Практична мікробіологія - Климнюк С. І. - 2004

ураження, ентерогеморагічні– діареїзвиділеннямкрові. Останнійтип(ентероадгезивні кишкові палички) вивчені ще недостатньо. При бактеріємії та інфекції сечовивідних шляхів часто висівають серогрупи 01, 02, 04, 06, 08, 09, 011, 018 та ін., при менінгітах – 01, 06, 07, 016, 018, 083.

Мікробіологічна діагностика ешерихіозів має особливо важливе значення, оскількиїхклінічніпроявихарактеризуютьсявідсутністюпатогномонічнихсимптомів відносно збудника. Провідним залишається бактеріологічний діагноз. Його особливість полягає в тому, що виділення й ідентифікація збудника базується на визначеннійогоантигенноїструктури, аненавивченнібіохімічнихвластивостей.

Взяття матеріалу для дослідження. До початку етіотропного лікування у хворихберутьвипорожнення, блювотнімаси, дуоденальнийвміст, кров, сечу, гній, спинномозкову рідину, від трупів – кров із серця, вміст кишок, шматочки легень, печінки, селезінки, нирок. Принеобхідності досліджуютьпромивніводи шлунка, залишки їжі, змиви з рук обслуговуючого персоналу, повітря палат тощо.

Бактеріоскопічне дослідження. В окремих випадках роблять первинну мікроскопію крові, сечі, ліквору, гнійних виділень, секретів слизових оболонок у мазках, забарвлених за Грамом. Виявлення грамнегативних паличок допомагає бактеріологові вибрати відповідні живильні середовища і наступні етапи лабораторної діагностики. Початкова бактеріоскопія випорожнень не проводиться.

Бактеріологічне дослідження. З останніх порцій випорожнень тампоном беруть частину фекалій у пробірку з транспортним середовищем (30 % гліцерину

і70 % фосфатного буфера) абобезпосередньобіляліжка хворогосіютьнасередовищеЕндо(Левіна, Плоскирєва, Аселя-Лібермана). Прицьомуневеликукількість фекалійемульгуютьу0,85 % розчиніхлоридунатріюуспіввідношенні1:10. Через кількахвилинпісляосіданнягрубихрешток1-2 краплірідинивносятьнаповерхню середовища і скляним шпателем розтирають її на невеликій ділянці. Відірвавши шпатель від агару, роблять посів на решту поверхні середовища. Якщо виникає потребапосіятинадругуітретючашки, матеріалнаносятьповторно. Кров(10 мл) засівають у флакон із МПБ. Посів інших матеріалів роблять так само, як і випорожнень.

Післяінкубаціївтермостаті при 37 0Спротягомдобививчаютьхарактерросту на елективно-диференціальнихсередовищах. НаагаріЕндоколоніїмають дископодібну форму, злегка опуклі з рівними краями, малиново-червоного кольору. На середовищі Левіна вони забарвлені в темно-синій колір, а на середовищах Плоскірєва і Аселя-Лібермана – в рожевий. До складу останнього середовища входить агар, лактоза (або сахароза) та індикатор конго-червоний. Середовище із сахарозоювикористовуютьдляіндикаціїтихентеропатогеннихешерихій, якіферментують цей вуглевод. У зв’язку з тим, що колонії патогенних і непатогенних кишковихпаличокнавказанихсередовищахневідрізняються, належністьвиділенихкультур до патогеннихсерогруп визначають задопомогоюслайд-аглютинації з діагностичними полівалентними ОК-сироватками, або адсорбованими О-сиро- ватками, що містять антитіла до певних О-антигенів. Мікробіологічна промисловість випускає 5 наборів діагностичних ОК-сироваток: ОКА, ОКВ, ОКС, ОКД і ОКЕ. Основна полівалентна сироватка ОКА містить антитіла до О- і К-антигенів більше 20 головних серологічних груп. Суміш ОК-сироваток готують так, щоб кінцеве розведення кожної з них було 1:10. Аглютинують 10 лактозопозитивних колоній. Матеріал із кожної колоніїберуть петлею так, щобчастина їїзалишилась дляподальшогопересіву. Якщоодназколонійдалапозитивнуслайд-аглютинацію, її залишок пересівають на середовище Олькеницького. Через 18-20 год враховують ферментацію лактози і глюкози (пожовтіння та розрив стовпчика і скошеної частиниагару), виділенняН2S (утвореннячорногокільцянамежістовпчика і скошеної частини). Виділену культуру орієнтовно відносять до певної серогрупи.

