Практична мікробіологія - Климнюк С. І. - 2004

мікробів (ВТДМ) і стандартні паперові диски, просочені антитоксичною протидифтерійною сироваткою і висушені.

На поверхню свіжовиготовленого середовища ВТДМ накладають паперові диски з антитоксином (не більше чотирьох на одну чашку). На відстані 0,5 см від диска навколо нього засівають культури у вигляді “бляшок” діаметром 7-8 мм, чередуючи “бляшки” досліджуваної культури і контрольного штаму.

Результати враховують через 18-24 і 48 год. Критерієм специфічності преципітатівєзлиттялінійпреципітаціїдосліджуваноїкультуризлініямитоксигенного штаму (рис. 78). В такому разі виділену культуру вважають токсигенною.

При відсутності стандартних паперових дисків можна використати смужки фільтрувального паперу, просочені дифтерійним антитоксином. Їх виготовляють безпосередньо в лабораторії. Нарізані за вказаними розмірами і простерилізовані в автоклаві при 121°С протягом 30 хв паперові смужки змочують 0,25 мл очищеного дифтерійного антитоксину, який містить 500 МО в 1 мл. В такому разі на чашкузвідповіднимсередовищемнакладаютьзмоченуантитоксиномсмужку паперу, підсушують, відкривши чашку на 15-20 хв у термостаті й перевернувши її догори дном. Після цього з обох боків смужки засівають культури “бляшками”, чередуючи досліджувані і контрольні штами.

Для визначення токсигенності збудника дифтерії можна використати також і інші середовища (АГВ, мартенівський агар тощо), рецепти виготовлення яких наведені в “Інструкції з бактеріологічної діагностики дифтерії”, Київ (1999).

Впродовж багатьох років токсигенність дифтерійних бактерій визначали підшкірнимабовнутрішньошкірнимвведеннямкультуридвомгвінейськимсвинкам, одній з яких напередодні вводять 100-1000 МО антитоксичної протидифтерійної сироватки. Тепер цей метод бактеріологічні лабораторії практично майже не використовують через дорожнечу та значну затримку відповіді.

Останнім часом розроблено дуже чутливий і високоспецифічний метод виз-

Визначення цистинази (проба Пізу). C. diphtheriaе, C. ulcerans виділяють фермент цистиназу, псевдодифтерійні бактерії та інші дифтероїди його не продукують.

Виділену культуру засівають уколом в середовище з цистином, розлите стовпчиком у вузькі пробірки. Цистиназопозитивні бактерії розщеплюють цистин із виділенням сірководню, який із оцтовокислим свинцем, що входить до середовища, утворює сірчанокислий свинець, в результаті чогосередовище забарвлюється в темно-коричневий колір. C. diphtheriaе викликає не лише потемніння середовища за ходом вколювання, а й утворює навколо нього “хмаринку” темно-коричне- вогокольору на відстані 1 см від поверхні. Результати враховуютьчерез 20-24 год інкубування в термостаті.

Визначення уреази (проба Заксе). Дифтерійні бактерії цього ферменту не утворюють. Позитивну пробу на уреазу дають лише деякі інші види коринебактерій (табл. 56). Для постановки проби виділену культуру сіють на бульйон із сечовиною. Уреаза розкладає сечовину, змінює рН середовища, що супроводжується його почервонінням. Якщо фермент не виділяється, зміни забарвлення бульйону не відбувається.

Визначення піразинамідази проводять шляхом гідролізу піразинаміду до піразинової кислоти та амонію. Для цього в стерильну пробірку вливають 0,25 мл стерильної дистильованої води, в якій готують густу завись виділеної культури, потім вносять одну діагностичну таблетку Rosko 598-21. Інкубують протягом 4-х год при 37 °С, після чого добавляють одну краплю щойно приготовленого 5 % водного розчину сульфату амонійного заліза. При наявності ферменту суспензія набуває червоного або оранжевого кольору. Патогенні коринебактерії не виділяють піразинамідазу, а отже, й не змінюють кольору суспензії.

