Практична мікробіологія - Климнюк С. І. - 2004

За класифікацією Раньйона атипові мікобактерії поділяються на 4 групи: фотохромогенні, скотохромогенні, нефотохромогенні та швидкоростучі.

ДофотохромогеннихмікобактерійналежатьMycobacterium kansasii, M. marinum, M. ulcerans, M. simiaе, M. szulgai. Всі вони кислотостійкі, утворюють жовтооранжевий пігмент на світлі, викликають туберкульозоподібні захворювання легень, лімфаденіти, ураження шкіри і підшкірної клітковини. M. ulcerans, наприклад, спричиняє виразку Бурулі.

Скотохромогеннімікобактерії(M. scrofulaceum, M. aquaе, M. flavescensтаін.)

утворюють жовто-оранжевий пігмент у темноті, викликають шийні лімфаденіти у дітей, рідше патологічні процеси в легенях.

Нефотохромогенні види – M. avium, M. intracellulare, M. xenopi – мають дуже слабку пігментацію колоній, або вони зовсім не забарвлені, викликають туберкульозоподібнізахворюваннялегень, шкіри, нирок, кістокісуглобів, небезпечнідля хворих з імунодефіцитами, особливо при ВІЛ-інфекції. Вони викликають туберкульоз у птахів і рідко у людини (M. avium).

До групи швидкоростучих мікобактерій віднесеніM. fortuitum, M. friеdmanii, M. malmoense, M. smegmatis, M. phlei. Вонипричетнідовиникненняабсцесівпісля ін’єкційунаркоманів, запаленнянавколоімплантованихоб’єктів(наприклад, протезів серцевих клапанів). Ураженнялегень і лімфаденіти у дітей викликаєM. malmoense. Практичне значення в плані диференціації різних видів мікобактерій має M. smegmatis, особливо при лабораторній діагностиці захворювань сечостатевої системи.

Мікробіологічна діагностика. Матеріалом для дослідження служить харкотиння, вміст виразок та інших уражень шкіри, пунктати лімфатичних вузлів, промивні води бронхів, сеча та ін. Лабораторні дослідження проводять за тими ж принципами і методами, що й при туберкульозі.

Після первинної мікроскопії матеріал сіють на середовища ЛевенштейнаЙенсена, Фіннаіобов’язковонасередовищезсаліцилатомнатрію. Перед посівом патологічний матеріал обробляють 15-20 хв 2-5 % розчином сірчаної кислоти або 10 % розчином фосфату натрію протягом 18-20 год при 37 °С. Атипові мікобактерії більш чутливі до такої обробки, ніж палички туберкульозу. Якщо обробляти харкотиння малахітовим зеленим або генціановим фіолетовим – виділення збудників мікобактеріозів збільшується в 3-4 рази.

Для ідентифікації атипових мікобактерій запропоновано багато тестів. Однак убактеріологічнихлабораторіяхпрактичнихмедичнихустановвикористатиїхпросто неможливо. Найчастіше для встановлення виду збудника враховують колір колоній, швидкість росту субкультур, ріст при різних температурах і особливо на середовищізсаліцилатомнатрію, визначеннякаталази, синтезуніацинутаін. Практично всі види атипових мікобактерій дають ріст на середовищі з саліцилатом натрію, в той час як збудники туберкульозу на ньому не ростуть. Ніацин синтезує лишеM.tuberculosis, азбудникимікобактеріозівнеутворюютьнікотиновоїкислоти.

Розроблені методи ідентифікації атипових мікобактерій в реакціях преципітації і фаголізису. Серологічні реакції для діагностики мікобактеріозів, особливо

такіякРЗК, РІФ, РНГА, можнабудевикористовуватиприумовівиготовленняспецифічних тест-систем. Великі можливості для визначення збудників цих захворювань відкриває впровадження полімеразної ланцюгової реакції.

