1.Літературознавство в епоху Середньовіччі. Аврелій Августин і Тома Аквінський про літературу та її призначення.

В епоху Відродження (Ренесансу), що припадає на XIV—XVI ст., теоретики мистецтва підтримували ідею наслідування природи, вважаючи завданням митців відкрити у природі красу, що в ній прихована. На їхнє переконання, пошуки краси становлять сенс творчості, а мистецтво — вище від природи. Розуміння прекрасного залежить від індивідуального смаку митця, тому у творчості (в літературній теж) на передньому плані — художник, котрий повинен творити так, як Бог творив світ.

В епоху середньовіччя (V—XV ст.) антична література була забута, теорія мистецтва зазнала впливу теології, про що свідчать праці Августина Блаженного і Томи Аквінського. Естетичні погляди Августина (354-430 рр.) склалися на основі неоплатонізму та раннього християнства. Він розглядав мистецтво слова в системі Творіння Бога - як шлях людини до духовної досконалості, до абсолютної краси, до блаженства. Джерелом прекрасного у мистецтві, з погляду Августина, є Бог, який і створив світ за законами краси; мистецький твір - відблиск тієї краси, яка може втішити, піднести дух (емоційно-естетичний вплив).

Найвидатнішим представником середньовічної естетики був Тома Аквінський (1225—1274 рр.), який поділив красу на вищу і нижчу. Він вважав прекрасним те, що дає задоволення під час безпосереднього сприйняття. Він трактував мистецтво слова в системі Творіння Бога — як шлях людини до духовної досконалості, абсолютної краси, блаженства. Джерелом прекрасного у мистецтві, на його думку, є Бог, який створив світ за законами краси; мистецький твір — відблиск тієї краси, яка може втішити, піднести дух, тобто здійснити емоційно-естетичний вплив.

Філософ Тома Аквінський, як і Арістотель, вважав, що мистецтво наслідує природу; воно не створює принципово нові форми, а лише відтворює чи перетворює вже готові «тільки для прекрасного». Література, на його думку, належить до «відтворювальних» мистецтв, які служать для «користі і задоволення». Джерело творчості він вбачав у мистецтві, наголошуючи на його «прикрашальній» функції («образ є прекрасним, якщо він змальовує річ досконалою, хоч у дійсності вона потворна»).

2.Літературно-художній образ як форма відображення дійсності.

Художнім стає не кожен образ. Художність образу полягає в його особливому - естетичному - призначенні. Він відображає красу природи, тваринного світу, людини, міжособистісних відносин; відкриває таємне досконалість буття. Художній образ свідчить про прекрасне, яке служить загальному благу та світовій гармонії.

В основі художнього образу як специфічної форми відображення дійсності лежить первинний, або так званий чуттєвий образ. Чуттєвим образом називають конкретно-чуттєву даність (явленість) предмета відображення, тобто те нормальне уявлення, в якому відображувана реальність постає, кажучи словами М. Чернишевського, не у формі думки про неї, а у формі самого життя, наочно, такою, якою ми її бачимо чи могли б побачити, сприймаючи безпосередньо. Чуттєвий образ у художньому творі — це те, що в ньому безпосередньо, конкретно зображено з усіма його подробицями — сукупні­стю тих індивідуальних предметних ознак (знаходження у просторі та часі, форма, величина, колір, спосіб дії і т. п.), які окреслюють його в нашій свідомості.

Конкретно-чуттєва основа, з одного боку, відрізняє художній образ від такої форми відображення, як схема, в якій відображене життя втрачає свої живі риси і схематизується, з іншого боку, споріднює його з тією звичайною формою відображення дійсності, якою ми користуємось у побуті. Говорячи про щось, ми, найчастіше, не абстрагуємося від їхнього конкретно-чуттєвого змісту, не схематизуємо його, а тримаємо в пам'яті й намагаємося викласти у вигляді більшою чи меншою мірою живого уявлення.

Від повсякденних форм уявлення дійсності художній образ, по-перше, відрізняється своєю емоційністю, точніше настановою на підкреслено-емоційний характер вираження тієї думки, формою вияву якої є чуттєвий образ. По-друге, від звичайного уявлення художній образ від­різняється узагальненістю свого змісту. Художній образ — це не копія дійсності, це вузько фактографічне, натуралістичне її відтворення, яке має місце, скажімо, в газетних репортажах чи творах документального характеру. В мистецтві чуттєвий образ цінний не сам по собі, не як пряме і максимально повне відображення дійсності, а в тій мірі, в якій він здатний уособлювати собою якийсь більш загальний, ніж конкретно-фактологічний, зміст. Віддзеркалена в чуттєвому образі дійсність таким чином постає в мистецтві як форма вираження такої ідеї, що узагальнює, розширює конкретно-чуттєвий зміст одинично поданого факту.

Використовуючи наукову термінологію, можна сказати, що конкретно-чуттєва форма одиничного в мистецтві слугує засобом втілення загального. Художній образ як специфічна форма відображення дійсності відрізняється не лише від повсякденних уявлень, а й від тієї форми вираження світу, якою користується наука, а саме — поняттєвої. Як і художній образ, наукове поняття належить до вторинних форм відображення дійсності. Подібно до художнього образу поняття відрізняється від повсякденних уявлень мірою узагальненості свого ідейного змісту. Проте, на відміну від художнього образу, в якому предмет відображення відтворюється у його чуттєвому образі, поняття, відображаючи предмет, абстрагується, тобто відходить від його одиничної, конкретно-чуттєвої форми. Якщо в художньому образі загальне, тобто сукупність тих суттєвих відмінних рис, що характеризують певний клас об'єктів, подається у формі індивідуального, конкретно-чуттєвого, — у формі самого життя, то в понятті загальне постає у формі думки, а точніше у формі низки логічно взаємопов'язаних думок про суттєві й відмінні ознаки відображуваного предмета.

Художній образ відрізняється від поняття не лише фор­мою вираження ідеї відображуваного предмета, але й її змістом. Художній образ, навпаки, має на меті по­дати об'єктивну картину змальовуваної дійсності у формі її суб'єктивно-емоційного сприйняття, тобто такою, якою її бачить і емоційно переживає автор.