Цукролітичні ферменти визначають шляхом посіву повної петлі виділеної культури в кожну пробірку вкороченого строкатого ряду Гісса (глюкоза, сахароза, розчинний крохмаль). Результати враховують через 24 год інкубування в термостаті. Розщепленнякрохмалюможезатримуватисьдо48 год. Диференціаціярізних видів коринебактерій за основними біохімічними властивостями подана в таблиці 56.

Визначення нітратредуктази є додатковим тестом для ідентифікації С. belfanti i C. ulcerans, які не утворюють цього ферменту. У пробірку з бульйоном, доякого додають 0,1 % KNO3, засівають досліджуванукультуру, інкубують в термостаті протягом доби. Обов’язковоставлятьконтроль з незасіяним середовищем. В разі наявності нітратредуктази при додаванні до засіяного бульйону 3-х крапель реактиву Касаткіна виникає червоне забарвлення. Середовище в контрольній пробірці кольору не змінює.

Для ідентифікації коринебактерій останнім часом використовують паперові індикаторні диски з глюкозою, сахарозою, сечовиною та крохмалем із набору “Б” для ідентифікації ентеробактерій (фірма “ІмБіо”, м.Нижній Новгород). У 4-х пробірках готують густу завись досліджуваної культури і в кожну з них занурюють диск із відповідним вуглеводом чи іншим реактивом. Після інкубування в термо-

статі облік виділення уреази проводять через 40-120 хв, а визначення цукролітичної активності – через 5-24 год. При наявності уреази білий диск із сечовиною стає рожево-малиновим, при відсутності – залишається білим. Диски з глюкозою та сахарозою при наявності відповідних ферментів вже через 5-6 год змінюють колір з червоного на жовтий. При визначенні амілази в пробірку з відповідним субстратом додають індикаторний диск з йодом. Якщо ферменту немає – з’являється темно-синє забарвлення, якщо є – колір розчину залишається без змін.

Коклюш і паракоклюш

Коклюш (кашлюк) – гостра, переважно дитяча інфекційна хвороба, яка викликається Bordetella pertussis, характеризується повітряно-краплинним механізмом передачі, катаральним запаленням дихальних шляхів і нападами спазматич-

ного кашлю з репризами. Bordetella parapertussis і Bordetella bronсhiseptica спри-

чиняютьподібнідококлюшу, алезлегшимперебігом захворювання. Всітривиди бордетел подібні між собою і належать до одного роду. Це дрібні грамнегативні овоїдні палички, які часто забарвлюються біполярно.

Збудники виділяються зі слизом і харкотинням переважно в катаральний і рідше в спазматичний періоди. У зв’язку з наявністю стертих і атипових форм, схожістю симптомів вирішальне значення для їх діагностики мають лабораторні методи дослідження. Мікробіологічний аналіз проводять одночасно на виділення всіх трьох збудників.

Взяття досліджуваного матеріалу. Слиз із задньої стінки глотки беруть стерильним задньоглотковим ватним тампоном бажано під час нападу кашлю з обов’язковимвикористаннямшпателя. Привикористаннітампонівнатонкій(напр. ніхромовій) дротинці забирати матеріал можна і через нижні носові ходи.

При негайному посіві використовують сухий тампон. Якщо це неможливо – тампон попередньо змочують розчином алгінату кальцію або ізотонічним розчином хлориду натрію, оскільки вата пригнічує рістBordetella pertussis. Взятий матеріал потрібно доставити до лабораторії протягом 2-4-ох год, оберігати його від переохолодження.

Ще краще взяти матеріал від хворого за допомогою “кашльових пластинок”. Для цього під час кашлю відкривають чашку Петрі з живильним середовищем і тримають її на відстані 4-8 см перед ротом і носом хворого протягом 6-8 кашльових поштовхів.

Для дослідження також можна брати харкотиння (слиз), відсмоктуючи його шприцом з гумовою трубкою з надгортанної зони.

Основнимиметодамилабораторноїдіагностикикоклюшуєбактеріологічний ісерологічний. Дляекспрес-діагностики, особливовраннійперіодхвороби, використовують реакцію імунофлуоресценції. Для цього мазки з досліджуваного матеріалу обробляють спеціальними флуоресцентними сироватками і досліджують підлюмінесцентниммікроскопом. Розглядають50 полівзору. Позитивнимрезультат вважають тоді, коли в полі зору виявляють 2-3 бактеріальні клітини, що світяться.

