3. Схема досліджень та встановлення ступеня травмування тварин

залежно від важкості отриманих ушкоджень.

1) Анамнез.

2) Загальне дослідження тварини (температури, пульсу, дихання, стан слизових, функціональний стан пошкодженого органу тощо).

3) При наявності пов’язки, звертають увагу на її ступінь тиснення, зміщення тощо.

4) Після знаття пов’язки досліджують рану.

5) Проводять санацію рани (видаляють забруднення і ексудат, закривають рану серветкою змоченою йодованим спиртом 1:1000, видаляють шерсть, висушують шкіру, обробляють шкіру навколо рани 5%-ним розчином спирту).

6) Досліджують стан пошкоджених тканин.

7) Бактеріологічне дослідження ранового ексудату.

Додатково, при необхідності проводять: рентгенографію, УЗД, ЕКГ, лабораторні дослідження (крові, сечі) тощо.

\

Монотравма – травма 1-го органу (опорно-руховий апарат – в межах 1-го анатомо-функціонального сегмента (кістки, суглоба); внутрішні органи – пошкодження 1-го органу в межах однієї порожнини; магістральних судин і нервові стовбури – їх травма в 1-й анатомічній ділянці.

Політравма – травматичне ушкодження організму з наявністю 2-х і більше зон ушкодження в одній або кількох анатомічних ділянках, за якого одне з ушкоджень або їхнє поєднання призводить до критичного стану і становить небезпеку для життя та здоров’я тварини та вимагає проведення невідкладної кваліфікованої допомоги.

Політравма це збірне поняття, що включає в себе такі види механічних пошкоджень:

• Множинні механічні травми – пошкодження 2-х або більше вн. органів в 1-й порожнині, пошкодження 2-х або більше анатомо-функціональних сегментів опорно-рухового апарату (селезінки і кишечника, переломи стегна та зап’ястя).

• Поєднані механічні травми – одночасне пошкодження вн. органів у 2-х або більше порожнинах або пошкодження вн. органів та опорно-рухового апарату (печінки та сечового міхура; органів гр. порожнини і переломи кісток; ЧМТ і тазових кісток).

• Комбіновані травми – отримані від різних травмуючих факторів: механічного, термічного, радіаційного (переломи стегна і опік у будь-якій ділянці тіла).

Принцип домінуючого ушкодження, яке загрожує життю тв. (за тяжкістю):

1. Клінічні прояви ЧМТ маскують усі інші ушкодження і визначають лікувальну тактику.

2. Переломи хребта з ушкодженням спинного мозку.

3. Ушкодження магістральних судин кінцівок.

4. Травми органів гр., чер. порожнин, сечостатевих органів.

5. Множинні переломи кісток.

3. Ургентна допомога тваринам за хірургічних хвороб.

Ургентний (невідкладний) стан – стан хворої тв., який загрожує її життю і потребує невідкладних лікувальних заходів.

Ургентна (невідкладна) допомога – комплекс лікувальних заходів, які необх. тв. у критичних станах; відсутність може загрожувати серйозними ускладеннями або загибеллю тв.

Критичний стан – крайній ступінь патології, при якій необхідне штучне заміщення або підтримування життєво важливих ф-й організму за неспроможності власних компенсаторних механізмів впливати на процеси.

За ургентного (невідкладного) критичного стану проводиться ургентна допомога – тобто:

Інтенсивна терапія – комплекс лікувальних заходів, проведених з метою виведення організму тв. з критичного стану та нормалізації роботи усіх с-м і органів.

4. Заходи реанімації та інтенсивної терапії тв за хірург захворювань.

Реанімація — комплекс заходів, спрямованих на відновлення різко порушених або втрачених життєво-важливих функцій організму (серцево-легеневі та церебральні функції). Тому своєчасне відновлення кровообігу та дихання за допомогою комплексу заходів, що називаються реанімацією, може вивести хворого з термінального стану.

Термінальні стани можуть спричинятися різними причинами: шоком, інфарктом міокарда, великою крововтратою, закупоркою дихальних шляхів або асфіксією, електротравмою, утопленням, засипанням землею і т. д.

У термінальному стані виділяють 3 фази, або стадії:

1. преагональний стан;

2. агонія;

3. клінічна смерть.

Інтенсивна терапія – комплекс лікувальних заходів, проведених з метою виведення організму тв. з критичного стану та нормалізації роботи усіх с-м і органів.

Реанімація при зупинці дихання:

• Штучна вентиляція легень (ШВЛ);

• Інтубація трахеї;

• Трахеостомія;

• Зовнішні методи вентиляції. Зовнішні методи включали ручні методи, методи качання, зовнішні респіратори та електрофренічний метод;

• Проведення вентиляції легень за допомогою апаратів штучного дихання;

• Використання кисню.

Підтримка серцево-судинної системи:

• Масаж серця;

• Дефібриляція;

• Адреналін;

• Переливання крові;

• Інфузійна терапія (вливання, впорскування) – метод лікування, заснований на введенні у кров’яне русло р-нів певного об’єму і концентрації з метою корекції пат. процесів або їх попередження; відновлює об’єм і склад позаклітинної рідини (потреба в енергетичному і пластичному матеріалі).

5. Ентеральне та парентеральне живлення тварин.

Клінічне живлення (нутридна підтримка, штучне живлення) – процес забезпечення адекватного живлення за допомогою ряду методів, які відрізняються від звичайного прийому корму:

• Ентеральне живлення – відбувається шляхом ентерального введення поживних речовин в організм ч/з зонд, фістулу, клізми (ч/з ШКТ);

• Парентеральне живлення – введення пож. реч. в орг. шляхом в/в інфузії (в обхід ШКТ).

• Їх комбінація.

Мета: забезпечення надходження інгредієнтів (нутрієнтів) у к-сті, необхідній хворій тварині.