1.Біографічний метод в літературознавстві.

У ХІХ столітті інтенсивно розвивалися міжнаціональні зв'язки, поширювався культурний обмін, формувалися наукові школи, такі як: міфологічна школа, культурно-історична школа, також зароджувалися нові напрями для розвитку європейської теорії літератури: компаративізм, інтуїтивізм, фройдизм, структуралізм та екзистенціалізм. Ще одним способом вивчення літератури став біографічний метод.

Зародження цього методу пов’язане з діяльністю французького літературознавця Шарля- Оґюстена Сент-Бева (1804—1869 рр.), який твердив, що в кожному літературному творі обов’язково має віддзеркалюватися авторська особистість. Ця особистість є своєрідним епіцентром, крізь який переломлюються основні проблеми доби. Найвідомішою працею Сент-Бева є «Літературно-критичні портрети» (1836—1839 рр.), що репрезентують постаті майже всіх відомих французьких письменників за кілька століть. Літературознавець у цій праці надавав великого значення як постаті реальної історичної особи, так і фактам її інтимного життя, фізіологічній схильності характеру, вихованню, колу читацьких інтересів. Послідовниками Сент-Бева були Г, Брандес (Данія), Р. де Ґурмон (Франція), Ю. Айхенвальд (Росія). У вітчизняному літературознавстві біографічний метод використовували М. Чалий, О. Огоновський, М. Петров, І. Франко, С. Балей, І. Дорошенко, В. Смілянська. Значні заслуги в розробці біографічного методу належать А. Моруа, чия теоретична праця «Аспекти біографії» є однією з найвагоміших у XX столітті.

Іноді в сучасному літературознавстві біографічний метод ототожнюють з підходами до написання автобіографічних і біографічних творів, де життєвий і творчий шлях письменника є предметом автономного художнього дослідження («Зачарована Десна» О. Довженка, «Син волі» В. Шевчука, «Марія» О. Іваненко). Такі підходи є неправомірними, оскільки в останньому випадку йдеться про цілком самостійний напрям художньої літератури.

2.Метологісний тип художнього образу. Символ.

За типом співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю образи ділять на автологічні і металогічні.

У металогічному (грец. meta — через, після, logos — слово) образі чуттєвий образ та ідея належать до різного кола явищ. Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою  вияву такої ідеї,  яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий образ та ідея належать тут до різного кола явищ, як, наприклад, у байці (з одного боку, звірі, з іншого — людські стосунки, на які вказує поведінка звірів) або в пейзажному ліричному творі, де картина природи може уособлювати світ людських переживань і т. д. До групи металогічних образів можна віднести символ, алегорію та підтекст.

Символ (від грец. symeolon) — натяк, умовний знак. Символ надає конкретним явищам узагальненого змісту. Генеалогію символу О. Веселовський виводив з паралелізму.

Алегорія (грец. allëgoria від alios — інший, agoreûo — говорю) — інакомовлення. Алегоричні образи використовуються у байках, притчах, полемічних творах, шкільній релігійній драмі.

Близьким до алегорії і символу є підтекст (що лежить під текстом). Підтекст містить натяк на певні події, людей.