Бактеріологічнедослідження. Длявиділеннязбудникавикористовуютьтакі традиційні середовища: картопляно-гліцериновий агар з кров’ю кролика (БордеЖангу), комерційний селективно-вугільний агар (КВА) або молочно-кров’яний агар. Для пригнічення росту грампозитивної мікрофлори дихальних шляхів до середовищ рекомендують додавати пеніцилін. При посіві методом “кашльових пластинок” антибіотикнаносятьнаповерхнюагарувоб’ємі0,1 мл(10 ОД) ірівномірновтираютьшпателем. Припосівітампономроблятьспочаткуштрихувиглядіцентральної доріжки, а потім через неї перпендикулярними штрихами петлею. Для збільшення частоти виділення збудника посіви проводять одночасно на 2 чашки (однабезпеніциліну). Вирощуванняпроводятьпри37 °Спротягомтрьох-п’ятидіб.

Колоніїнасередовищідосліджуютьпідстереоскопічниммікроскопом абоза допомогою лупи. Вони дрібні, опуклі, блискучі, сіруватого кольору, нагадують краплини ртуті або перламутр. На середовищі Борде-Жангу навколо колоній виникає невелика зона гемолізу. КолоніїBordetella parapertussis трохи більших розмірів коричневого кольору. З типових колоній виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і мікроскопують. Одночасно ставлять реакцію аглютинації на склі з коклюшними і паракоклюшними сироватками в розведенні 1:10. При позитивному результаті виділяють чисту культуру бордетел і проводять її ідентифікацію за рядом ознак (табл. 57).

Бордетели не ферментують вуглеводів, не утворюють індолу, нітрати відновлює лише Bordetella bronсhiseptica. Основне значення при ідентифікації мають особливості росту і реакції аглютинації з видовими неадсорбованими і, при можливості, з адсорбованими монорецепторними сироватками до антигенів 1, 12, 14. Зметоюідентифікаціївиділенихкультур(навітьнаетапіутворенняколоній) можна застосуватиреакціюнепрямоїгемаглютинаціїзеритроцитарнимантитільнимдіагностикумом.

Серологічне дослідження проводять в основному для ретроспективної діагностики або в тих випадках, коли культура бордетел не виділена. Антитіла до збудників утворюються на третьому тижні хвороби й пізніше. Для їх виявлення використовують реакції аглютинації, зв’язування комплементу і особливо непрямої гемаглютинації. У зв’язку з масовими щепленнями дітей проти коклюшу, всі серологічніреакціїнеобхідноставитиметодомпарнихсироваток. Діагнозпідтверджують лише при 4-кратному наростанні титру антитіл в динаміці. У дітей перших двох років життя серологічні реакції часто бувають негативними.

Алергічні проби шляхом введення внутрішньошкірно 0,1мл аглютиногена (10 ОД) проводять найчастіше при масових епідеміологічних обстеженнях.

Псевдомонадніінфекції

Псевдомонадні (синьогнійні) інфекції – гнійно-септичні захворювання, що викликаються Pseudomonas aeruginosa. Цю поліморфну рухливу грамнегативну бактерію протягом довгого часу відносили до групи умовно-патогенних мікроорганізмів. Але в останні 15-20 років на фоні широкого використання антибіотиків синьогнійна паличка стала значно частіше викликати різноманітні запальні процеси, включаючиігенералізованіформи: менінгіт, пневмонію, плеврит, остеомієліт, септицемію, уросепсис, отит, кератит, гнійніускладненнятравматичних, операційних і, особливо, опікових ран. Переважна більшість їх – типові внутрішньолікарняні інфекції. У багатьох стаціонарах сформувались госпітальні ековари псевдомонад, щомаютьвираженийполіморфізм, множиннурезистентністьдолікарських препаратів, підвищену вірулентність.

Матеріал для лабораторногоаналізу може бути дужерізноманітний, аленайчастіше – це гній, рановий вміст, ексудат, сеча, жовч, ліквор, кров, випорожнення, лікарські препарати, виготовлені в лікарнях, різні об’єкти довкілля.