Актиномікоз

Актиномікоз – хронічне гранулематозне гнійне захворювання різних тканин іорганів, щовикликаєтьсяактиноміцетами. Воносупроводжуєтьсяінфільтрацією тканин, абсцесами, норицями, утворенням щільних зерен (друз). Основні збудни-

ки – Actinomyces israelii і A.bovis.

Матеріалом для лабораторної діагностики служить гній, харкотиння, сеча, випорожнення, спинномозковарідина, пунктатиібіоптатиураженихтканин. Найкращі результати дають мікроскопічні й бактеріологічні методи дослідження.

Бактеріоскопію проводять для виявлення друз. Для цього у тонкому шарі рідкого або розрідженого матеріалу в чашці Петрі відбирають під лупою гнійні шматочки або зерна, переносять їх на предметне скло в краплю 10-20 % розчину NaOH, трохи підігрівають, накривають покривним скельцем і досліджують під мікроскопом (× 40). Друзи виглядають як повстяноподібні скупчення міцелію, від яких на периферію радіально (подібно до променів сонця) відходять гіфи з потовщенням на кінцях (рис. 79).

Мікроскопічно досліджують і забарвлені препарати друз. З цією метою зерна або гнійні шматочки промивають водою, вміщують на предметне скло, покривають другим склом, обережно натискують, рознімають, отримуючи два рівномірних мазки. Забарвлюють їх за Грамом і Цілем-Нільсеном. При імерсійній мікроскопії виявляють клітини міцелію (рис. 79, 1), паличкоподібні та кокоподібні утвори, а також спори. За Грамом спори фарбуються у темно-фіолетовий, а друзи – у рожевий колір. При забарвленні за Цілем-Нільсеном міцелій має синій, а спори рожевий колір. Якщо друзи не виявляють, із досліджуваного матеріалу готують звичайні мазки і забарвлюють їх за Грамом. При цьому під мікроскопом виявляють пучки міцелію або окремі нитки фіолетового кольору. Виявлення друз або тонкого несептованого міцелію та спор підтверджує діагноз актиномікозу.

Рис. 79. Actinomyces israelii: 1 – міцелій; 2 – друзи.

Бактеріологічне дослідження. Патологічний матеріал від хворих, як правило, забруднений сторонньою мікрофлорою. Дляпозбавленнявіднеїматеріалцентрифугують у розчині пеніциліну і стрептоміцину, потім відмивають від антибіотиків 0,85 % розчином NaCl. Для звільнення від супутньої флори можна також внести у пробірку 50 % розчин гліцерину і витримати 2-3 доби при 37 °С.

Оброблений таким способом матеріал висівають на середовище Сабуро, кров’яний або сироватковий агар. Посіви інкубують при 37 °С протягом 3-5 днів.

A.israelii на сироватковому агарі утворює безбарвні пастоподібні бугристі колонії. Повітряний міцелій утворюється слабко. У мазках із колоній видно палички, кулясті і колбоподібні елементи. Старі колонії стають пухнастими, ніби припорошені борошном.

A.bovis росте в анаеробних умовах, утворюючи безбарвні пастоподібні ко-

лонії, які рано покриваються білим повітряним міцелієм. Колонії міцно спаюютьсязагаромінезнімаютьсяпетлею. Умазкахізколонійвиднонесептованийміцелій, що розпадається на паличкоподібні й кокоподібні утворення .

Ідентифікацію виділених культур проводять за рядом ознак (табл. 60) Обидва види не звуджують молоко, не розріджують желатин, не відновлюють нітрати.

Cерологічнадіагностикапроводитьсярідко. Використовуютьреакціїзв’язування комплементу і непрямої гемаглютинації. Антигеном служить актинолізат. Але обидві реакції можуть давати позитивні результати й при інших захворюваннях (рак легень, тяжкі гнійні процеси).

Дещо більше діагностичне значеннямають імунологічні тести: реакція гальмуванняміграціїлейкоцитівтаалергічнапробазактинолізатом, атакожкількісне визначення імунокомпетентних клітин. Внутрішньошкірна проба при вісцеральному актиномікозі часто буває негативна.

