберга-Брусіна. Це реакція навантаження борелій тромбоцитами. Сироватку крові хворого змішували з цитратноюплазмоюкровігвінейськихсвинокводнаковихоб’ємах. Доцієїсуміші додавали культуру борелій, ретельно перемішували, інкубували 15 хв у термостаті, апотімвиготовлялипрепарат“надавленоїкраплі” йдосліджуваливтемному полізорузімерсійнимоб’єктивом. Уприсутностіспецифічнихантитілтромбоцити гвінейської свинки обліплювали тіла борелій і останні переставали рухатись.

Отже, виявлення борелій методомтовстої краплі та звичайних мазків крові в період нападу гарячки є швидким і вирішальним методом лабораторної діагностики епідемічного поворотного тифу.

Ендемічний поворотнийтиф

Поворотна кліщова гарячка – трансмісивна рецидивуюча інфекційна хвороба, яка викликається бореліями і передається кліщами. Залежно від резервуару, географічного регіону і переносника розрізняють біля 20 самостійних нозологічнихформендемічногоповоротноготифу, кожназякихмаєсвогозбудника. Найча-

стіше ці захворювання викликають Borrelia caucasica, B. persica, B. duttoni, B. hispаnica, B. hermsii, B. latyschewii та ін. Вони є своєрідними ековарами збудника хвороби. За своєю морфологією всі вони схожі на борелії епідемічного поворотного тифу. Клінічна картина цих захворювань теж подібна. Люди заражаються при укусі кліщів. Останні паразитують на хворих гризунах і тваринах-носіях, заражаються від них бореліями і самі стають джерелом збудника в природі.

Матеріаломдлямікробіологічноїдіагностикиендемічногоповоротноготифу служить кров хворих. Для виявлення борелій проводять бактеріоскопію товстої краплі і звичайних тонких мазків крові, забарвлених за Романовським-Гімзою,

метиленовим синім чи фуксином. Необхідно пам’ятати, що при цьому захворю- ванніспірохетеміядоситьпомірнаабонавітьслабка(1-2 бореліївдекількохкраплях), але вона має місце і між нападами. Суттєва морфологічна особливість борелій ендемічного поворотного тифу та, що при дослідженні їх у темному полі зору вони мають два контури, а B. recurrentis – один.

Досить суттєву допомогу при розпізнаванні ендемічного поворотного тифу може надати зараження гвінейських свинок. Кров хворого в кількості 3-5 мл вводять учеревну порожнину, або1-2 краплі – у кон’юнктиву окачислизовуоболонку носа. Через 3-5 діб у крові і паренхіматозних органах тварин мікроскопічно виявляють велику кількість борелій. Біологічна проба одночасно дозволяє диференціювати вошивий і кліщовий поворотні тифи. B. recurrentis для гвінейських свинок непатогенна.

Бореліоз Лайма

Хвороба Лайма (хронічна мігруюча еритема, лаймобореліоз) – хронічна або рецидивуюча трансмісивна природно-вогнищева інфекція, що вражає нервову, серцево-судинну системи, шкіру й суглоби, супроводжується гарячкою, ознобом, головним болем. У половини захворілих спостерігаються вторинні висипи. Хвороба передається через укуси іксодових кліщів, що паразитують на диких і домашніх тваринах.

Серед борелій, що викликають хворобу Лайма, на основі аналізу їх ДНК останнім часом ідентифіковані три самостійні види: Borrelia burgdorferi, B. garinii, B. afzelii. Всі вони можуть довгий час персистувати в організмі людини.

Мікробіологічнадіагностика. Борелії, щовикликаютьхворобуЛайма, дуже вибагливі доживильнихсередовищта умов культивування. Лишеостаннімчасом створене середовище BSK-II, придатне для їх вирощування та виділення в чистій культурі.

Матеріалом для лабораторного дослідження служить ексудат із уражень шкіри, спинномозкова рідина, кров. У зв’язку з відсутністю борелій у периферичній крові виділити гемокультуру практично не вдається. Але вже є спроби виділити та ідентифікувати чисті культури збудників з уражень шкіри і ліквору. Частіше виявляють борелій у цих же матеріалах мікроскопічним методом за допомогою темного поля або в забарвлених азур-еозином мазках. B. burgdorferi є однією з найкрупніших борелій.

Для виявлення борелій в тканинах і рідинах організму використовують полімеразнуланцюговуреакцію. Вжерозробленіівпровадженівпрактикуспецифічні тест-системи для цієї реакції.

І все ж основу лабораторної діагностики лаймобореліозу складають серологічні реакції. Зокрема досить широко використовують реакцію непрямої імунофлуоресценції та імуноферментний аналіз із специфічним антигеном, адсорбованим на лунках полістиролових планшет. Великі перспективи має широке впровадження методу вестерн блоту, за допомогою якого можна виявити антитіла до унікального білка B. burgdorferi.

Рикетсіози

Група гострих трансмісивних інфекційних хвороб, що викликаються рикетсіями, отримала загальну назву рикетсіози. Ці захворювання характеризуються гарячкою, генералізованимваскулітом, висипаннямнашкірі, ураженнямцентральної нервової системи. Розрізняють антропонозні й зоонозні рикетсіози.

