3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів стилістичного забарвлення.

Діалектизми- слова, вживання яких характеризуються обмеженістю в рамках національної мови і які контрастують з прийнятими в літературі нормами.

Жаргонізм – слова, вживання яких обмежане нормами спілкування прийнятими у певному соц. Середовищі. 

Професіоналізм – слова, вживання яких обмежане вузько-специфічними потребами  представників певної професії. 

Арготизми – слова та вирази,Ю вживання яких обмежане специфічною мовою окремих соц. груп. 

Тарабарщина – деформація загально-вживаних слів.

Просторіччя -  слова та форми мовлення вживання яких не рекомендується але які охоче використовуються в інтимному, родинному чи дружньому спілкуванні.

Сленг – жаргонізми  англомовного походження, жаргонні слова  і вирази які стали загальновживаними.

Вульгаризми – найбільш згрубілі  і лайливі форми просторічних слів.

Дитяча лексика -  для неї характерні пестливі слова.

Поетизми – слова,  які вживаються майже  винятково в поетичних текстах і дуже рідко за їхніми межами.

Термінологіями – слово чи словосполучення, яке вживається для точного вираження  поняття із будь-якої галузі знань.

Канцеляризми -  слова на словосполучення вживання яких характерне виключно для норм спілкування  прийнятих офіційно- діловим стилем

4.Модернізм як художній напрям. Основні риси та течії.

У другій половині XIX ст. у художній літературі відбувся поворот від міметичного, емпірично-реалістичного зображення дійсності до індивідуального й естетичного її сприймання і вираження. Різноманітні літературні новації одержали назву «модернізм», що означало осучаснення мистецтва слова. Таке осучаснення критично сприймали прихильники позитивізму у філософії і реалізму у літературі. Проте оновлення тогочасного письменства було неминучим з огляду на те, що реалістичний тип творчості вичерпав себе і став гальмом у подальшому розвитку художньої свідомості, яка помітно змінювалася в нових соціально-історичних умовах. Модернізм із часу свого зародження не був монолітним явищем. Ця назва об’єднала різноманітні світоглядні і стильові тендеції в літературі.

Модернізм (франц. moderne — сучасний, найновіший) — художньо-стильові тенденції в літературі XIX — XX ст., які відображали нове, порівняно з попереднім часом, світовідчуття і тлумачення людини та світу.

На початках модерністські тенденції називали декадансом (франц. decadentia — занепад), позначаючи цим поняттям процес руйнування раціоналістичних схем у зображенні дійсності, міметичних нормативів у творчості. Модернізм виник у Франції (ПІ. Бодлер, А. Рембо,

П. Верлен, Г. Аполінер, С. Малларме), поширився у Польщі, Чехії, Великій Британії, Бельгії, Німеччині, Росії (С. Пшибишевський, Е. Верхарн, О. Вайльд, М. Метерлінк, Р.-М. Рільке, К. Бальмонт, Д. Мережковський, О. Блок, В. Брюсов). Виявив він себе і в українській літературі наприкінці XIX — початку XX ст. у творчості Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Олеся, М. Вороного, Ольги Кобилянської, М. Хвильового, Г. Косинки, поезії львівської «Молодої музи» (П. Карманський, В. Пачовський, С. Твердохліб, О. Луцький,М. Яцків).

На відміну від позитивістської світоглядної основи та принципу міметичної творчості модернізм спирався на внутрішньо притаманні мистецтву естетичні основи, обстоював самоцінність художньої творчості. Модернізму властиві такі ознаки:

а) джерело творчості — авторське Я, що виявляється у зверненні до підсвідомості, інтуїції, екзистенції (внутрішнього буття) людини; основа творчості — індивідуально сприйнятий і витлумачений світ, осягнення його таємничих глибин і духовних сфер, які неможливо збагнути за допомогою логіки;

б) заперечення раціональних, позаестетичних підходів до відтворення дійсності, нігілістичне ставлення до нормативної естетики, попередніх художніх вартостей і літературних авторитетів;

в) дегуманізація мистецтва, відображення розкладу морально-етичних цінностей («криза свідомості», зумовлена хворобливими симптомами кінця XIX ст., трагічністю XX ст.);

г) зневага до усталених форм культури, деструктивізм, пошук нових засобів художнього вираження;

ґ) зміна комунікаційної функції літератури, експеримент із художньою формою;

д) осмислення мови твору як вияву несвідомого, як об’єкта, а не форми комунікації.

Модерністський літературний пошук зумовив появу різноманітних світоглядно-естетичних тенденцій, які поступово оформилися у стильові різновиди.

Білет №19