2.Українське літературознавство початку хх ст. . М. Грушевський, с. Єфремов.

У XX столітті українське літературознавство мало помітні здобутки і втрати, пов'язані з поразкою української національної революції, приходом до влади більшовиків, насадженням марксистсько-ленінської ідеології, розколом літературознавства на радянське і емігрантське.

Здобутки вітчизняного літературознавства пов'язані з іменами С. Єфремова , M. Возняка, Б. Лепкого, M. Зерова, M. Грушевського.

В історії українського письменства С. Єфремов прослідкував розвиток літератури від найдавніших часів до першої чверті XX століття.

С. Єфремов виділив такі періоди у розвитку української літератури: доба національно-державної самостійності (від найдавніших часів до кінця XIV ст.); доба національно-державної залежності (кінець XIV—кінець XVIII ст.); доба національного відродження (кінець XVIII ст. — до наших часів).

Найбільш відомою працею С. Єфремова є "Історія українського письменства", яка охоплює український літературний процес від найдавніших часів до 20-х років XX століття.

Помітне місце в історії українського літературознавства в перше десятиліття XX століття зайняла праця М. Гру шевського "Історія української літератури" (1923—1927 рр.). Використовуючи різні засоби аналізу (текстологічний, біографічний, порівняльно-історичний, лінгвістичний), М. Грушевський створив цілісну картину розвитку української літератури, починаючи з усної народної творчості, яка, на його думку, зародилася в IV—IX ст. н. е.

3.Система образів художнього твору.

Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та родового оточення.

1) Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображуваного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на 3 типи:

-образи осіб, що виступають у творі як об’єкти розповіді(герої, про яких розповідають). Цей тип образу традиційно позначають терміном персонаж.

-образи осіб, що виступають у творі як суб’єкти розповіді(герої, які розповідають). Більшість літературознавців позначають цей тип образу терміном оповідач

-образи осіб, які виступають у творі як суб’єкти розповіді й водночас як її об’єкти(герої, що є учасниками тих подій про які вони розповідають). Цей змішаний тип образу, в якому оповідач виступає і як персонаж позначають терміном розповідач. До особливого типу розповідача відносять специфічні образи героїв – розповідачів ліричних творів, яких називають ліричними героями.

2) Образ творця твору, суб’єкта зображення (що вбирає в себе , як суб’єктів, так і об’єкти розповіді, а також і всі інші образи твору) найдоречніше назвати образом автора.

3) Образ адресата твору, суб’єкта адресації зображення звичайно називається образом читача.

4) Образ природного оточення прийнято називати пейзажем.

5) Образ речового оточення прийнято називати інтер’єром.

Якщо такі традиційні для літературознавства поняття як «персонаж», «інтер’єр», «пейзаж» визначаються термінологічною сталістю, а поняття – «ліричний герой», «образ читача» - більшою чи меншою мірою термінологічною узгодженістю, то стосовно визначеності та системного співвідношення понять – «оповідач», «розповідач», «образ автора» - чіткої термінологічної єдності ще не вироблено. Інколи, по-перше, терміни беруться як синоніми (не розмежовуються), коли тип суб’єктів розповіді у творі розрізняються з меншою деталізацією; по-друге, терміни «оповідач» та «розповідач» розглядаються як форми авторського образу(автор при цьому виноситься за межі будь-якої образної форми існування, образність автора, інакше кажучи, категорично заперечується; по-третє, класифікація суб’єктів розповіді проводиться за дещо іншими ознаками, що має наслідком виокремлення відмінних від поданих тут їхніх типів.

Персонаж – образ дійової особи, що виступає у творі як об’єкт розповіді і сприймається насамперед як певна жива або умовно жива істота.

Оповідач – дійова особа, зображена в творі як суб’єкт розповіді, а саме – як герой, від особи якого у творах епічного чи ліро-епічного роду літератури ведеться розповідь і який виступає в них функцій уявного автора.

Розповідач – дійова особа, яка виступає у творі і як суб’єкт розповіді, тобто як герой, що є учасником або має безпосереднє відношення до тих подій, про які він розповідає.

Ліричний герой – специфічний розповідач, в особі якого знаходить свій вияв підкреслена співвіднесеність з авторським «я», що стало простежується в межах більш-менш значної групи ліричних творів певного тематичного циклу, біографічного періоду або й творчості окремих поетів загалом.

Образ автора – відображена у творі особистість автора-творця, яка знаходить свій вияв у формі певної світоглядної позиції(точки зору), що стоїть за всім зображеним у творі і зв’язує його вираженням певної концепції світу й людини.

Образ читача – відображеність у творі особи читача, точніше читацької свідомості як прогнозованого типу оцінки зображеного у творі.

Пейзаж – образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовій організації.

Інтер’єр – образ речового оточення персонажів та їхніх дій, опис приміщення, реалій побуту: речей, предметів і тд.