Найефективнішиміпосутієдинимметодомлабораторноїдіагностикипсевдомонадних інфекцій є бактеріологічний. Для успішного виділення чистих культур синьогнійних паличок важливе значення має спосіб взяття матеріалу. Його необхідно забирати до початку антибактеріальної терапії, а якщо її вже розпочали – то лише після виведення препарату з організму.

Псевдомонади добре ростуть на простих і диференціально-діагностичних середовищах (МПБ, МПА, пептонна вода, Ендо, Плоскирєва та ін.) в аеробних умовах при 30-37 °С, також при 42 °С, що можна використовувати як диференці- ально-діагностичну ознаку. Середовищем вибору слід вважати МПА з фурагіном і 0,1 % центрамідом. Для визначення пігменту матеріал сіють у МПБ.

Характерною культуральною особливістю цих бактерій є утворення слизу, щонадаєхарактерноїв’язкостібульйоннимкультураміколоніяммукоїднихштамів. У зв’язку з цим на рідких середовищах утворюється особлива сірувато-срібляста плівка. При старінні культур виникає каламуть з наступним випаданням слизового осаду. Переважна більшість штамів синьогнійних паличок продукує пігмент піоціанін, що має синій колір у лужному і нейтральному середовищі і червоний – укислому. ДлявизначенняпігментувпідлуженудорН8 бульйоннукультурувносять декілька крапель хлороформу і струшують. Синє забарвлення хлороформу свідчить про наявність піоціаніну. Псевдомонади інших видів (P.putida, P.fluorescens) можуть утворювати пігменти інших кольорів: червоний (піорубін) і ко- ричнево-чорний (піомеланін).

На МПА через 24 години виростають досить крупні напівпрозорі слизуваті колоніїсиньо-зеленогокольорузперламутровимвідтінком. Черездень-двазабар- влюєтьсяісамосередовище. Культуричастомаютьспецифічнийзапахфіалокабо жасмину.

Дуже важливо знати, що при посіві на щільні середовища більшість культур P. аeruginosa даютьфеноменрайдужноголізисупідвпливомспонтанногобактеріофагу. Увідбитомусвітліколоніїнагадуютьрізнобарвніплівкиокисівнаповерхні кольорових металів, напр., міді. Цей феномен утворюють лише синьогнійні палички, отже, його можна розглядати як таксономічну ознаку.

НаагаріПлоскирєва спочатку виростаютьколоніїінтенсивного жовтогокольору, які через 48 год стають коричневими, в’язкими, важко знімаються петлею. Середовище Олькеницького чи Ресселя при рості псевдомонад не зазнає ніяких змін.

Ідентифікуютьвиділенікультуриза вищевказанимиморфологічнимиікультуральними властивостямя, а також за їх біохімічною активністю. Синьогнійні палички мають слабку цукролітичну активність. Вони розкладають до кислоти лише глюкозу. Значно вища їх протеолітична дія: вони розріджують желатин і згорнуту сироватку крові, гідролізують казеїн, звурджують молоко і розріджують його згусток. Відновлюють нітрати до нітритів, виділяють оксидазу, не утворюють індол і сірководень, дають негативну реакцію Фогеса-Проскауера. ВажливимидиференціальнимиознакамиP.aeruginosa євизначенняфлуоресцуючогопігменту піоціаніну, хороший ріст при 42 °С, феномен спонтанного райдужного лізису, гемоліз на кров’яному агарі.

Серологічну ідентифікацію культур і визначення серовару можна провести (при наявності відповідних типів сироваток) в реакції аглютинації з визначенням групоспецифічногоО-антигенуімоноспецифічнихН-антигенів. Однаксхемаідентифікації псевдомонад ще потребує подальшого вдосконалення.

Інфекції, викликані гемофільними бактеріями

Часто збудником менінгіту, септицемії, пневмонії, бронхіту, отиту, ендокардиту, гострих респіраторних та вторинних інфекцій може бути Haemophilus influenzae. Найбільш чутливими до гемофільних бактерій є діти від 3-ох місяців до 6 років. За структурою капсульних антигенів H.influenzae поділяють на 6 сероварів (a, b, c, d, e, f). Тяжкі форми захворювань, особливо менінгіту, як правило, викликаєсероварb. ДругимпатогеннимпредставникомродугемофілівєH. ducrey – збудник м’якого шанкеру. Решта 14 видів для людини не патогенні.

