Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді до білетів з літературознавства.docx
Скачиваний:
291
Добавлен:
12.04.2018
Размер:
165.79 Кб
Скачать

Білет №1

1.Літературознавство як наука. Предмет, об’єкт та завдання літературознавства.

Літературознавство – це наука про літературу як вид мистецтва.

Традиційно виділяють основні та допоміжні літературознавчі дисципліни. До основних зараховують теорію літератури, історію літератури, літературну критику. Допоміжними вважають бібліографію , текстологію та літературознавчу історіографію. Деякі дослідники виводять як допоміжні літературознавчі науки: компаративістику, перекладознавство, герменетику, палеографію.

Предметом літературознавства є сутність критичних спостережень, історико-літературних осмислень та теоретичних узагальнень, які складають основу відповідних галузей науки про літературу.

Об’єктом літературознавства є літературні твори, творчість письменників; все від найелементарніших чинників(слів-образів) до закономірностей – проглядаються наочно, неозброєним оком.

Завдання літературознавства полягає в осмисленні його як системи, як філософії, духовної діяльності, що втілена в художньому слові.

2.Українське літературознавство хіх ст. . Внесок Пантелеймона Куліша.

У XX столітті українське літературознавство мало помітні здобутки і втрати, пов'язані з поразкою української національної революції, приходом до влади більшовиків, насадженням марксистсько-ленінської ідеології, розколом літературознавства на радянське і емігрантське.

Здобутки вітчизняного літературознавства пов'язані з іменами С. Єфремова, M. Возняка, Б. Лепкого, M. Зерова, M. Грушевського.

В історії українського письменства С. Єфремов прослідкував розвиток літератури від найдавніших часів до першої чверті XX століття.

Помітне місце в історії українського літературознавства в перше десятиліття XX століття зайняла праця М. Гру шевського "Історія української літератури. Використовуючи різні засоби аналізу, М. Грушевський створив цілісну картину розвитку української літератури, починаючи з усної народної творчості, яка, на його думку, зародилася в IV—IX ст. н. е.

Позитивний вплив на розвиток українського літературознавства мало відкриття в Харкові в 1926 році Інституту української літератури ім. Т.Г. Шевченка. Науковці інституту зосередили основну увагу на вивченні творчості Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка.

Одним із найвидатніших літературознавців, які працювали за межами України, був Леонід Тимофійович Білецький. У праці "Основи української літературно-наукової критики" він простежив розвиток національного літературознавства від поетик XVII—XVIII ст. до історико-літературних праць XX ст.

У 1925 році почалася літературна дискусія. Вона тривала по 1928 рік. Центральною фігурою дискусії став Микола Хвильовий. Свої позиції в дискусії він виклав у критичних памфлетах "Камо грядеши", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", "Україна чи Малоросія?".

Чи не найпомітніше місце у літературознавстві радянського періоду займає О.І. Білецький. Його праці є вагомим внеском у розвиток теоретико-літературної думки. На працях О. Білецького теж позначився вплив вульгарного соціологізму.

Певні досягнення мало українське літературознавство в період "хрущовської відлиги". Вони пов'язані з іменами Є. Сверстюка, М. Коцюбинської, І. Світличного, В. Дончика, Л. Новиченка, С. Крижанівського, В. Фащенка, М. Жулинського, М. Наєнка.

Суттєві зміни в українському літературознавстві відбулися в період утвердження державності. Здобуття Україною незалежності створило умови для повернення в літературознавство науково-критичних досліджень М. Грушевського, С. Єфремова.

Як один із засновників професійної літературної кри­тики в історію українського літературознавства увійшов Пантелеймон Олександрович Куліш. Особливо плідною була його літературно-критична та історико-літературна діяльність наприкінці 50-х — у 60-ті роки. Як знавець літератури та історії свого народу, П. Куліш утверджував право українців мати свою власну літературу, бачив обнадійливі перспективи її подальшого розвитку, зба­гачення стильової та родожанрової системи. Літературознавство й фольклористику П. Куліш розумів передусім «яко науку самовзнання народнього». Критерієм досконалості художнього твору він вважав, окрім «вірності живопису з натури й глибини сердечного почуття» ще й досконалість, вишуканість форм.