Нокардіоз

Нетиповий актиномікоз або нокардіоз – хронічне захворювання внутрішніх органів, в основному, легень, рідко шкіри і слизових оболонок; можливий розвиток міцетоми стопи. Найчастішими збудниками є Nocardia asteroides і Nocardia brasiliensis із родини Nocardiaceae. Мікробіологічна діагностика проводиться так само, як і при актиномікозах. Матеріал для дослідження – харкотиння, гній із абсцесів і нориць, біоптати тканин.

Бактеріоскопія. Препарати-мазкизабарвлюютьзаметодомГрамаіЦіля-Ніль- сена. При мікроскопії виявляють бацилярні і кокоподібні структури або скупченняпаличок, щогалузяться, забарвлюютьсязаГрамомуфіолетовийколір(рис. 80).

Рис. 80. N.asteroides: колонії (1), ланцюжки і конідії в мазку (2).

При гістологічному дослідженні уражених тканин друз не знаходять. Для експрес-діагностики можна використати реакцію імунофлуоресценції.

Бактеріологічне дослідження. Нокардії вирощують в аеробних умовах. КлінічнийматеріалсіютьнасередовищеСабуро, кров’янийізвичайнийМПА. На 2-3 добу виростають дрібні воскоподібні колонії. Чисті культури ідентифікують за морфологічними особливостями, характером росту і біохімічними ознаками.

Можна поставити біологічну пробу на мишах і гвінейських свинках здебільшого при інтрацеребральному і внутрішньовенному способах зараження.

При необхідності провести серологічні дослідження ставлять реакції аглютинації, преципітації в гелі, зв’язування комплементу. Для діагностики міцетоми стопи використовують і реакцію імуноелектрофорезу.

Сифіліс та інші трепонематози

Сифіліс – хронічна інфекційна венерична хвороба людини, що має циклічний прогресуючий перебіг, уражає шкіру, слизові оболонки, внутрішні органи і нервову систему. Збудником захворювання є Treponema pallidum.

Розрізняютьтриосновніперіодирозвиткусифілісу, методилабораторноїдіагностики яких мають свої особливості. У ранній період хвороби матеріалом для лабораторноїдіагностикислужитьвиділеннязтвердогошанкеру, пунктатізлімфатичних вузлів, зскрібки з розеол, сифілід тощо. При вторинному і третинному періодах досліджують сироватку крові і ліквор.

Узв’язкузтим, щовиділеннячистихкультуртрепонемузвичайнихбактеріологічних лабораторіях неможливе, під час первинного періоду хвороби (рідко пізніше) проводять бактеріоскопічний метод діагностики. Починаючи з вторинного періоду, використовують, в основному, серологічні методи.

Бактеріоскопічнедослідження. Передвзяттямпатологічногоматеріалуспочатку сифілітичну виразку протирають ватним тампоном, для видалення сального нальоту і контамінуючої мікрофлори. Потім дно твердого шанкеру подразнюютьскальпелемчиметалевоюлопаточкоюабоенергійностискаютьвиразкузбоків пальцями в гумовій рукавичці до виділення ранового ексудату. При невеликій

кількості прозорої рідини її можна внести у краплю 0,85 % розчину хлориду натрію. Принеможливостівзятиматеріалізднашанкеру(фімоз, рубцюваннявиразки тощо) проводять пункцію регіонарних лімфатичних вузлів.

Краплю рідини з виразки або пунктату наносять на тонке предметне скло (1,1-1,2 мм), накривають покривним скельцем і досліджують у темному полі зору (краще!), або за допомогою фазово-контрастного чи аноптрального мікроскопа.

Блідатрепонемаутемномуполізорумаєвиглядзлегкаблискучоїтонкоїніжної спіралізкрутимирівномірнимиокруглимипервиннимизавитками(рис. 81). Рухи її плавні, часом вона згинається під кутом. Та особливо характерні для неї маятникоподібні коливання.