Для остаточної ідентифікації збудника необхідно поставити розгорнуту реакціюаглютинаціївпробіркахдляокремоговиявленняйогоО- іК-антигенів. Діагностичні аглютинуючі сироватки розводять у двох рядах пробірок (у першому – О-сироватку, удругому – К-сироватку) дотитру, щовказанийнаетикетках ампул. Для визначення О-антигену в кожну пробірку першого ряду вносять по 2 краплі 2-х млрд суспензії виділеної культури, прогрітої протягом 2 год при 100 0С. При кип’ятінні інактивується К-антиген, який локалізується поверхнево і затримує аглютинацію О-антигену. Останній при прогріванні не руйнується. Для виявлення К-антигену в кожну пробірку другого ряду з розведеною до титру сироваткою вносятьпо2 краплі суспензії живої(некип’яченої культури). Пробіркувміщують у термостат при 37 0С на 18-20 год. При позитивній реакції розгорнутої аглютинації до титру (або принаймні до половини титру) роблять остаточний висновок

про виділення відповідного серовару патогенних ешерихій. Негативна слайдаглютинація 10 лактозопозитивних колоній ешерихій дає право дати відповідь про відсутність ентеропатогенних кишкових паличок.

ВиділенунасередовищіОлькеницькогокультуру, щодалапозитивнурозгорнуту реакцію аглютинації, сіють на середовища Гісса для вивчення її цукролітичних, пептолітичних властивостей і рухливості. Після інкубації посівів протягом доби враховують результати. Патогенні ешерихії ферментують лактозу, глюкозу, мальтозу, маніт, сахарозу (окремі штами), арабінозу, ксилозу, трегалозу, утворюють індол, не виділяють H2S (деякі штами утворюють сірководень), не розкладають інозит і сечовину, не дезамінують фенілаланін, дають негативну реакцію Фогеса-Проскауера і не синтезують ДНК-азу. Для виявлення джерела інфекції проводять фагота коліцинотипування виділених культур.

Ідентифікація діареєгенних серотипів можлива також на основі виявлення специфічних маркерів. Культури типу ЕТКП продукують два види токсинів: термостабільний виявляють на мишатах-сисунцях, термолабільний – на культурах Y1 надниркових залоз. Для швидкої ідентифікації ЕПКП використовують реакцію коаглютинації на склі для виявлення білка зовнішньої мембрани. Серотипи ЕГКП, особливо серовар 0157 : Н7, не ферментуютьсорбіт. Ентероінвазивні кишковіпалички(ЕІКП) викликаютькон’юнктивітугвінейськихсвинокпривнесенні бактерій у кон’юнктивальний мішок (тест Серені), нерухливі, не ферментують саліцин. Вони також виділяють шигаподібні токсини SLT-1 і SLT-2, які виявляютьувипорожненняххворихзадопомогоюІФА. Адгезивнівластивостіешерихій (ЕАКП) виявляють на культурах Hela і Hep-2.

Найшвидшим і високоспецифічним методом діагностики захворювань, викликанихентеропатогеннимиешерихіями, євикористанняспецифічнихДНК-зондів. Вони дають змогу виявити гени плазмід, що кодують патогенність кишкових паличок або синтез їх цитотоксинів. Метод грунтується на тому, що одноланцюгова молекула ДНК може гібридизуватися з комплементарним до неї другим ланцюгом ДНК. У більшості патогенних ешерихій гени вірулентності локалізовані у плазмідах. Отже, зондомдлявиявленняцихбактерій, можутьбутиміченіпослідовності, клоновані з таких плазмід.