Матеріаломдлядослідженняприменінгітіслужитьліквор, присептицемії – кров, при пневмонії – харкотиння, при інших процесах – гній і слиз з носоглотки, які забирають від хворих за допомогою ватних тампонів.

Мікроскопічні дослідження. Виготовлені й зафіксовані мазки забарвлюють заГрамомабоводнимфуксиномпротягом5 хв. Примікроскопіївиднодрібніпаличкоподібніграмнегативнібактерії, якінеутворюютьспор, алемаютькапсули, розташовуються поодинці, рідше у вигляді ланцюжків. При великій кількості збудника в досліджуваному матеріалі (спинномозкова рідина, гній, слиз, харкотиння) його легко й швидко можна виявити за допомогою феномену набухання капсул або реакціїімунофлуоресценції, якщовикористативідповіднідіагностичнісироватки.

Бактеріологічні дослідження. Чисті культури гемофільних бактерій виділяютьшляхомнегайногопосівудосліджуваногоматеріалунаспеціальніживильні середовища (кров’яний, шоколадний або серцево-мозковий агари, середовища Левінталя чи Файлдса). Для пригнічення кокової флори до середовищ додають 15–25 ОД/млпеніциліну. Напростихсередовищахгемофільнібактеріїнеростуть.

Спинномозковурідинуісерознівипотиспочаткуцентрифугуютьіосадсіють петлею на одне з щільних середовищ. При септицемії сіють 10 мл крові в 100 мл рідкогосередовищаФайлдса. Через24 годинироблятьвисівнаагар, дечерездобу виростають маленькі опуклі прозорі колонії. На шоколадному агарі колонії появляються через 36-48 год, вони трохи більші за розмірами і напівпрозорі. На кро- в’яному агарі з додаванням серцево-мозкового екстракту через добу виростають дрібні опуклі колонії з райдужними переливами. Колонії безкапсульних варіантів гемофілнемаютьтакогорайдужногорозцвіту. Зтиповихколонійготуютьмазкий забарвлюють за Грамом. При виявленні маленьких грамнегативних паличок повідомляютьлікаревіпопереднірезультати. H.influenzae упершихгенераціяхможе бути в капсульній і безкапсульній формі.

Для остаточної ідентифікації виділених культур проводять реакцію набухання капсул, досліджують потреби для росту X- і Y-факторів, каталазну, оксидазну, уреазну, в-галактозидазну і гемолітичну активність, ферментацію вуглеводів, виділення індолу і сірководню.

H.influenzae продукуєкаталазу, уреазу, в-галактозидазу, нітратредуктазу, виділяєіндол, постійноферментуєглюкозуйсахарозу. Іншізпереліченихбіохімічних тестів негативні. Основне значення для ідентифікації мають феномен набухання капсул і дослідження потреби для росту X- і Y-факторів. Для виявлення такої

потреби досліджуваний матеріал засівають на середовище, на поверхню якого потім кладуть стандартні смужки паперу, просочені X- і Y-факторами. Інтенсивний ріст бактерій навколо смужок (а не в інших ділянках агару) підтверджує на-

явність H.influenzae.

Серологічну ідентифікацію культур, ще на етапі отримання ізольованих колоній, можна провести за допомогою реакції аглютинації на склі з капсульним антигеном (a, b, c, d, e, f) з відповідними полі- і монорецепторними діагностичними сироватками. Виділені культури необхідно диференціювати від збудників коклюшу і паракоклюшу.

Для діагностики менінгіту, викликаного гемофільними бактеріями, використовують також метод зустрічного імуноелектрофорезу. Утворення ліній преципітації виявляє полісахаридні антигени гемофіл, що доводить етіологічну роль H.influenzae у виникненні захворювання.

М’який шанкер (шанкроїд) – венерична хвороба, яку викликаєHaemophilus ducreyі, характеризується утворенням на статевих органах болючої виразки з м’яким дном, підритими краями і жовтуватим сальним вмістом. У ряді випадків утворюються декілька виразок, які зливаються між собою. Часто розвивається і регіональний лімфаденіт. Останнім часом кількість захворювань на м’який шанкер зростає.

