2.Внесок українських вчених в еміграції в українське літературознавство. Д. Чижевський.

Значна активність в українській діаспорі присвячена також вивченню української літератури. Українська література вивчалася вУкраїнському вільному університеті в Мюнхені. В Гейдельбезькому університеті історію української літератури вивчав Дмитро Чижевський. В Українському науковому інституті Гарвардського університету працювали відомі літературознавці Юрій Шевельов таГригорій Грабович. Літературознавчні дослідження проводили Юрій Луцький в Канадському інституті українських студій в Едмонтоні,Мирослав Шкандрій в Манітобському університеті та Максим Тарнавський в Торонтському університеті. Визнаним літературознавцем є також австралійський науковець з Монашського університету Марко Павлишин. У названих установах регулярно читаються курси української мови та літератури.

У багатьох літературознавчих дослідженнях проводиться розділення між україномовною літературою написаною в діаспорі і на території України (яку називають материковою) через різні шляхи розвитку. При тому, що діаспорна література часто мала вищу мистецьку якість за офіційну радянську творчість, першій бракувало масового читача і розповсюдження в УРСР. Сучасні українські письменники та літературознавці часто звертаються до діаспорної літератури через її зв'язок із Західною літературою і в цьому сенсі більшу сучасність як у використанні описових заходів, так і звільнене від радянських стереотипів сприйняття дійсності. Також літературознавча методологія науковців діаспори ближча до сучасних Західних підходів за значну частину українських вчених. Це проявляється також у різному бачення місця тих чи інших письменників в українському літературному каноні. При цьому літературні твори діаспорних письменників (наприклад Василь Барка,Емма Андієвська) включено до шкільної та університетської програм в Україні. За останні роки з'явилося також багато перевидань творів діаспорних українських письменників в Україні.

Дмитро́ Іва́нович Чиже́вський (23 березня (4 квітня) 1894 — 18 квітня 1977) — український учений-енциклопедист;культуролог-славіст, філософ,літературознавець,релігієзнавець, лінгвіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовності.

Дмитро Чижевський — автор фундаментальних праць «Філософія на Україні», «Нариси з історії філософії на Україні», «Гегель в Росії», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інших. Автор «теорії стилів».В неповному реєстрі праць Чижевського, що налічує близько 1000 позицій, понад 200 присвячено українознавчим студіям.

Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказучи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.). Разом з тим феномен українського бароко вчений ставив у загальноєвропейський контекст, не вичленовуючи лише стилістику, а підкреслюючи тотальність барокового мислення у ті часи.

Дмитро Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл. Ганкевич та В.Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі.

Спеціально займався Чижевський тільки давньою українською літературою. Всі його наукові інтереси зосереджені на давньому письменстві — від княжої доби до кінця XVIII ст. В осередді студій вченого література XVI — XVIII ст.: Ренесанс та Реформація, бароко, зокрема творчість Григорія Сковороди. У дослідженні українського літературного бароко Чижевський досяг неабияких успіхів. Його наукові праці 1940 — 1960-х pp. заклали міцні підвалини всебічного вивчення цього універсального стилю епохи, що мав помітні здобутки в українському письменстві, поступово створювали той науковий ґрунт, на якому згодом постала «Історія української літератури (від початків до доби реалізму)». Окрім того, Чижевський уводить українську літературу до всеслов’янського контексту.

Оглядаючи з певної часової відстані напрочуд багату й змістовну наукову спадщину Д. Чижевського, доходимо висновку, що він — один із найвидатніших українських медієвістів XX ст. Його праці про давнє українське письменство нині вимагають нового прочитання.