Патогенні рикетсії належать до родини Rickettsiaceаеі поділені на три роди: Rickettsia, Coxiella, Rochalima. Залежно від біологічних властивостей збудників, клінічної картини хвороб та їх епідеміологічних особливостей виділяють 5 груп рикетсіозів: група висипного тифу, гарячка цуцугамуші, група кліщових плямистихгарячок, пневморикетсіоз(Ку-гарячка) іпароксизмальнийрикетсіоз(волинська п’ятиденна гарячка). Всі види рикетсій адаптовані до існування в організмі вошей, бліх і кліщів, які є переносниками захворювань.

Епідемічний висипнийтиф

Збудником висипного тифу є Rickettsia prowazekii. Захворювання характеризується раптовим початком, високоютемпературою, сильною інтоксикацією, ура- женнямпрекапілярнихрозгалуженьартерійірозеольозно-петехіальнимвисипом.

Будь-які маніпуляції з рикетсіями Провачека дуже небезпечні. Тому виділення збудника з крові хворих або іншого досліджуваного матеріалу, а також зараження тварин, курячих ембріонів і культур клітин проводять лише при наукових дослідженнях у спеціальних режимних лабораторіях.

Широкі можливості для виявлення рикетсій в досліджуваному матеріалі відкриває полімеразна ланцюгова реакція. Вже виготовлені праймери для родоспецифічної і видоспецифічної діагностики рикетсій з чутливістю 1-10 клітин на пробу. Метод ПЛР дає змогу рано і швидко поставити діагноз висипного тифу. Прицьомуможнавикористатинетількисвіжийнативнийчизамороженийматеріал, а й фіксований формаліном або метанолом.

Для виявлення рикетсій у досліджуваному матеріалі, в організмі заражених тварин, курячомуембріоніабовтілівошей, бліхікліщіввикористовуютьмікроскопію. Метод забарвлення мазків повинен чітко й контрастно виявити як позаклітинні, таківнутрішньоклітинні(втомучислійвнутрішньоядерні) формирикетсій. ДляцієїметинайчастішевживаютьметодиРомановського-ГімзиіЗдродовського.

При фарбуванні азур-еозином протягом 18-20 год рикетсії набувають різних відтінків голубого кольору. Мазки при цьому необхідно фіксувати метанолом або сумішшю Никифорова.

Швидше виявляють рикетсії при забарвленні за способом Здродовського. Матеріал наносять тонким шаром на предметне скло, фіксують на полум’ї, наливають на 5 хв розведений карболовий фуксин (10-15 крапель барвника на 10 мл дистильованої води). Препарат знебарвлюють 0,15 % розчином оцтової або соляної кислоти, промивають водою і протягом 10 с дофарбовують 0,5 % водним розчином метиленового синього. Рикетсії забарвлюються в рубіново-червоний, цитоплазма клітин – в голубий, а ядра – в синій колір (див. вкл., рис. 25).

Надійніші результати виявлення рикетсій у досліджуваному матеріалі дають прямийіособливонепрямийметодифлуоресценції. Прямийметодполягаєвтому, що виготовлений і висушений мазок крові, препарат-відбиток або тонкий зріз органів тварин, вошей тощо обробляють специфічною флуоресцентною сироваткою і досліджують під люмінесцентним мікроскопом. При наявності рикетсій видно специфічне золотаво-зелене світіння.

Більш прогресивний непрямий метод пов’язаний із попередньою обробкою мазківчипрепаратівзвичайноюімунною(нелюмінесцентною) сироваткою, апотім міченоюантиглобуліновоюсироваткоюпротиглобулінівтоговидутварин, наяких отримували звичайну імунну діагностичну сироватку. Можливе також використання антикомплементарної флуоресцентної сироватки. В обох випадках при позитивному результаті видно характерне люмінесцентне світіння.

А поки що для діагностики епідемічного висипного тифу використовують, в основному, серологічні реакції, особливо такі, як аглютинації, зв’язування комплементу, непрямоїгемаглютинації, непрямогогемолізутаімуноферментнийаналіз.

Серологічна діагностика. Для макроскопічної реакції аглютинації Вейгля використовують корпускулярний рикетсіозний антиген (500 млн клітин/мл). Сироватку хворого розводять від 1:40 до 1:1280 в об’ємі 0,25 мл і в кожну пробірку добавляють по 0,25 мл антигену (табл. 65). При цьому необхідно враховувати, що після внесення антигену розведення сироватки подвоюється.

Облік реакції проводятьнеозброєним оком або за допомогоюаглютиноскопа через 2 год після того, як пробірки вийняли з термостата. Аглютинат рикетсій виглядає як ніжний, дрібнозернистий осад на дні пробірки, інтенсивність якого позначають за чотириплюсовою системою. Реакцію Вейгля вважають високоспецифічною. Вонавипадаєвдіагностичному титрі1:40-1:80 ібільшемайжеу100 % хворих на висипний тиф вже на 4-5-й день хвороби. Ще більш достовірні результати отримують при постановці реакції методом парних сироваток.

Широко вживану в минулому неспецифічну реакцію аглютинації Вейля-Фе- лікса з діагностикумом Proteus vulgaris ОХ19 тепер не використовують.

Досить чутливим і високоспецифічним методом серологічної діагностики висипного тифу є постановка реакції зв’язування комплементу. Комплементзв’я- зуючі антитіла появляються в сироватці крові на 5-6-й день хвороби і досягають