Лабораторна діагностика не викликає будь-яких труднощів. Вона включає декілька етапів: 1) бактеріоскопію мазків із глибоких шарів виразки або з пунктатів лімфатичних вузлів; 2) виділення чистих культур на тих же середовищах, на яких культивують H.influenzae (кров’яний, шоколадний агар, середовище Левінталя та ін.); 3) постановку алергічної проби.

Мікроскопія мазків. Для виготовлення препаратів – мазків матеріал беруть ложечкою Фолькмана з-під навислих країв виразки після її ретельного очищення ватним тампоном, змоченим ізотонічним розчином хлориду натрію. Під час забору намагаються схопити шматочки (клапті) тканин. Саме в такому матеріалі збудника виявляють найчастіше. Одночасно проводять мікроскопічне дослідження на виявленнязбудникасифілісувтемномуполізору. МазкифіксуютьусумішіНикифорова й забарвлюють за Грамом, фуксином Циля або метиленовим синім. Під мікроскопом H.ducreyі має вигляд овоїдних паличок, розташованих паралельнимиланцюжками(“залізничніколії”) абопарамичигрупками. Вонинемаютьспор і капсул, часто інтенсивніше фарбуються на полюсах.

Бактеріологічне дослідження проводять рідше. Патологічний матеріал обробляють ванкоміцином (3 мкг/мл), що значно підвищує частоту виділення збудника. Посіви вирощують при 35 °С в атмосфері 8-10 % CO2.

На щільних кров’яних середовищах через 24-48 год палички Дюкрея виростають у вигляді дрібних (1-2 мм) кулястих блискучих колоній, які нагадують ріст стрептококів. Утиповихвипадкахколоніїзабарвленівжовтувато-сірийколір, оточені невеликою зоною гемолізу, яка краще виявляється пізніше.

У рідких середовищах палички Дюкрея ростуть у вигляді пухких пластівців абозереннастінкахпробірок, чивільноплаваючихубульйоні. Вмазкахізчистих

культурабоокремихколонійбактеріїрозташованіхаотично, безутвореннядовгих ланцюжків. Виділенікультуриідентифікуютьзабіохімічнимийантигеннимивластивостями. Палички Дюкрея ферментують глюкозу, лактозу, маніт, сахарозу, не мають протеолітичних властивостей. Надійнішою є серологічна ідентифікація в реакції аглютинації на склі з відповідною діагностичною сироваткою. При визначенні потреб X- і Y-факторів для росту культур важливо пам’ятати, щоH. ducreyi потребує лише фактора Х (а не Y). Цей тест використовують для диференціації збудника м’якого шанкеру від H. influenzae.

У зв’язку з відсутністю імунітету після перенесення хвороби, серологічні реакції для діагностики м’якого шанкеру не використовують, хоч в організмі появляються комплементзв’язуючі антитіла, але в малих титрах і не у всіх хворих.

Алергічнупробузантигеномізбактерійм’якогошанкерупроводять, почина- ючиз8-годня. Внутрішньошкірновводять0,1 млалергенуабовакциниH. ducreyі. Облік результатів проводять через 24-48 год. Вона виявляється позитивною в 9098 % випадків.

Легіонельози

Легіонельози – групові або спорадичні захворювання людей, що спричиняються легіонелами – грамнегативними паличками родини Legionellaceae, яка нараховує біля 30 видів. Найчастіше хворобу викликає Legionella pneumophila. Розрізняють 12 серогруп цього виду, домінує серед них 1 серогрупа.

Збудникизнаходятьсяуводісистемкондиціонуванняповітря, душовихустановок, ванндлябальнеопроцедуртавідкритихводоймищ. Механізмпередачіхвороби – аспіраційний.

Відомі три клінічні форми: хвороба легіонерів (тяжка пневмонія), гарячка Понтіак (респіраторне захворювання без пневмонії), гарячка Форт-Брагг (гостре захворювання з екзантемою). На гарячку Понтіак припадає 90-95 % всіх форм хвороби. Легіонельози зареєстровані у багатьох країнах світу. Спорадичні випадки виявлені і в Україні.

