3.Внутрішня форма художнього твору

Внутрішня форма художнього твору — це той його рівень, який вбирає в себе сукупність засобів предметного зображення у творі, на відміну від рівня словесного зображення (сукупності словесних прийомів) та структурно-організуючого рівня — композиції, що зв'язує в єдину цілість усі рівні форми твору та їхні окремі компоненти. В художньому творі цей рівень форми постає у вигляді динамічної картини зображуваного життя, даної з усіма її індивідуальними подробицями — образами твору, що, розгортаючись у ньому, певним чином між собою взаємодіють. З огляду на це говорять про двокомпонентну структуру внутрішньої форми твору, до якої включають, з одного боку, систему образів, даних у творі, з іншого — динамічну послідовність їх розгортання у творі, яку називають сюжетом.

4. Віршування. Силабічне віршування

Система віршування – залежний від особливостей фонетичної системи національної мови історично вироблений спосіб утворення віршового ритму. В українському віршуванні виділяють три системи: силабічну, тонічну й силабо-тонічну, інколи говорять також про верлібр як окрему систему.

Силабічна система віршування – спосіб творення вірша за принципом рівності кількості складів у рядку (найчастіше 13, рідше – 11) з одночасним нехтуванням їх ненаголошеності. При цьому рядок розбивається паузою на 2 частини кожна з яких має ознаки синтаксичної й змістової завершеності. Римування парне, рима переважно жіноча. Силабічне віршування характерне для мов, що мають постійно наголошені склади.

Білет №4

1.Літературознавство як наука. Допоміжні літературознавчі дисципліни.

Літературознавство – це наука про літературу як вид мистецтва.

Традиційно виділяють основні та допоміжні літературознавчі дисципліни. До основних зараховують теорію літератури, історію літератури, літературну критику. Допоміжними вважають бібліографію , текстологію та літературознавчу історіографію. Деякі дослідники виводять як допоміжні літературознавчі науки: компаративістику, перекладознавство, герменевтику, палеографію, історіографію, бібліографію.

Компаративістика – це наукова дисципліна, метою якої є виявлення міжлітературних зв’язків на основі зіставлення творів та явищ національних письменників одного чи різних історичних періодів. Більшість учених дотримується думки про функціональну відмінність компаративізму і зіставного літературознавства, вважаючи, що у першому випадку йдеться про загальні аспекти науки про літературу в її взаємозв’язках, а в другому – про жанри історико – літературних та літературно- критичних праць.

Історіографія – спеціальна галузь історичної науки, яка вивчає тенденції розвитку історичних знань, історичної думки, діяльність наукових осередків та центрів історичної науки, внесок визначних істориків у збагачення історичних знань світової історії.

Застосовується у трьох значеннях:

- як спеціальна галузь історичної науки, що вивчає її історію, процес нагромадження і розвитку історичних знань

- як сукупність досліджень, наукової літератури, присвячених певній добі, періоду, проблеми, події, регіону чи країні

- як науковий аналіз повноти і достовірності дослідження в історичній науці тієї чи іншої проблеми, теми, події, певного періоду конкретної особи

Історіографія вживається у вдосконаленні методології історичних досліджень.

Бібліографія – галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданням якої є:

- виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку

- складання різних бібліографічних показників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою

- розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи

Перекладознавство – це самостійна галузь прикладної лінгвістики, присвячена найважливішим поняттям, проблематиці, термінології перекладознавства.

Вчення перекладознавства полегшує розуміння мовних явищ при опануванні конкретних мов у контексті перекладознавчої науки.

Мета перекладознавства – створити теоретичну основу для подальшого набуття ними практичних умінь і навичок у галузі перекладу та вивчення моделей і закономірностей процесу перекладу і перекладацьких відповідностей, а також способів перекладу текстів різних жанрів і стилів.

Палеографія  — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. Палеографія вивчає писемні знаки, особливості написання літер у різні періоди розвитку мови того чи іншого народу, почерки, своєрідність паперу кожної доби, художні прикраси — орнаменти тощо.

Герменевтика — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.