Серологічне дослідження. Виявлення антиешерихіозних аглютинінів у сироватцікровіхворихздіагностичноюметоюврутиннійлабораторнійпрактиціне знайшлоширокоговикористання. Антитілаякщойвиявляються, товнизькихтитрах (не вище 1:100). Для серологічної діагностики колі-інфекцій більш чутливою і специфічною є реакція непрямої гемаглютинації (РНГА). Специфічний антиген для цієї реакції виготовляють шляхом сенсибілізації еритроцитів барана суспензією48 годагаровоїкультуриешерихій, прогрітої2 годпри100 °С. Отже, задопомогою РНГА можна виявити лише О-антитіла, що може бути використано для диференціації захворювань від бактеріоносійства, особливо, якщо взяти для реакції еритроцитарний діагностикум з автоштамом.

Достовірність серологічної діагностики ешерихіозів зростає при виявленні окремих класів імуноглуболінів. Зміна підвищеної концентрації IgM на IgG обу-

мовленагостримінфекційнимпроцесом. Виявленнявсироватцікровіантитіллише класу IgG свідчить про бактеріоносійство.

Отже, лабораторна діагностика ешерихіозів основана на виділенні збудника захворювання і наступній ідентифікації патогенних і непатогенних штамів кишкових паличок за допомогою діагностичних ОК-сироваток в орієнтованій і розгорнутій реакціях аглютинації.

Захворювання, спричиненні умовно-патогенними ентеробактеріями

Впродовж останніх років значно зросла роль умовно-патогенних грамнегативних бактерій в патологіі людини. Поряд із гнійно-септичними і опортуністичними інфекціями вони досить часто є причиною внутрішньолікарняних захворювань. 3будниками запальних процесів різних тканин і органів та гастроентероколітівчастоможутьбутипредставникитакихродів:Proteus, Citrobacter, Enterobacter, Hafnia, Serratia, Edwardsiella, Providencia.

Мікробіологічну діагностику цих захворювань проводять так само, як і більшості кишкових інфекцій. Основою її є виділення чистих культур та ідентифікаціяїхдовидузадопомогоювизначеннябіохімічнихвластивостейтареакціїаглютинації з відповідними антисироватками. Матеріалом для дослідження найчастіше служать випорожнення, блювотні маси, кров, гній, ліквор, сеча, жовч, дуоденальний вміст, секційний матеріал.

Посіви проводять на середовище Ендо, Плоскирєва, Левіна, вісмут-сульфіт- ний агар з наступною мікроскопією колоній, пересівом їх на середовище Олькеницького та строкатий ряд Гісса, постановкою реакції аглютинації з О- і Н-анти- сироватками. В ряді випадків застосовують тести, що дають можливість надійно встановити вид виділеної культури. Дуже важливо проводити й кількісне дослідження, що дозволяє точніше встановити збудника захворювання. При патологічних процесах, викликаних умовно-патогенними бактеріями, концентрація справжнього збудника, як правило, становить 105-106 клітин в 1 мл досліджуваного матеріалу. Це особливо важливо при виділенні мікробних асоціацій.

Нижче приведені основнівластивості окремихвидівбактерій таособливості лабораторної діагностики спричинюваних ними захворювань.

Протейні інфекції. Відхворих на харчові токсикоінфекції, цистити, пієліти, плеврити, пневмонії, абсцеси, менінгіти, сепсис, гнійні ускладнення ран і опіків тапридисбактеріозахнайчастішевиділяютьProteus vulgaris, P.mirabilis, P.penneri.

У мазках із досліджуваного матеріалу, забарвлених за Грамом, протей має вигляд грамнегативних поліморфних паличок без спор і капсул, часто утворює нитковидні форми.