Матеріаломдляспецифічноїдіагностикиєкров, харкотиння, плевральнарідина, легенева тканина, сеча, біоптати внутрішніх органів тощо. Використовують бактеріологічний і серологічний методи.

Бактеріологічне дослідження. Виділення чистих культур легіонел поки що доступне лише для спеціалізованих лабораторій. Збудника практично неможливо виділити з крові та харкотиння; більше шансів отримати культуру при посівах біопсійних матеріалів.

Досліджуваний матеріал не можна вміщувати в транспортні середовища або буферні розчини. Посіви на спеціальні середовища необхідно робити не пізніше години після його взяття. Найоптимальнішим середовищем для культивування легіонел є вугільно-дріжджовий агар. На ньому вже через 3 доби виростають сірі склоподібні колонії. Для виділення чистої культури із дуже забруднених матеріалівдоагарудодаютьполіміксинВіванкоміцин. Можнавиділитизбудникаішля-

хом зараження гвінейських свинок з наступним введенням гомогенатів печінки і селезінки в курячий ембріон.

Виділені чисті культури досліджують за морфологічними, культуральними, біохімічними і антигенними властивостями. Легіонели, як правило, виділяють каталазу, утилізують крохмаль, розріджують желатин, не продукують уреазу і нітратредуктазу, не ферментують вуглеводи. Важливе значеннямаєвикористання флуоресцентних сироваток, особливо 1-ої серогрупи.

Для експрес-діагностики легіонельозу використовують мікроскопію імпрегнованих сріблом мазків, виготовлених з харкотиння або біоптатів. Збудник має вигляд тонких паличок довжиною 2-3 мкм і шириною 0,5-0,7 мкм. Люмінесцентна мікроскопія мазків, оброблених міченими флуоресцеїном сироватками, дає позитивнірезультатилишеу50% випадків. Кращінаслідкидаєімуноферментний метод виявлення антигенів легіонел у сечі хворих.

Серологічнийметоддіагностикивикористовуютьчастіше, віндаєнадійніші і стабільніші результати. Широко застосовують реакцію непрямої імунофлуоресценції. Діагностичним вважають титр 1:128 і вище при використанні однієї сироватки. При постановці реакції методом парних сироваток діагноз хвороби вважають серологічно підтвердженим в разі наростання титру антитіл принаймні у 4 рази. Використовують також реакції непрямої гемаглютинації, зв’язування комплементу та імуноферментний метод.

Лістеріоз

Лістеріоз – гостра або хронічна септична хвороба людей і тварин з переважно аліментарним і контактним шляхами зараження, що характеризується ураженнямполінуклеарнихфагоцитів, центральноїнервовоїсистеми, печінки, селезінки та інших органів. Найчастіше проявляється у вигляді ангіни, кон’юнктивіту, сепсису, менінгоенцефаліту.

Збудник – Listeria monocytogenes з родини Corynebacteriaceae, дрібна, полі-

морфна, грампозитивна паличка, має 8 сероварів. Найчастіше зустрічається 1-й і 4-й серовари. Джерелом інфекції є миші-полівки, хатні миші, водяні щури, рідше зайці, лисиці, білки, свійські тварини і птахи.

Матеріалом для мікробіологічного дослідження найчастіше служить слиз із носоглотки і кон’юнктиви, кров, ліквор, пунктати лімфатичних вузлів, секційний матеріал. Окрім того, досліджують м’ясо, молоко й інші харчові продукти, а при підозрі також трупи домашніх і диких тварин. Взяття матеріалу необхідно проводити дуже обережно, оскільки людина надзвичайно чутлива до лістерій.

Основу лабораторної діагностики лістеріозу складає бактеріологічне і серологічне дослідження, постановка біологічної та алергічної проб. Бактеріоскопія проводиться рідко, в основному, при дослідженні органів загиблих тварин, а також меконія новонароджених, що загинули від лістеріозного сепсису.

Бактеріологічнедослідження. Уперші7-10 днівзахворюваннякров(10 мл) і ліквор (3-5 мл) засівають у 100-200 мл глюкозного, глюкозно-печінкового або