Збудник сифілісу необхідно відрізняти від Treponema refringens (що колонізує зовнішні статеві органи), яка товстіша, грубіша, з нерівномірними крупнішими завитками і має активні безладнірухи, аленезгинається. Трепонемифузоспірохетозного симбіозу відрізняються тонким рисунком, пологимизавиткамиібезладнимрухом.

Придіагностиціротовогосифілісу блідутрепонему слід диференціювати і від зубних трепонем, особливо T. dentium, а також від T. buccalis. Першу з них взагалі важко відрізнити від сифілітичної. Вона, правда, коротша, має4-8 гострихза-

витків, маятникоподібний рух відсутній. T. buccalis товстіша, має грубі первинні завитки і безладний рух.

При будь-якихсумнівах потрібновраховувати, що всі сапрофітнітрепонеми, навідмінувідблідої, добрефарбуютьсяаніліновимибарвниками. Вонинепроникають у лімфатичні вузли, тому дослідження пунктатів має більшу діагностичну цінність. Виявленняупунктатілімфатичнихвузлівтиповихтрепонембеззаперечно підтверджує діагноз сифілісу.

Отже, темнопольне дослідження надавленої краплі є найкращим методом виявленнязбудника сифілісу. Йогоперевагиполягають у тому, щоматеріал досліджують швидко, а морфологія трепонем у живому стані найбільш характерна. Тушові мазки за методом Буррі тепер не використовують.

В разі неможливості провестидослідження в темному полі зору можна використати різні методи фарбування. Бліда трепонема погано сприймає анілінові барвники. Ізбагатьохзапропонованихспособівзабарвленнякращірезультатиотри- муютьпривикористанніфарбуваннязаРомановським-Гімзою. Виготовленімазки фіксують метиловим спиртом або в суміші Никифорова. Чіткіші результатиотримуютьтоді, колифарбу Романовського-Гімзиналиваютьпідпрепарат. Дляцьогов чашку Петрі кладуть уламки сірників, на них вміщують предметне скло мазком донизу і наливають барвник до тих пір, поки він змочить мазок. Час забарвлення при цьому подвоюють. При мікроскопії бліді трепонеми мають ніжно-рожевий колір, а інші види трепонем забарвлюються в синій або синьо-фіолетовий колір.

МожнавикористовуватиіметодсрібленнязаМорозовим. Трепонемиповністю зберігають своїморфологічніособливостіівиглядаютьпідмікроскопомкоричневими або майже чорними. Але посріблені препарати довго не зберігаються. Останнім часом методи фарбування трепонем застосовують рідко.

Якщо розпочато лікування сифілісу хіміопрепаратами, виявити збудник у патологічних матеріалах навіть за допомогою темного поля зору практично не вдається. При отриманні негативного аналізу його необхідно повторити.

Серологічна діагностика сифілісу. При проведенні серологічних реакцій тепер використовують такі уніфіковані в Україні методи досліджень: реакції зв’я- зування комплементу (РЗК), імунофлуоресценції (РІФ), іммобілізації трепонем (РІТ), мікрореакцію преципітації (МПР) та імуноферментний аналіз (ІФА).

Впродовж багатьох років основною й найбільш поширеною реакцією вважалась реакція зв’язування комплементу або реакція Вассермана (РВ, RW). Для її постановки використовують сироватку крові хворого на сифіліс і спинномозкову рідину при ураженні нервової системи.

МетодикапостановкиреакціїВассермананевідрізняєтьсявідтехнікипроведення РЗК. Різниця лише в тім, що для РВ використовують не лише специфічний трепонемний, а й неспецифічний кардіоліпіновий антиген.

