2.Металогічний тип художнього образу. Алегорія.

Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою  вияву такої ідеї,  яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. До групи металогічних образів можна віднести символ, алегорію та підтекст.

Алегорією називають тип художнього образу, конкретно-чуттєва даність якого є знаком такої ідеї, яка повністю абстрагується від того, що він безпосередньо означає, отож чуттєвий образ та його ідея зв'язуються між собою лише формально, а не за суттю. Наприклад, конкретно-чуттєвий образ жінки із зав'язаними очима й терезами в руках (зображення богині Феміди) є алегорією абстрагованої ідеї правосуддя, бог Марс — алегорія війни, образ лисиці в байці — алегорія хитрощів тощо.

Існує і більш широке розуміння алегорії, за яким вона визначається не як конкретний вид образу, а як сама суть, принцип образного мислення, який полягає в тому, що даний у творі конкретно-чуттєвий образ якогось предмета, хоч би який цікавий він був сам по собі, в кінцевому результаті є не що інше, як засіб, форма вираження вкладеної в нього ідеї, тобто є інакомовним способом висловлення думок. 

З античності бере свої витоки думка, що алегорія — це, власне, специфічна форма приховування якогось цілком раціонального знання (ідеї чи точніше — низок ідей). Художній образ, явлений у поезії, постає, на думку древніх, лише як свого роду вуаль, що приховує істинні наміри творця викласти таким способом знання (за висловом Татіана, «Про сутність природи та природу стихій»).

Алегоричний тип образності займає провідне місце в літературі середньовіччя й класицизму. В естетиці романтизму він поступається своїм місцем символу. Саме в естетиці романтизму, зокрема німецького, вперше були чітко розмежовані категорії символу та алегорії, специфічний зміст яких до цього часу майже не розрізнявся. «Далеко не одне і те ж, — писав у цьому зв'язку Гете, — підшуковує поет для вираження загального (тобто ідеї) через окреме (тобто чуттєвий образ), чи в окремому віднаходить загальне. Перший шлях приводить до алегорій, у яких окреме має значення лише ілюстрації, зразка загального, інший шлях складає істинну природу поезії», на думку Гете, — символічну. В сучасному літературознавстві алегорія розглядається як тип художнього образу, що відмінний, з одного боку, від автологічного, з іншого — від образу-символу.

Алегоричну ж мову називають езоповою. Алегорія сама по собі ґрунтується на асоціативному переосмисленні суті явиш. Алегоричними є персоніфіковані образи: Віра, Надія, Любов, Добро, Зло, Кривда, Правда.

3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Група слів з історичним забарвленням.

Засобами лексико-синонімічного увиразнення мовлення є слова та форми слів у лексичному запасі національної мови , відступають від узвичаєної норми слововживання та слово позначення (хмаринка-замість хмара)

Експресивний ефект ґрунтується на тому що замість очікуваного читачем звичайного слова автор підбирає таке синонімічне слово, яке контрастує.

Можна виокремити такі групи слів:

-групу слів з історичним забарвленням ( форми мовленнєвого спілкування, прийняті на певному історичному проміжку часу і сприймаються як застарілі)-архаїзми й історизми

-інщомовного походження ( запозичені з інших нац. мов)

Варваризми макаронічна мова екзотизми, старословянізми-стилістично-забарвлені слова (обмежені комунікативною сферою людських стосунків)-діалектизми, жаргонізми професіоналізми арготизми, сленг, вульгаризми поетизми, термінологіями канцеляризми

Архаїзми-слова які вийшли з широкого вжитку й перейшли до пасивного запасу лексики нац. Мови. Тобто це слова які зараз маю інші відповідники (Т. Шевченко слова, які вже для його часу були застарілими: «Вздовж байдака знову походжає пан отаман». В іншому випадку поет використовує лексику доби Київської Русі, аби передати колорит часу: «Вла димир князь перед народом убив старого Рогволода, потя народ, княжну поя, отиде в волості своя». У поемі «Марія» він стилізує мову Святого Письма: «Все упованіє моє на тебе, мати, возлагаю, Святая сило всіх святих, пренепорочная, благая»)

• -власне лексичні архаїзми (уста-губи);

• -лексико-словотворчі (вої-воїни);

• -лексико морфологічні (моліться-молітеся);

• -лексико-фонетичні(злато-золото);

• -лексико-семантичні(язик-мова).

В худ. мовленні вживаються для:

1)відтворенн історичного колориту;

2) мовна характеристика особи;

3) надання мові відтінку урочистості;

4)створення комічного враження.

Історизминазивають слова, які застаріли через те що вийшли з ужитку предмети, які вони позначали. Історизми трапляються переважно в художньому мовленні і вони не мають відповідників(мушкет, козак, опанча кунтуш).