На середовищах Ендо і Плоскирєва виростають прозорі блискучі безбарвні колонії. Навісмут-сульфітномуагарічерез48 годинутворюютьсясірувато-корич- неві колонії, під якими формується чорно-коричнева зона. Н-форма (джутикова) напростому агарі дає характерний повзучий ріст або “феномен роїння”. Культура

має неприємний гнильний запах. При посіві уколом у стовпчик напіврідкого агару визначають рухливість. Повзучий характер росту протею використовують для виділеннячистихкультур посівом уконденсаційну воду скошеногоагарузаметодом Шукевича.

Ідентифікація бактерій роду протею дуже проста. Їх легко розпізнати за характерним ростом на простому агарі: 85-100 % культур дають “феномен роїння”. Диференціацію видів проводять за біохімічними ознаками (табл. 36).

При наявності діагностичних сироваток види протею ідентифікують в реакціїаглютинації. Найважливішою ознакою, якавідрізняєпротеїввідіншихентеробактерій є їх здатність дезамінувати внесений до агару фенілаланін. Розклад останнього до фенілпіровиноградної кислоти в присутності FеС12 призводить до забарвлення середовища в зелений колір.

Цитробактер-інфекції. До роду Citrobacter входять 11 видів бактерій, які виявляють у воді, грунті, харчових продуктах та інших об'єктах оточуючого середовища. Вони постійно живуть у кишечнику здорових людей як представники нормоценозу. Більшістьвидівцитробактерівнепатогеннідлялюдини. Відхворих на ентерит, уретрит, холецистит, остеомієліт, отит (особливо у ослаблених паці-

єнтів) найчастіше виділяють Citrobacter freundii, C. koseri, C. amalonaticus. Вони також можуть викликати ураження дихальних шляхів, септицемії, ендокардити. C. diversus часом викликає менінгіти й абсцеси мозку.

Лабораторна діагностика основана на виділенні, біохімічній та серологічній ідентифікації збудника.У мазкахіздосліджуванихматеріаліввиявляютьмаленькі прямі грамнегативні палички, розташовані поодинці або парами .

Цитробактери добре ростуть на простих середовищах. Вони здатні утилізувати цитрат. На агарі Ендо штами, що розкладають лактозу, утворюють рожеві колонії але без металевого блиску. На середовищі Плоскирєва лактопозитивні колонії мають насичений червоний колір з темним центром, на вісмут-сульфітному агарі – коричневі або чорні колонії. При підозрінні на цитробактер-інфекцію рекомендують робити посіви на агар із цефсулодіном, іргазаном і новобіоцином, на якому збудники утворюють колонії з червоним центром і прозорою безбарвною периферією (“бичаче око”).

При посіві в середовища Гісса цитробактери ферментують глюкозу, лактозу, маніт, мальтозу, рамнозу, сорбіт, арабінозу і ксилозу. Вони виділяють каталазу, не

продукують оксидазу, дають негативну реакцію Фогеса-Проскауера, ростуть на агарі Сімонса.

Більш точною і надійною є серологічна ідентифікація. Спочатку виділену культуруаглютинуютьполівалентноюО-сироваткою. Тепервиготовляють42 О-си- роватки. Оскільки в нашій країні найчастіше зустрічаються серогрупи OA, OD, OF раціонально в першу чергу проводять аглютинацію виділених культур саме з сироватками СіOA, СіOD, СіOF. Остаточну ідентифікацію проводять за допомогою Н-монорецепторних сироваток.

Ентеробактер-інфекції. До коліподібних рухливих бактерій роду Enterobacter входить 13 видів. Від хворих людей найчастіше виділяють Enterobacter cloacae, E.aerogenes, значно рідше – E.gergovial, E.sakasaki. Ентеробактери рідко викликають самостійні інфекції. Частіше вони інфікують пацієнтів, яких у стаціонарахлікуютьантибіотикамиширокогоспектрудії. Якправило, зараженнявідбувається черезрукимедичного персоналу. Останнім часом ентеробактери єпричиною 15% всіх внутрішньолікарняних інфекцій, з них біля 10% септицемій. Трохи рідше вони викликають менінгіти, контамінують хірургічні й опікові рани, уражують органи дихальної і сечостатевої систем та шлунково-кишкового тракту. Доситьчасто E.cloacae іE.aerogenes контамінуютьлікарськірозчинидлявнутрішньовенних ін'єкцій.