Взяття 5-10 мл крові з ліктьової вени проводять натщесерце або не раніше 6 год після прийому їжі. Не можна брати кров у хворих з підвищеною температурою, після вживання алкоголю і жирної їжі, у вагітних жінок за 10 днів до пологів і породіль. Добуту з крові сироватку прогрівають при температурі 56 °С протягом 30 хв для інактивації власного комплементу. РВ обов’язково ставлять із двома антигенами: специфічним і неспецифічним.

Специфічнийультраозвученийтрепонемнийантигенготуютьізкультурблідих трепонем(штамРейтера), вирощенихупробіркахіпідданихдіїультразвуку. Його випускаютьувигляділіофільновисушеногопорошку. Неспецифічнийкардіоліпіновий антиген готують шляхом спиртовогоекстрагування ліпідів із бичачого серця і очищення від баластових сумішей, розфасовують в ампули по 2 мл. Для введення антигену в РВ його титрують згідно з даною інструкцією. Безпосередньо перед постановкою РВ проводять титрування комплементу і гемолітичної сироватки за такою ж схемою, яківРЗК. Реакцію Вассермана ставлятьякякісним, так і кількісним методом. Якісну реакцію проводять у трьох пробірках із двома антигенами за звичайною схемою (табл. 61).

Результати реакції оцінюють за 4 плюсовою системою: позитивна реакція – коли є повна або значна затримка гемолізу (4+, 3+); слабопозитивна реакція – часткова затримка гемолізу (2+); сумнівна реакція – незначна затримка гемолізу (1+). В разі виникнення повного гемолізу РВ вважають негативною (див. вкл., рис.23).

Кожну сироватку, що дала позитивну якісну реакцію, необхідно дослідити і кількісним методом з послідовним її розведенням від 1:10 до 1:640 (табл. 62).

Титром досліджуваної сироватки (титр реагінів) вважають те максимальне її розведення, при якому настає повна (4+) або значна (3+) затримка гемолізу. Кількісний метод постановки РВ має важливе значення для оцінки ефективності

лікування сифілісу. Швидке зниження титру реагінів вказує на успішну терапію. Якщо ж титр сироватки довго не знижується, це свідчить про відсутність ефективності застосованих препаратів і необхідність змінити тактику лікування.

При підозрі на серонегативний первинний сифіліс або прихований, третинний чи вроджений, рекомендують ставити реакцію Вассермана на холоді за тією ж схемою. В разі підозріння на нейросифіліс РВ проводять із спинномозковою рідиною, яку не інактивують, оскільки вона не містить власного комплементу. В реакцію вводять нерозведений ліквор і в розведеннях 1:2 і 1:5.

Реакція Вассермана стає позитивною через 2-3 тижні після появи твердого шанкру. При вторинному сифілісі вона випадає позитивною в 100 % випадків, у третинному – в 75 %.

Окрімтого, вкомплексісерологічнихреакцій(КСР) якскринінг-тествикорис- товуютьмікрореакціюпреципітаціїзплазмоюкровіабоінактивованоюсироваткою.

Мікрореакцію преципітації ставлять із кардіоліпіновим антигеном. Принцип реакції полягає в тому, що при додаванні до плазми або сироватки крові хворого на сифіліс емульсії кардіоліпінового антигену утворюється преципітат (комплекс антиген-антитіло), який осідає у вигляді пластівців білого кольору. Користуютьсятакою методикою: улунку пластини вносять піпеткою трикрапліплазми (або інактивованої сироватки), потім додаютьодну краплю емульсіїстандартного кардіоліпінового антигену. Компоненти реакції змішують струшуванням пластини протягом 5 хв, після чого додають три краплі 0,9 % розчину хлориду натрію і залишають при кімнатній температурі ще на 5 хв. Обов’язково ставлять контроль із слабопозитивною сироваткою крові. Результати оцінюють неозброєним оком надштучнимджерелом освітлення. Припоявівлунцівеликихпластівцівреакцію вважають позитивною (4+, 3+), середніх і дрібних – як слабопозитивну (2+, 1+). При негативному результаті преципітат не утворюється.

