3.Засоби словотворчого увиразнення мовлення.

До засобів словотворчого увиразнення належать слова або форми слів, наявність яких у тій чи іншій мовлення національній мові не фіксована словниками й контекстом загального вживання і які створюються прозаїком або поетом у процесі індивідуальної мовної творчості, не виходячи в більшості випадків за її межі. Забарвлені подібним індивідуальним уживанням новотворені прозаїком або поетом слова позначаються терміном «неологізми». Крім неологізмів, до засобів словотворчого увиразнення мовлення належить так звана зарозуміла мова, під якою найчастіше вбачають такі новотворені слова і словесні вирази, значення яких через їх різку протиставленість узвичаєним словесним формам у більшості випадків важко піддається розумінню. Якщо використання неологізмів більшою чи меншою мірою визначає специфіку творчості будь-якого письменника певної епохи, то зарозуміла мова — це явище, яке характеризує майже виключно ті цікаві, а інколи ризиковані (для розуміння) експерименти, які проводили над окремо взятими словами й мовою в цілому на початку XX століття поети-футуристи. Разом з тим встановлення чіткої межі між неологізмом та зарозумілою мовою в багатьох випадках буває проблематичним.

4.Ліричний рід літератури. Система жанрів.

До лірики (греч. lyrikos - вимовний під звуки ліри) належать віршовані твори малого розміру.

У ліриці увага художника зосереджена на відтворенні епізодів із внутрішнього життя людини. Поет уловлює зародження почуття, зображує його розвиток, наростання і деякий фінал - як осмислення саморозвитку.

Цей рід літератури охоплює безліч віршованих жанрів, наприклад: елегія, романс, газель, сонет, пісня, вірш і т.д. Усі жанри ліричної поезії розрізняються з великою часткою умовності, хоча в минулому критика рекомендувала поетам строго дотримувати їхні внутрішньовидові, жанрові ознаки. Більше поширення одержало членування лірики на жанри по тематичній ознаці - лірика пейзажна, філософська, любовна і т.п.

Білет №16

1.Інтуїтивізм як метод в літературознавстві.

XIX століття виявилося надзвичайно плідним для розвитку європейської теорії літератури. У цей час інтенсивно розвиваються міжнаціональні зв’язки, поширюється культурний обмін, формується кілька наукових напрямів.

Інтуїтивізм - це помітний напрям у сучасній європейській науці про літературу. Його витоки криються в ідеях харківського вченого О. Потебні, а родоначальником є Анрі Бергсона (1859 — 1941 рр.), який у дослідженнях «Пам’ять і матерія», «Творча еволюція», «Сміх» виклав свої погляди на творчий процес. Розум, на його думку, може служити людині лише в практичній діяльності, оскільки він здатний ідентифікувати окремі предмети з метою виявлення користі від їх подальшого використання. Естетичну ж функцію світу можна пізнати лише за допомогою інтуїції. Творча робота під силу тільки людині, яка не мас жодного утилітарного інтересу. Саме такій особистості відкривається краса життя, яка є неповторною.

Думки А. Берґсона розвинув італійський учений Бенедетто Кроче (1866 — 1952 рр.), головна праця якого «Естетика як наука про вираження і як загальна лінгвістика» свідчить, що дослідник вважав інтуїцію тією рушійною силою, що може, пізнавши конкретні, індивідуально неповторні ознаки зображуваних явищ дійсності, перетворити їх на художні образи.

Мистецтво як інтуїтивна діяльність від інших форм людської діяльності відрізняється лише мірою вираження. Іншої відмінності між мистецтвом і немистецтвом, вважає Б. Кроче, немає.

Отож інтуїтивізм позначився на ранньому модернізмі, на доробку митців "Молодої музи", "Української хати".