У зв'язку з відсутністю патогномонічних симптомів при клінічних проявах захворювань вирішальне значення має лабораторна діагностика ентеробактерінфекцій.Вона включає виділення чистих культур збудників та їх біохімічну й серологічну ідентифікацію.

Ентеробактери добре ростуть на простих та диференціально-діагностичних середовищахЕндо, Левіна, Плоскирєва. Лактозопозитивніштамиутворюютьслизуваті або неслизисті колонії. На агарі Ендо вони мають малиновий або рожевий колір з металевим блиском або без нього. На середовищі Плоскирєва вони, як правило, набувають жовтуватого відтінку. У мазках із колоній видно грамнегативні палички, окремі штами мають капсулу.

Ідентифікацію виділених культур проводять поки що виключно за біохімічними властивостями. Перважна більшість штамів ферментують глюкозу, лактозу, мальтозу, маніт, сахарозу, трегалозу, не виділяють індол і сірководень, розріджують желатин, дають позитивну реакцію Фогеса-Плоскауера. В ряді високорозвинутих країн почали використовувати реакції слайд-аглютинації з О- і Н-сироват- ками.

Гафнія-інфекції. ДородуHafnia належитьтиповийієдинийвидHafnia alvei. Цеграмнегативнірухливіпалички, якінеутворюютьспорікапсул, засвоїмиморфологічними ознаками подібні до інших ентеробактерій. Їх знаходять у грунті, воді, харчовихпродуктах, випорожненнняхлюдейітваринтадеякихвидівптахів. Уослаблениххворихгафніїможутьвикликатиспорадичніопортуністичніінфекції (септицемії, гастроентерити, ентероколіти, цистити, уретрити та ін.). Найчастіше їхвиділяютьізкрові, сечі, випорожнень, рановоговмісту, особливонафоніінших захворювань.

Лабораторна діагностика основана на виділенні чистих культур та їх біохімічній і серологічній ідентифікації. На середовищах Ендо і Плоскирєва вони ростуть у вигляді напівпрозорих мутнуватих безбарвних колоній або з відтінком кольору середовища. За своїм видом і розміром нагадують колонії шигел. На середовищі Олькеницького не утворюють газу й сірководню.

Виділенікультуриідентифікуютьзабіохімічнимийантигеннимивластивостями. Гафнії виділяють каталазу і не продукують оксидазу. Вони постійно ферментують арабінозу, гліцерин, ксилозу, мальтозу, маніт, рамнозу і трегалозу, дають позитивну реакцію Фогеса-Проскауера. При наявності діагностичних сироваток остаточнуідентифікаціюпроводятьвслайд-аглютинаціїзО- іН-антисироватками.

Сераціози. РідSerratia єоднимізнайстарішихпредставниківродиниентеробактерій. Тепер виділено 10 видів серацій, але в рутинних баклабораторіях виді-

ляють лише три: Serratia marcescens, S.rubidaea, S.liquefaciens. Раніше їх вважали сапрофітамиілишеостаннімчасомпочаливиділятипригоспітальнихбактеріеміях, пневмоніях, ентеритах, інфекціях сечовивідних шляхів, нагноєннях хірургічних ран і ураженнях шкіри. Серації часто передаються через руки медперсоналу. Найбільш часто вони проникають в організм через постійні катетери, інтубаційні пристроїатакожзрозчинамидлярізноманітнихін’єкцій. Унаркоманівчастовиникають артрити, ендокардити, остеомієліти.

Досліджуваний матеріал у хворих беруть залежно від локалізації патологічнихпроцесів. Найчастіше цекров, гній, сеча, випорожнення, жовч, харкотиння. У мазках серації виглядають як прямі грамнегативні палички, окремі штами мають капсулу.