Мікрореакцію преципітації можна проводити і кількісним методом длявстановлення титру преципітуючих антитіл і оцінки на цій основі ефективності лікування. Більш високі титри МРП отримують з плазмою, ніж із сироваткою. За кордоном аналогом МРП із сироваткою хворого є VDRL (Veneral disease research laboratory), а з плазмою – RPR (Rapid plasma reagin).

Реакція імунофлуоресценції (РІФ). До групи специфічних реакцій, які широко вживаються для серологічної діагностики сифілісу, відноситься непряма реакція імунофлуоресценції. Як антиген, в ній використовують завись патогенних блідих трепонем штаму Нікольса із паренхіми яєчок кролика на 7-ий день після зараження. Реакцію ставлять у двох модифікаціях: РІФ-АБС і РІФ-200. У першому варіанті використовують сорбент антитіл (сонікат) – ультраозвучений трепонемний антиген для РЗК. Його випускає Каунаське підприємство з виробництва бактерійних препаратів (Литва). При варіанті РІФ-200 сироватку хворого розводять у 200 разів з метою зняти вплив групових протитрепонемних антитіл.

Постановку РІФ-АБС проводять на тонких, добре знежирених предметних скельцях. На зворотному боці скелець склорізом позначено 10 кружечків, діаметром 0,7 см. У межах кружка на скло наносять антиген – завись блідих трепонем – у такій кількості, щоб у полі зору їх було 50-60. Мазки висушують на повітрі, фіксують над полум’ям і 10 хв в ацетоні. В окрему пробірку вносять 0,2 мл сорбенту (сонікату) і 0,5 мл сироватки крові хворого, добре перемішують. Суміш наносять на мазок (антиген) так, щоб рівномірно його покрити, витримують 30 хв у вологій камері при 37 °С (І фаза реакції). Після цього мазок промивають фосфатним буфером, висушують і наносять на нього антиглобулінову флуоресцуючу сироватку на 30 хв, ставлять у вологу камеру при 37 °С (ІІ фаза). Препарат знову промиваютьфосфатнимбуфером, висушуютьідосліджуютьпідлюмінесцентним мікроскопом.

При позитивній реакції бліді трепонемивипромінюютьзолотаво-зелене сяйво, при негативній – не світяться.

Техніка постановки РІФ-200 такасама, як і РІФ-АБС, тільки сироватку крові хворого попередньо розводять у 200 разів фосфатним буфером. При проведенні

реакціїімунофлуоресценціїзспинномозковоюрідиноюхворогонасифіліснервової системи використовують РІФ-ц і РІФ-10, тобто ліквор вводять у реакцію неінактивованим і нерозведеним, або розведеним 1:10.

Реакціяіммобілізаціїблідихтрепонем(РІТ) грунтується на феномені втра-

ти їх рухливості у присутності іммобілізуючих протитрепонемних антитіл сироватки хворого і комплементу в умовах анаеробіозу. Як антиген в реакції використовують завись блідих трепонем із тестикулярної тканини кролика, зараженого лабораторним штамом Нікольса. Завись розводять стерильним 0,85 % розчином хлориду натрію так, щоб у полі зору було 10-15 спірохет.

Для проведення реакції в стерильній пробірці змішують 0,05 мл сироватки крові хворого, 0,35 мл антигену і 0,15 мл комплементу. Дослід супроводжують контролями сироватки, антигену і комплементу (табл. 63). Пробірки вміщують в анаеростат, створюють анаробні умови і витримують у термостаті 18-20 год при температурі 35 °С. Потім із кожної пробірки готують препарат надавленої краплі, підраховуютьнеменше25 трепонемівідмічають, скількизнихрухливихіскільки нерухливих. Відсоток специфічної іммобілізації блідих трепонем підраховують за такою формулою:

Х = АВ− В 100,

де Х – відсоток іммобілізації, А – число рухливих трепонем в контрольній пробірці, В – число рухливих трепонем у дослідній пробірці. Реакція вважається позитивною, коливідсотокіммобілізаціїстановить50 ібільше, слабопозитивною – від 30 до 50, сумнівною – від 20 до 30 і негативною – від 0 до 20.

Приклад позитивної РІТ:

Таблиця 63

Постановка реакції іммобілізації трепонем (мікроанаеростатна методика)

У практичних лабораторіях використовують більш простий меланжерний методРІТзаМ.М. Овчинниковим. Анаеробніумовидослідустворюютьсявміщеннямреагуючої суміші(сироватки, антиген, комплемент) умеланжер, обидвакінці якого закривають гумовим кільцем. Меланжерна методика дозволяє обходитись без складного обладнання та апаратури для створення анаеробіозу, але дає такі результати, які не поступаються класичній мікроанаеростатній методиці.

Реакції іммобілізації трепонем та імунофлуоресценції вважають найбільш специфічними в серологічній діагностиці сифілісу. І все ж таки, РІТ, незважаючи на її специфічність, не рекомендують для використання в широкій практиці через трудомісткість постановки.

Імуноферментний аналіз (ІФА) проводять як із кадріоліпіновим антигеном (неспецифічна, відбірковареакція), такізтрепонемним(специфічнареакція), яка підтверджує діагноз сифілісу.

Принцип непрямого методу ІФА полягає в тому, що до антигена, адсорбованого на твердій фазі в лунках планшети, вносять досліджувану сироватку. Якщо вона містить антитіла проти трепонем, утворюється комплекс антиген-антитіло (І фаза). Після відмивання незв’язаних неспецифічних антитіл у лунки вносять антиглобулінову сироватку, кон’юговану з ферментом (частіше всього з пероксидазоюхріну). Кон’югатміцноприєднуєтьсядокомплексуантиген-антитіло(ІІфаза).

Після відмивання незв’язаного кон’югату в лунки додають забарвлюючий субстрат ОФД – ортофенілендіамін (ІІІ фаза). Пероксидазну реакцію зупиняють, додаючи сірчану кислоту. Для контролю ставлять такі ж проби з позитивною та завідомо негативною сироватками.

Облік результатів аналізу проводять за допомогою фотометра, який визначає оптичну густину в двохвильовому режимі (492 нм і 620 нм). Для постановки реакції ензиммічених антитіл, окрім фотометра, потрібні однота восьмиканальні автоматичні піпетки з поліпропіленовим наконечником і відповідні набори діагностичних тест-систем.

Метод ІФАзнаходитьширокевикористаннявсерологічнійдіагностиці сифілісу. Він однаково ефективний для виявлення хвороби в інкубаційному періоді (через 1-2 тижні після інфікування), при клінічних проявах хвороби і прихованих її формах. Дуже часто ІФА використовують при скринінгових обстеженнях населення, особливо на станціях переливання крові.

У лабораторній практиці інколи застосовують також реакцію імунного прилипання (РІП) та реакцію непрямої гемаглютинації (РНГА). Перша з них грунтується на тому, що патогенні тестикулярні трепонеми штаму Нікольса при змішуванні з сироваткою хворого в присутності комплементу і еритроцитів людини прилипають до поверхні червоних кров’яних тілець. РНГА досить широко використовується для діагностики сифілісу завдяки своїй методичній простоті. Вона стає позитивною вже через три тижні після зараження. Позитивний результат реакції залишається впродовж років після видужання. Аналогом цієї реакції за кор-

доном є ТРНА (Treponema pallidum haemoagglutination).

Ендемічні побутові трепонематози

ВрядікраїнАфрики, ПівденноїАмерики, Азіїзустрічаютьсяхронічнітрепонематози– фрамбезія, пінта, беджель, якіпередаютьсяпереважнопобутовимшляхом.

Фрамбезія (тропічна гранулема) – захворювання, що має хронічний рецидивуючийхарактер, характеризуєтьсяураженнямшкіри, слизовихоболонок, кісток