Мікробіологічна діагностика основана на виділенні чистих культур серацій і визначення їх видової належності за допомогою культуральних властивостей і біохімічних тестів.

Посівипроводятьнакров'янийагар, диференціальнісередовищаЕндо, Плоскирєва і особливо МПА з ДНК-азою, толуїдиновим синім і цефалотином. На кро- в’яному агарі S.marcescens і S.rubidaea утворюють прозорі сірувато-білі колонії, гладенькі або дрібнозернисті. Через 24-48 год при кімнатній температурі вони продукуютьчервонийпігмент. Надиференціальнихсередовищахколоніїбезбарвні, гладенькі, злегка опуклі. На агарі з ДНК-азою і толуїдиновим синім серації утворюють колонії з характерним синім обідком, в той час як колонії інших ентеробактерій його не мають.

Ідентифікаціювиділенихкультурпроводятьвиключнозадопомогоюбіохімічних тестів. Серації постійно ферментують гліцерин, мальтозу, маніт, саліцин, сахарозу і сорбіт. Такі спирти і вуглеводи, як адоніт, інозит, ксилозу і целобіозу вони розкладають варіабельно, ростуть на цитратних середовищах і дають позитивну реакцію Фогеса-Проскауера. На жаль, до останнього часу не налагоджено промислове виготовлення діагностичних сироваток, відсутня антигенно-діагнос- тична схема, що не дає змоги проводити серологічну ідентифікацію серацій.

Едвардсієльоз. Серед трьох видів бактерій, віднесених до родуEdwardsiella, патогенність для людини має лише Е.tarda. Більша частина захворювань на ед-

вардсієльоз обумовлена контактом із прісною й солоною водою, а також із тваринами, щопроживаютьвнихабоп’ютьїх. ЗокремаприроднимрезервуаромЕ.tardа служатьриби, рептиліїмолюски, морськіїжаки, птахи, корови, свині, собакитощо. Едвардсієли викликають ураження сечовивідних шляхів, септицемію, менінгіт. Знаходили їх і в інфікованих ранах, а також у хворих на гострий ентероколіт.

Єдиним надійним способом лабораторної діагностики едварсієльозу є виділення чистої культури збудника і його ідентифікація. Матеріалом для дослідження є випорожнення, кров, блювотні маси, сеча, жовч, спинномозкова рідина, вода. Їх висівають на середовища Ендо, Левіна, Плоскирєвата вісмут-сульфітний агар. Едвардсієли ростуть у вигляді безбарвних напівпрозорих колоній, подібних до росту патогенних ентеробактерій. Колонії на вісмут-сульфітному агарі не мають характерного металевого блиску, немає і почорніння агару під ними. При мікроскопічному дослідженні культур виявляють рухомі грамнегативні палички, які не утворюють спор і капсул.

При проведенні біохімічної ідентифікації виділених культур необхідно мати на увазі, що вони каталазо-позитивні, але оксидазо-негативні, ферментують до кислотиігазуарабінозу, глюкозу, мальтозу, маніт, манозуітрегалозу. E.tarda виділяє індол і Н2S, відновлює нітрати, не росте на цитратному агарі, не дає позитивної реакції Фогеса-Проскауера, не гідролізує сечовину й не розріджує желатин.

Серологічну ідентифікацію едвардсієл використовують лише у великих лабораторних центрах, але повна схема визначення сероварів ще відсутня, оскільки не виготовлені сироватки проти всіх антигенних варіантів.

Провіденція-інфекції. До роду Providencia належать 5 видів бактерій. ДовгийчасїхвідносилидородуProteus, оскількипатогенез уражень, клінічні прояви іметодидіагностики були дужеподібними. Типовий видProvidencia alcalifaciens. Всівидипровіденційпроявляютьпатогенністьіможутьвикликатидіареї, інфекції сечовивідних шляхів, септицемії, нагноєння ран і опіків.

Для проведення лабораторної діагностики захворювання до лабораторії направляють кров, сечу, випорожнення, гній тощо. Посіви проводять на диференці- ально-діагностичні середовища Ендо, Левіна, Плоскирєва. Колонії, що виростають на них, безбарвні, майже повністю прозорі, дуже подібні до колоній сальмонел і шигел. До 40 % штамів на простому агарі можуть давати феномен роїння у вигляді дерев, протуберанців, але не концентричних тіл, як у Proteus vulgaris. Рекомендують використовувати середовище з колістином (100 мкг/мл) та інозитом (1%), на якому провіденції утворюють великі жовті колонії. Останнім часом за- пропонованоРАМ-агарСеніора, доскладуякоговходятьгалактоза, ксилозаіманіт. Колонії провіденції на цьому середовищі мають червоний колір, в той час як у всіх інших оксидазо-негативних бактерій вони лимонно-жовті. Для визначення видів користуються також біохімічними тестами. Серологічну ідентифікацію виділених культур та визначення титру антитіл методом парних сироваток не проводять.

Черевний тиф і паратифи

Черевний тиф і паратифи – гострі інфекційні захворювання, якісупроводжуються бактеріємією, тривалою постійною гарячкою, ураженням лімфатичних утворівкишечника, вираженоюінтоксикацією, маютьфекально-оральниймеханізм передачі. Збудниками черевного тифу є Salmonella typhi (див. вкл., рис. 13), пара-

тифу А – S. paratyphi A, паратифу В – S. schottmuelleri, паратифу С– S. paratyphi C.

Черевний тиф і паратиф А – типові антропонози, збудники паратифів В і С, окрім людини, можуть ще викликати захворювання тварин і птахів. Всі названі бактерії належать до роду Salmonella, родини Enterobacteriaceaе. Хворі або бактеріоносії виділяють збудників з випорожненнями, сечею і слиною. За клінічною картиною розрізнитичеревнийтифіпаратифипрактичнонеможливо. Остаточнийклінічний діагноз можна встановити лише після виділення та ідентифікації збудника.

Взяття матеріалу для дослідження. Важливе значення для успішного проведення лабораторної діагностики черевного тифу і паратифів має правильний і своєчаснийзабірдосліджуваного матеріалу залежновідфазипатогенезу істроків черевнотифозного захворювання. Мікробіологічні дослідження при паратифах проводять так само, як і при черевному тифі. Досліджуваний матеріал для виділеннячистоїкультури збудника, поможливості, слідбратидопочатку антибіотикотерапії. Найчастіше беруть кров, кістковий мозок, дуоденальний вміст (жовч), ексудат із розеол, випорожнення, сечу, гній, спинномозкову рідину, секційний матеріал при летальних випадках.

Бактеріологічні методи дослідження. Для ранньої діагностики черевного тифуіпаратифівнайефективнішимєвиділеннязбудниказкровійкістковогомозку, в меншій мірі з жовчі, сечі, випорожнень та інших досліджуваних матеріалів. Висів паличок черевного тифу і паратифів із кров’яного русла чи кісткового мозку має абсолютну, 100 % діагностичну цінність.

Метод гемокультури. Ретельно дотримуючись правил асептики, кров хворого в кількості 10 мл беруть за допомогою шприца із ліктьовоївенивранні строки (починаючи з перших годин захворювання) й біля ліжка хворого сіють у флакон із 100 мл жовчного бульйону або середовища Рапопорт (10 % жовчний бульйон із 2 % глюкози, 1 % індикатора Андраде; перед стерилізацією в середовище поміщають скляний поплавок для вловлювання газу).

Вразінеможливогопосівукровібіляліжкахворого, їїдоставляютьдолабораторіївпробірці. Сироваткувідділяютьвідзгусткаівикористовуютьдлясерологічногодослідження. Згустокретельноподрібнюютьізасіваютьнатіжсамісередовищауспіввідношенні1:10. Такерозведеннянеобхіднедляусуненнябактерицидних властивостей крові. У більш пізні періоди хвороби при наявності гарячки треба брати 15-20 мл крові й сіяти на 150-200 мл живильного середовища. Жовчні середовища є елективними для збудників черевного тифу і паратифів. У маленьких дітейкровдляпосіву берутьізмочки вуха, п’яткиабопальцяівменшійкількості.

Засіяніфлакониінкубуютьпри37 °С. Надругийденьвивчаютьхарактерросту. При відсутності росту флакони залишають у термостаті до 10 днів, а при

підозрінні на L-форми – до 3-4 тижнів. Наступні висіви на диференціальні середовища роблять через 48 і 72 год, на 5 та 10 добу.

Сальмонели черевного тифу викликають почервоніння бульйону Рапопорт внаслідок ферментації глюкози до кислоти, а збудники паратифів ще й газу, який нагромаджується у поплавку. Культуру, що виросла у флаконі, висівають на трицукровесередовищеОлькеницькоготаЕндо(Плоскирєва, Левіна, вісмут-сульфіт- агар). Якщокультурачиста(примікроскопіїграмнегативніпалички), даліпрацюють лише з середовищем Олькеницького.

Посіви лише на Ендо (або інші елективні середовища) досліджують у тих випадках, колинаагаріОлькеницькоговиростаєнечистакультура, щотрапляється рідко. В такому разі типові ізольовані колонії пересівають на середовище Олькеницького (або скошений МПА), отримують чисту культуру й ідентифікують її. КолоніївсіхтрьохзбудниківнасередовищахЕндо, ЛевінаіПлоскирєвабезбарвні, ніжні, прозорі, на вісмут-сульфітному агарі – чорного кольору.

Метод мієлокультури. У фазі паренхіматозної дифузії збудники черевного тифуіпаратифівможнавиділитизкістковогомозку. Методикастернальноїпункції безпечна для хворого, вона розширила можливості бактеріологічної діагностики цих захворювань. Місце пункції обробляють спиртом, знеболюють новокаїном. Для забору матеріалу використовують голку Біра з рухливою муфтою, що дозволяєрегулюватиглибинупроникненняголки. Післяпроколузадопомогоюшприца відсмоктують0,3-0,5 млпунктатузгрудноїкісткиісіютьу5-10 млжовчногобульйону або середовища Рапопорт. Виділення чистої мієлокультури проводять так само, якіприпосівікрові. Методмієлокультуридаєпозитивнірезультатичастіше ніж метод гемокультури. Його особливо рекомендують застосовувати при легких і стертих клінічних формах захворювань.

Метод білікультури. Для бактеріологічного дослідження жовчі проводять дуоденальне зондування. Спочатку через тонкий зонд вводять у дванадцятипалу кишку30-40 мл25 % розчину сірчанокислоїмагнезії. Долабораторіїдоставляють пробірки з двома або трьома порціями жовчі (А і В, або А, В, С). Кожну з порцій можна сіяти окремо або ж суміш усіх трьох разом у кількості 5-10 мл засівають у флакони з 50-100 мл селенітового бульйону чи середовища Рапопорт. Кислий дуоденальний вміст, білуватиййоговідтіноктанаявністьпластівцівроблятьматеріал непридатним для бактеріологічного дослідження. Посіви інкубують при 37 °С протягом 18-20 год, виділяють та ідентифікують чисті культури. Метод заслуговуєособливої рекомендації для виявлення бактеріоносіїв та встановлення формування стійкого бактеріоносійства у реконвалесцентів.

Метод розеолокультури використовують у випадках невиразного перебігу хвороби, коли методи гемота білікультури не дали позитивних результатів, а на шкірі хворого є типова висипка. Шкіру в місці локалізації розеоли протирають спиртом, гострим скальпелем скарифікують розеолу до появи крапельок лімфи. Стерильною піпеткою на них наносять кілька крапель жовчного бульйону, змішують і швидко втягують суміш у пастерівську піпетку. Посів роблять біля ліжка хворого у 50 мл селенітового або жовчного бульйону. При необхідності доставляти матеріал до лабораторії кінець піпетки запаюють на вогні.